Наразі багато українців дізнались про існування цього міста. Нажаль, привід для цього був так собі – повномасштабне вторгнення росіян, в результаті якого Оріхів зараз на лінії фронту. Але насправді Оріхів має давню та цікаву історію.
Активне заселення території почалося за часів Запорізької Січі, коли козак Лиско поставив на правому березі конки зимівник. Наприкінці XVIII століття біглі селяни, козаки та солдати заснували тут кілька поселень. Близько 1783 року виник Оріхів. За народними переказами першим поселенцем став І. Юшка, виходець із села Обмачевого, що біля Батурина. Згодом сюди потяглися чернігівські селяни та козаки із зимівника Лиска. Вже до 1786 року поселення налічувало 20-30 дворів.
Свою назву Оріхів, за однією версією, дістав від назви села Оріхівка, що на Полтавщині, коли в 1787 році вихідці з тих місць масово переселялися на нові землі, а за іншою, своєю назвою Оріхів завдячує заростям ліщини, земляним та водяним горіхам, яких на мілководних плесах тоді повноводної Конки була сила-силенна.
Поселення росло, і на 1799 рік стало центром Маріупольського повіту. А вже за два роки, в 1801, першим на території сучасної Запорізької області, Оріхів набув статус міста. Згодом Оріхів стає і протягом майже сорока років є центром Мелітопольського повіту.
Вигідне географічне розташування міста сприяло швидкому його зростанню та появі навколо нього нових поселень. У середині XIX століття через Оріхів проходили 8 важливих шляхів, зокрема чумацький Кримський та Старий чумацький шляхи.
Життя повітового містечка особливо пожвавлювалося під час проведення ярмарок, які відбувалися чотири рази на рік. Найбільшим за оборотом був Семенівський ярмарок, що проходив у вересні. Значну частину прибутків приносила купцям гуртова торгівля худобою на ярмарку.
У 1842 році Оріхів пережив велику пожежу. Вигоріло майже півміста, в тому числі вся його торгова частина. Оріхів втратив статус повітового міста і був переведений до розряду заштатних міст, а центр Мелітопольського повіту, після нетривалого перебування у Великому Токмаку, переміщується до Мелітополя.
Попри всі негаразди, місто продовжувало розвиватися. У другій половині XIX століття в Оріхові заснована низка навчальних закладів, серед яких Оріхівське жіноче початкове народне училище, Олександро-Маріїнське жіноче училище, яке згодом реорганізоване у 4-класну жіночу гімназію. На початку XX століття в Оріхові засноване змішане реальне училище.
Значну роль у розвитку міста кін. ХІХ – поч. ХХ ст. відіграли меноніти з числа німецьких переселенців на південноукраїнські землі. Місцеве населення переймало у них прогресивні методи господарювання, а самі колоністи сприяли розвитку сільського господарства і промисловості. Перші менонітські колоністи оселилися в Оріхові на поч. 1830-х рр. До 1852 р. тут вже діяли два вітряки та млин-топчак. 1895 року в Оріхові було збудовано філіал заводу землеробських машин німця Крігера, який випускав жатки-лобогрійки. Дещо з цього можна було побачити в музеї.
Найбільш відомою родиною в місті була родина Янценів. Йоган Генріхович (Іван Андрійович) Янцен наприкінці 70-х років XIX століття збудував перший паровий млин, пізніше відкрив школу для навчання дітей менонітів, міську лікарню на 14 місць. Його сини доклали зусиль до будівництва кінотеатру, торгівельних лавок, житлових будинків. Деякі з них і досі є живим свідком тієї епохи. А у двоповерховому будинку родини Янценів сьогодні розміщується Оріхівська міська рада.
В буремні роки революцій та громадянської війни Оріхів не залишався осторонь суспільно-політичного життя. Бачив він і австро-угорські, і денікінські війська, і війська барона Врангеля. Вихором проносилися оріхівською землею махновські тачанки і кіннотники 2-ої та 13-ої червоних Кінних армій.
Велику роль в організаційному, господарському зміцненні колгоспів відіграли створені у 1930 році машинно-тракторні станції. На початку 1940 року машинний парк МТС налічував 70 тракторів і 58 комбайнів, що дало змогу селянам безперебійно засівати поля і вчасно збирати врожаї. У квітні 1958 року Оріхівська, Жеребецька і Малотокмачанська МТС були реорганізовані в Оріхівську ремонтно-технічну станцію, перейменовану у 1961 році в Оріхівське районне управління «Сільгосптехніка».
За часів сталінської колективізації та Голодомору в Україні Оріхів став містом, де почалися перші репресії через неможливість виконання планів заготівлі хліба. Об’єктами репресій ставали не тільки прості селяни, а й місцеве колгоспне та партійне керівництво. Показовою стала «Оріхівська справа» у грудні 1932 року: керівництво Оріхівського району (нині Запорізька область) звинуватили в саботажі й засудили до великих термінів ув’язнення. Сталін особисто наказав надати цьому процесові значного розголосу, щоб залякати на його прикладі місцеву партійну еліту, що була, на його думку, «гнилим елементом» і не старанно вилучала в селян продовольство.
Одним із основних промислових підприємств став авторемонтний завод, утворений у 1937 році на базі міжрайонної майстерні по ремонту сільськогосподарської техніки. Завод займався в основному ремонтом автомобілів та двигунів до них. З 1951 року змінилася номенклатура виробів. Завод почав спеціалізуватися на випуску обладнання для тваринницьких ферм (підвісних доріжок, кормозапарників тощо). Корінна реконструкція вже механічного заводу відбулася в кінці 50-х на початку 60-х років. Вступили до ладу нові цехи, оснащені найсучаснішим на той час обладнанням, збільшився обсяг виробництва. З 1961 року мехзавод перейменований у завод «Орсільмаш».
Продукція заводу користувалася попитом як в нашій країні, так і за кордоном. «Орсільмаш» брав участь у республіканських і міжнародних виставках сільськогосподарської техніки. 1955 року був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві і нагороджений медаллю. На початку 2000-х років, після змін в економічному укладі держави, завод фактично припинив випуск продукції і перебуває у стані ліквідації.
Читайте також: Сім фактів про Полтаву, які ви могли не знати
Як і в більшості історичних населених пунктів України, містобудівний розвиток Оріхова мав поступовий характер, найбільш цінні об’єкти культурної спадщини (розпланування, історична забудова, пам’ятки культурної спадщини) знаходяться у більшості в центральному районі і відіграють провідну роль у визначенні індивідуального образу міста.
Сучасний загальноміський центр Оріхова – зона основних громадських будівель, поєднаних в цілісну архітектурно-планувальну систему. Тут розташовуються головні адміністративні, культурно-просвітницькі, торговельні заклади, що виконують функції епізодичного обслуговування населення.
Нажаль, внаслідок повномасштабної агресії Росії місто зараз фактично зруйноване. Його щодня атакують бомбами, ракетами та артилерійським озброєнням. Наразі в Оріхові немає жодної вцілілої будівлі. Сподіваємось, що місто зможе бути відбудоване трохи згодом, коли окупантів проженуть з нашої області.
Комментирование закрыто.