Культурне життя Запоріжжя 80 років тому: сталінізм, пропаганда та ідеологія

Радянська влада, завдяки проведенню широкої пропаганди, формувала «віртуальну» реальність у свідомості громадян, яка контрастувала з дійсністю. Для отримання потрібного ефекту застосовувалися різноманітні засоби впливу, зокрема створювалася широка мережа ЗМІ. Також активно випускалась відповідна література (зокрема, і художня) а також знімались фільми.

Відзначення свят

Проведення загальнодержавних свят відбувалося за участю робітників та колгоспників у вільний час від основної зайнятості. Наприклад, на сторінках обласної газети «Червоне Запоріжжя» міститься повідомлення про святкування Перемоги в місті Оріхів. Урочисті заходи відбувалися на центральній площі, де знаходилася велика кількість святково вбраних та щасливих людей серед робітників, колгоспників, службовців. Також вивішувалися над натовпом червоні прапори і при-крашалися квітами портрети керівника держави та маршалів.

Однак у населення не виникало великого захоплення брати участь у громадських торжествах за прописаним сценарієм, які запроваджувалися на противагу сімейним святам. Участь у колективних заходах сприймалась як громадянський обов’язок та необхідність.

Безпосереднє святкування приватних торжеств серед друзів або родини, які носили скромний за статками характер, краще сприймалися населенням у зв’язку зі зміною одноманітності трудових буднів. Натомість, мало місце прагнення партійного керівництва встановити контроль над усіма сферами життя, зокрема приватною. Населення прагнуло прикрасити свою дійсність яскравими небуденними подіями. Тому громадянам залишалося поєднувати приватні святкування із запропонованою державою «штучною» дійсністю.

Розгортання відповідних закладів

Спираючись на інформацію з ХХІІІ сесії Міської ради Запоріжжя, зазначимо, що на початку жовтня 1945 року відновили свою роботу: театр, кінотеатр, 15 профспілкових клубів, 7 профспілкових бібліотек, 7 кімнат-читалень та 57 червоних кутків. А також відбулося проведення 114 вечорів із виступами художньої самодіяльності, зокрема організовано 17 відповідних гуртків.

Окрім відновлення роботи культурних закладів та заходів, існували недоліки, пов’язані з матеріально-технічною базою. Тому основні прийняті рішення спрямовувалися на посилення роботи культполітосвітніх установ міста, створення нових гуртків самодіяльності та забезпечення відповід-них умов для їх функціонування. Зокрема була внесена пропозиція районним радам на місцях обговорити питання про відкриття нових клубів і бібліотек, повернення клубам приміщень.

Уже станом на 10 травня 1946 року по Запорізькій області працювала мережа культпросвітницьких закладів: клубів – 22 районних, 154 сільських, 376 колгоспних, 39 профсоюзних, 605 хат-читалень і червоних куточків.

Звернемо увагу, що клубам відводилась особлива роль – підвищення культурного рівня населення. Окрім того, їх діяльність сприяла відновленню духовного життя суспільства, мобілізації трудящих до виконання партійних і урядових завдань, а також проведенню широкої ідеологічної роботи серед населення.

До зразкових клубів в області у перші повоєнні роки зараховувалися установи Велико-Токмацького району, Пологівського, Красноармійського, Гуляйпільського, Запоріжбуду, Дніпробуду, заводу «Комунар» та станції «Запоріжжя ІІ». Головними їх перевагами були задовільні умови матеріально-технічної бази та активна культурно-виховна робота гуртків художньої самодіяльності.

Музика та п’єси

В клубах та гуртках активно розвивались різноманітні хори, гуртки зі співу, колективи музичної самодіяльності тощо. Також поширеними були і театральні гуртки. Всі вони отримували чіткі настанови – що співати і що грати.

Отже, в основі музичного репертуару залишалась актуальною військова тематика та патріотична складова, тому перевага надавалася виконанню таких пісень, як: «Родина», «Пісня про Сталіна», «Гимн Советского Союза», «Смуглянка», «Вася Василек», «Про Сталіна рідного», «Разведка», «Казаки в Берлине» та інші.

Серед поставлених вистав драматичних гуртків, окрім військової тематики («Партизаны в степях Украины», «Партизаны из нашего города»), популярністю користувались такі українські твори, як «Назар Стодоля», «Ой не ходи Грицю», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Неждане сватання».

Література

У газеті «Червоне Запоріжжя» зустрічаємо інформацію про літературні твори, які популяризу-валися у пресі і знаходилися в обласній бібліотеці імені Горького. Перш за все поширювалися романи, де висвітлювалася революційна тематика («Овід» письменниці Етель Ліліан Войнич) та боротьба за звільнення від іноземного гніту на прикладі історичних подій Х століття армянського народу («Геворг Марзпетуні» автора історичних романів Мурацан).

Також актуальною темою залишалися недавні події війни. Так, книга «Дорогами побед» радянського письменника Леоніда Соболєва повертала читачів до споминів про тяжкий бойовий шлях до перемоги. Збірник оповідань, написаних під час війни «О любви побеждающей» авторки Олени Кононенко, спрямовував читачів до вірності та любові, відданості країні, формування морального образу радянської людини.

Варто зазначити, що існував партійний контроль за ідейною наповненістю творів. У зв’язку з цим відбувалася перевірка матеріалів у журналах, літературі, пресі, театрі та кіно. Надавалися рекомендації для вчителів, на яких безпосередньо покладалися функції виховання підростаючого покоління, стосовно використання «правильної» літератури при викладанні, такої як «Молода гвардія» О. Фадєєва, «Як гартувалась сталь» М. Островського, «Зоя» М. Алігер, «Нескорені» Б. Горбатова, «Син полка» В. Катаєва, «Два капітана» В. Кавєріна.

Тому невипадково молодь залучали до гурткової діяльності, де увага приділялась ознайомленню з відповідними творами. Зокрема в Запоріжжі функціонувала бібліотека «Юний читач», на базі якої проводилися літературні вечори, книжкові виставки, випускалися бібліотечні плакати, фотомонтажі, організовувалися гуртки.

Кінотеатри

Демонстрація фільмів, вистав, культурно-масові заходи впливали на емоційний стан населення. Відповідні картинки залишалися в пам’яті людей, а не дійсність взагалі. Значним замінником реальності ставало кіно зі своїми декораціями, колективними піснями, правильними героями, які лише в праці отримують радість.

Що стосується приміщення, де відбувалася демонстрація кінофільмів, то вони знаходилися переважно в незадовільному стані. Так, у місті Запоріжжя кінотеатр імені Леніна перебував без належного укомплектування – в глядацькій залі стояли садові лавки та стільці з лози, у фойє взагалі були відсутні стільці. Схожа ситуація спостерігалася в області, зокрема Гуляйполі, Мелітополі.

Уже в травні 1945 року в кінотеатрі імені Леніна міста Запоріжжя відбувалася демонстрація кінофільмів, які охоплювали різноманітну аудиторію, як дорослу, так і дитячу. Також спостерігалося певне жанрове різноманіття серед демонстрованих кінострічок. Значна увага приділялася показу документальних фільмів, в основі яких лежали історичні події щодо закінчення війни, визволення територій від німецької окупації, подвигу радянських героїв війни: «Крымская конференция» (конференція трьох держав: Радянського Союзу, Сполучених Штатів Америки і Великобританії), «Будапешт», «От Висли до Одера», «В Померанії», «Берлін», «Розгром Японії», «Освобожденная Чехословакия», «Александр Покрышкин».

Окрім того, художні фільми теж охоплювали значну аудиторію глядачів завдяки їх багатожанровості: «Поєдинок», «В шесть часов после войны», «Подкидыш», «Морський Батальон», «Дорога к звездам», «Без вины виноватые», «Иван Никулин – русский матрос», «Золотая тропа», «Тахір та Зухра», «Непокоренные», «Василіса Прекрасна», «Кащей бессмертный», «Золотой Ключик», «Сказка о царе Салтане», американський фільм «Сестра его дворецкого», англійська музична комедія «Джордж із Дінкі Джаза», музикальний кінофільм «Черевички» – опера Чайковського за повістю М. Гоголя «Ніч перед Різдвом».

Фільм про Сталіна

Виокремимо кінокартину «Клятва», відзняту за сценарієм лауреатів Сталінської премії П. Павленка та М. Чіаурелі, яка вийшла в прокат 1946 року. Художній фільм у своїй основі містив пропагандистський компонент, тому невипадково демонструвався на екранах міст та області. Червоною ниткою сюжетної лінії проходила клятва Й. Сталіна народу про виконання заповітів В. Леніна після його смерті. Завдяки кінокартині відбувалося закріплення образу вождя у свідомості населення, як:

«…геніального зодчого нового світу, і як великого полководця, творця нової так-тики і стратегії, натхненника і організатора пере-мог на фронті і в тилу»

До перегляду фільму залучали значну кількість населення. Так, у місті Осипенко (сучасний Бердянськ) в кінотеатрі імені 15-річчя ВЛКСМ за день відбувалося по чотири сеанси, при цьому було доповнено 200 додаткових місць. Планувалося провести колективний перегляд фільму колгоспниками Осипенківського району.

Значний ажіотаж спостерігався і в Запоріжжі – демонстрація відбувалася на екранах кінозалів імені Леніна та Дніпробуду. До колективних переглядів залучалися робітники промислових підприємств та вчителі. На сторінках обласної газети знаходяться відгуки на перегляд фільму, в яких надавалася позитивна оцінка діяльності Й. Сталіна, навіювання думки про його виключну роль у житті радянського народу.

Підсумуємо

Протягом досліджуваного періоду роль мас-медіа у впливу на свідомість населення зро-стала. Зокрема культурні події завжди пропагува-лися через ЗМІ з метою створення безтурботної атмосфери вдаваної дійсності. Таким чином, культурна сфера в повоєнний період зазнавала регенерації та особливого контролю з боку державних органів, незважаючи на пріоритетність відновлення і закріплення авто-ритету радянської влади, а також відродження економічного потенціалу промислових об’єктів та сільського господарства.

Саме поєднання діяльності ЗМІ з основними сферами життя ра-дянської держави – «політикою», «економікою», «культурою» дозволило владі здійснювати вплив на думки населення з подальшою маніпуляцією їх свідомості.