Стан освіти на селі був доволі поганим, і це не дивно. Не вистачало педагогів, не вистачало і самих навчальних закладів. У Гуляй-Полі, яке тоді було номінально звичайним селищем Олександрівського повіту, ситуація була нічим не краща за загальну. Однак саме Гуляй-Поле вже по суті було містечком, і тому така ситуація з освітою довго тривати не могла.
Слід відзначити, що Гуляй-Поле, маючи офіційний статус села до 1938 року, явно йому не відповідало. Вже на кінець ХІХ ст. воно являло собою складний в соціальному вимірі населений пункт. Він цілком підпадав під категорію «містечка», де були представлені різні соціальні прошарки. Окрім власне селянства, в ГуляйПолі був присутній значний відсоток міщан, купців, робітників, інтелігенції. На прилеглих до общинних земель села знаходились численні поміщицькі садиби, економії та окремі хутори німецьких колоністів, що в контексті своїх економічних інтересів пускали коріння і в Гуляй-Полі.
На початок 1910-х рр. населення села складалося майже з 15 тис. чоловік, єврейська громада нараховувала близько трьох тисяч. В селі був цілком сформований промисловий сектор, широко розвинена торгівля, проходили потужні ярмарки. На 1911 р. село мало мощені центральні вулиці з електричним освітленням, телефонну мережу, театр та сінематограф.
Перші кроки на шляху до започаткування гімназій в Гуляй-Полі мали місце в 1908 році, коли на сільському сході Гуляй-Поля розглядалося циркулярне звернення міністра народної освіти до Одеського учбового округу, з пропозицією вивчення питання про необхідність і можливості відкриття гімназій в окремих населених пунктах, що охоплювались згаданим округом.
Після отримання суцільного схвалення на сході, було доручено передати повітовій земській управі копію рішення для надання справі належного ходу. До опікуна (попечителя – рос.) учбового округу регулярно відправлялися депутації з ціллю заявити про підтримку громадою Гуляй-Поля пропозиції та з’ясувати подальші перспективи. Однак, просто бажання виявилося замало. Першочергово підтримувалися ті населені пункти, де громада згодна була жертвувати значні суми для справи, де висувалися суттєві меценатські пропозиції вносити кошти, і загалом багатший прошарок населення проявляв живий інтерес. А в Гуляй-Полі бажали облаштувати гімназію за бюджетний рахунок, і це не влаштовувало керуючі органи.
В учбовому окрузі цілком логічно вказували на низку проблем та давали рекомендації. В якості першого кроку на шляху до відкриття гімназії, було запропоновано заснувати в селі товариство «Просвіта». На думку чиновників, при ньому мали б сконцентруватися люди, що постійно займатимуться даним питанням та будуть брати на себе особисту відповідальність. Таке товариство було відкрите в 1911 році, і в подальшому його діяльність була нерозривно пов’язана з боротьбою за відкриття гімназії.
З організацією «Просвіти», почався новий етап боротьби за гімназію. У тому ж 1911 році починання гуляйпільців підтримало і губернське земське зібрання, що ухвалило рішення про виділення разової допомоги в розмірі 5 тисяч рублів та щорічної в 3 тисячі на утримання майбутньої гімназії. Подальша діяльність товариства в справі відкриття гімназії полягала в регулярному поданні на ім’я опікуна навчальним округом відповідних прошень, на що регулярно отримували бюрократичного змісту відписки. Так пройшло декілька років.
Було намічено нову крайню межу відкриття гімназії в 1916 році за рахунок виключно місцевих коштів. Для цього з подвійною силою поновлено роботу з вирішення нагальних проблем, що стояли на перешкоді цілі.
Одне з давно наболілих питань заключалось у невирішенні проблеми з приміщенням для гімназії. На перших стадіях планувалося будівництво нової спеціальної будівлі для закладу, але постійна інфляція та здорожчання життя на тлі Першої світової війни, обезцінювали прогнозовані для гімназії суми обіцяні земством. Тому вирішено було тимчасово будівлю не споруджувати, а взяти в оренду. Однак, як виявилося, пропозиція не відповідала запиту.
Придатними для гімназії по санітарно-технічним нормам виявилася лише одна з потенційно можливих будівель. Нею став прибутковий двоповерховий будинок місцевого купця Дмитра Федоровича Тупікова, що знаходився в центрі села на розі вулиць та виходив фасадами на Соборну площу та вулицю Поштову.
Зрештою, фінал бюрократичної тяганини виявився, на щастя, позитивним, щоправда значно затягнутим у строках. Від 22 серпня 1916 року було отримано рішення Міністерства народної просвіти про дозвіл відкриття в с. Гуляй-Полі класичної чоловічої гімназії за рахунок гуляйпільського товариства «Просвіта». Крім того, в кошторис міністерства було закладено фінанси на кредит, яким могло скористатися товариство при нестачі власних коштів. Плата за навчання в гімназії здійснювалась на рахунок вказаного товариства.
Наступною проблемою для просвітян стало формування викладацького штату. За сприяння керівництва навчального округу, в швидкому порядку на посаду виконуючого обов’язки директора було переведено завідуючого луганською гімназією, статського радника Федора Васильовича Локтя. Також треба було встигнути виконати всі господарські роботи до початку навчального року.
В даному разі треба віддати належне членам товариства, бо вони таки встигли. Гімназія була відкрита в 1916 році, щоправда з запізненням майже на 3 місяці – 24 листопада 1916 року. Довгоочікуване відкриття закладу 24 листопада, за свідченням директора Ф. В. Локтя проходило в атмосфері небувалого патріотичного піднесення при значній кількості присутніх, в першу чергу учнів та їх батьків.
Традиційно булопроведено молебень, виконано гімн, з ініціативи директора послано телеграму на
ім’я міністра Народної просвіти зі всілякими формальними словами подяк йому та імператору і т. п. Крім того, враховуючи воєнні реалії, було проведено серед присутніх підписку на військовий займ на грандіозну як для села суму в 35 тисяч 750 рублів для підтримки діючої армії.
З початком нового календарного 1917 р. товариство «Просвіта» разом з педколективом вже діючої гімназії повели підготовчу роботу по відкриттю аналогічного жіночого навчального закладу, враховуючи успіх першого проекту.
Вже маючи досвід набутий під час відкриття чоловічої гімназії та показавши свою спроможність, справи просвітян з відкриття жіночої гімназії протікали більш впевнено. Після подання відповідних документів та проходження аналогічної процедури в Одеському учбовому окрузі, товариство «Просвіта» отримало 5 серпня 1917 р. дозвіл на відкриття жіночої класичної гімназії на утримання товариства.
Для проведення навчального процесу було вирішено використовувати базу чоловічої гімназії, ввівши другу та третю зміни навчання, та розширивши кількість орендованих кімнат в тому числі і на першому поверсі орендованого приміщення. Плата за оренду, ясна річ, виросла та, враховуючи загальні інфляційні процеси, становила в 1917 р. 1 тис. 800 рублів за півріччя. Викладацький штат було сформовано частково з викладачів чоловічої гімназії та додатково запрошено з інших навчальних закладів. Так, на посаду директора було затверджено Лідію Іванівну Волошину з м. Полтави. В 1907 – 1913 рр. вона працювала завідуючою канцелярії полтавської приватної гімназії В. П. Ахшарумової, а в 1913 – 1917 рр. в канцелярії Полтавського губернського земства. Паралельно з тим, Л. І. Волошина була призначена викладачем рукоділля та пізніше
класною наставницею.
Виконуючим обов’язки голови опікунської ради було призначено Ф. В. Локтя. На посаду викладача Закону Божого було призначено Олександра Лоскутова, російської мови, каліграфії, арифметики та малювання – Варвару Целларіус. А з 1918 року викладачкою української мови тут працює і Галина Кузьменко, майбутня дружина Нестора Махна.
Чоловіча та жіноча гімназії, враховуючи умови Громадянської війни, яка в Гуляй-Полі була особливо насиченою та гарячою, працювали з перемінним успіхом до 1921 року, вже мало нагадували в цей час класичне розуміння гімназії. З 1921 року, майже неіснуюча чоловіча гімназія переїхала в експропрійовану будівлю купця М. Гельбуха на Соборну вулицю, бо частину її приміщень зайняли окремі структури новоствореного гуляйпільського повітового виконкому.
Про критичну, в першу чергу продовольчу, ситуацію викладачів в селах годі й говорити. При
фактично повній відсутності заробітної плати та відсутності власних господарств, вони були поставлені на межу виживання. В тому-таки 1921 році з остаточним утвердженням радянської влади, на базі жіночої гімназії «Просвіти» створили трудову школу, а на базі чоловічої – дворічну професійно-технічну школу, що в свою чергу в 1931 році переросла в педтехнікум, який символічно до 1936 року займав початкову будівлю обох гімназій товариства «Просвіта».
Комментирование закрыто.