Церкви Запоріжжя, що зникли назавжди

Нажаль, далеко не всі храми старовинної доби дійшли до нашого часу. В цілому, храмів колишнього Олександрівська у нас майже не залишилось. Але насправді в тодішньому місті були доволі цікаві зразки архітектури, які могли б бути окрасою і сучасного Запоріжжя.

Миколаївська церква

Ця церква розташовувалась на території менонітської колонії Шенвізе. Але вона була православною, і ходили в неї аж ніяк не мешканці колонії, а переважно робітники залізничної станції та пов’язаних з нею об’єктів.

Церква отримала назву Миколаївської, оскільки її відкриття було присвячено 9 травня – дню святого Миколая. Поштовх же до її відкриття дав інцидент на залізниці, коли сталася аварія царського поїзда (тоді ніхто серйозно не постраждав). На вході до церкви розмістили напис «На честь 17 жовтня 1888» — дати краху поїзда. Освятили церкву 1893 року. Була вона не самого презентабельного вигляду, оскільки будувалася виключно за рахунок парафіян, які не мали великих коштів.

Починаючи з 1905 року велося будівництво нової церкви. Справа йшла повільно, оскільки церква, як і раніше, будувалася виключно за рахунок пожертвувань та коштів парафіян, а також власних грошей, які заробляв храм. Неодноразові звернення до керівництва залізниці були безрезультатними. Добудова храму тривала й усі 1910-ті роки після революції, з перервою на 1915-1916 роки. Тоді всі гроші йшли на військові потреби, а при самій церкві відкрили лазарет для поранених.

Історія храму завершилася у зловісних 1930-х роках. Він був знесений у 1932 році, як і всі церковні лавки та споруди при ньому. На місці церкви було розбито сквер, зараз там трамвайні колії, магазин «АТБ» та заводські корпуси. Від цвинтаря біля церкви теж нічого не залишилося.

Пилипівська церква

Ця церква з’явилася в Олександрівську 1872 року. Збудували її за гроші, виділені сім’єю купця Захар’їна. Збудована церква була з каменю, мала хрестоподібну форму. При храмі була досить велика бібліотека із понад 400 книг.

Внутрішнє оздоблення церкви не було особливо багатим. Тут налічувалося 6 дзвонів, а престол був дерев’яним, обтягнутим щільним полотном білого кольору. Головна ікона була присвячена апостолу Пилипу, за матеріалом срібна з позолотою. «Іконний фонд» церкви постійно поповнювався за рахунок подарунків від парафіян. Чималий внесок у поповнення церкви іконами та начиннями зробила О. Захар’їна.

Поступово церква ставала дедалі тіснішою, і парафіяни відправили до міської влади запит щодо будівництва нової. До того ж ситуація склалася так, що старий цвинтар (на якому і знаходилася церква) розташовувався в центральному районі Олександрівська, і був оточений житловими будинками та навчальними закладами.

Ця церква також не пережила 1930-ті роки. Спочатку з неї зняли дзвони, а потім зруйнували і саму будівлю. Якщо вірити документам НКВС, то на 1938 церква ще функціонувала. На місці церкви зараз знаходиться 2-й корпус Запорізького національного технічного університету.

Покровська церква

Історія цього храму розпочалася практично з моменту заснування Олександрівської фортеці. Перший храм на запорізькій землі був наметом, в якому були престол, жертовник, іконостас, а також інші предмети релігійного культу.

Першим священиком у Покровській церкві став диякон Євфимій Савурський. Прослужив він у ній із 1772 по 1776 рік. Змінив його батько Федір Тисаревський.

Церкву згодом збудували як повноцінну будівлю, на кам’яному фундаменті. Будівництво велося державним коштом. Але церква швидко занепала, та й зі зростанням населення міста місця в ній стало явно не вистачати.

Тому вже 1788 року було освячено закладення нової церкви, яка прослужить жителям Олександрівська набагато довше, аж до 1886 року. Що цікаво, фундамент церкви не змінювався. І вже третя за рахунком Покровська церква, яку почали будувати в 1886 році, будувалася на тих же каменях, які пам’ятали ще часи Катерини II.

Цю, останню «версію» Покровського собору, можна було по праву вважати однією з найкрасивіших будівель Олександрівська. П’ятиголовий собор був побудований коштом самих парафіян. Багато прикрасили храм і зсередини. Наприклад, вартість іконостасу становила близько 3 тисячі рублів. Головною цінністю Покровського собору була ікона Успіння Богоматері, в якій знаходилася рака (ємність) зі святими мощами.

Церква благополучно пережила негаразди громадянської війни. Але хвилю боротьби з релігією перенести їй не судилося. Храм поступово розбирали та розкрадали. Відомо, що частину церковного одягу передали до театру як костюми. Дзвони скинули додолу і, швидше за все, відправили на переплавку. Територія поступово занепадала. На місці колишнього церковного цвинтаря німецькі окупанти, що прийшли, зробили цвинтар для своїх солдатів і офіцерів. Звісно, ​​що після повернення Радянської влади німецький меморіал зрівняли із землею.

Довгі роки на місці колишньої церкви не було жодних споруд. Є відомості, що в радянські роки колишні підвальні приміщення церкви використовувалися структурами цивільної оборони для зберігання запасів, але за достовірність цих чуток ручатися не можна.

Тільки після розвалу СРСР храм було відновлено. На щастя, збереглися і документи, і фотографії. Вони дозволили точно реконструювати знесений більшовиками колишній головний храм Олександрівська. Доречі, нещодавно храм знов постраждав від війни. На цей раз його пошкодило від близького прильоту ворожої ракети.