Запорізька АЕС: історія створення та сучасні загрози

Запорізька АЕС, чи скорочено ЗАЕС, — це найбільша в Європі та дев’ята найбільша у світі атомна електростанція. Вона знаходиться на південному березі Каховського водосховища річки Дніпро, неподалік міста Енергодару у Запорізькій області. Ми розповімо, коли почали будувати ЗАЕС, чому шостий реактор довго не могли ввести в експлуатацію і які наразі є проблеми з безпекою атомної станції.

Будівництво

Рішення про будівництво Запорізької АЕС ухвалила Рада Міністрів СРСР у 1977 році. Її розмістили на відстані від великих міст та державних кордонів. Крім того, станцію спеціально розмістили вглибині території колишньої Української РСР. Ще одна причина, через яку вирішили побудувати АЕС на березі Каховського водосховища, полягала в тому, що ці землі були непридатні для сільського господарства та перебували у степовій зоні.

Крім того, там уже була Запорізька теплова електростанція – цей об’єкт ввели в експлуатацію ще у 1970-х роках. Щоб розмістити будівельників АЕС та працівників, які потім її обслуговуватимуть, поряд із майбутньою станцією збудували місто-супутник Енергодар. Це дало потужний імпульс економічному розвитку регіону.

1980 року було затверджено технічний проект першої черги Запорізької АЕС у складі чотирьох енергоблоків із новаторськими на той момент водо-водяними енергетичними реакторами ВВЕР-1000. Ці реактори вперше використовувалися в п’ятому блоці Нововоронезької АЕС, який ввели в експлуатацію у травні 1980 року. Реактори такого типу вважаються основою «мирного атома» та використовуються для будівництва АЕС досі.

Запуск у роботу

Перший енергоблок ЗАЕС запустили 9 листопада 1984 року, того ж дня він почав виробляти електроенергію. Його потужність складала один мільйон кіловат-годин. Проте до енергосистеми Української РСР його підключили за місяць — 10 грудня. 1985 року було введено в експлуатацію другий енергоблок із першої черги Запорізької АЕС, 1986-го — третій, а 1987-го — четвертий.

Після цього було прийнято проект розширення станції, розпочалося будівництво ще двох енергоблоків із реакторами ВВЕР-1000. П’ятий енергоблок Запорізької АЕС було введено в експлуатацію вже у серпні 1989 року.

Шосту планували запустити 1990-го року, проте Верховна Рада Української РСР оголосила мораторій на будівництво та введення нових потужностей АЕС. Мораторій запровадили, бо побоювалися повторення ситуації на Чорнобильській АЕС. Там, як відомо, 1986 року вибухнув один із реакторів.

Коли мораторій 1993 року зняли, роботи на шостому енергоблоці ЗАЕС відновили одразу. В результаті блок увійшов в експлуатацію у 1995 році. Після цього Запорізька атомна станція стала найбільшою в Європі, а 1996-го перейшла у відання української енергогенеруючої компанії «Енергоатом».

Потужність ЗАЕС

За даними на 2021 рік, Запорізька АЕС щорічно генерувала 40-42 мільярди кіловат-годин. Це становило майже 21 відсоток загального виробництва електроенергії в Україні, а також половину її виробництва на всіх АЕС країни.

У березні 2015 року Запорізька АЕС стала першою у світі атомною станцією, яка виробила понад 1 трлн кВт/год електрики з моменту, коли було введено в експлуатацію перший енергоблок.

При цьому вперше за весь час існування Запорізька АЕС запрацювала на повну потужність лише наприкінці 2021 року. «За 37-річну історію Запорізької АЕС підприємство вперше несе навантаження, рівне 100 відсоткам встановленої потужності і яке становить 6040 МВт», — повідомляли в прес-службі «Енергоатому», який відповідає за роботу ЗАЕС.

Атомна станція на той час забезпечувала електроенергією Дніпропетровську, Запорізьку, Миколаївську, Херсонську та Одеську області України. Також до 2015 року ЗАЕС постачала світло до Криму. Загалом вона постачала електроенергією 10 мільйонів чоловік та десятки підприємств.

Захоплення станції Росією

Наприкінці лютого 2022 року російськівійська захопили місто Енергодар та Запорізьку атомну станцію. Це викликало неабияку паніку, адже тоді у їх руках перебувала ще і Чорнобильска атомна станція. Втім, підвищення радіаційного фону тоді не сталося.

Після того росіяни неодноразово використовували станцію як прикриття для обстрілів іншого берега Дніпра, та міст розміщених там – Нікополя, Марганця та інших населених пунктів. Енергоблоки ж поступово зупиняли, задля того, щоб запобігти ядерній катастрофі. Водночас, росіяни намагались вмовити персонал станції працювати на їх боці. Зрадники знайшлися, але більшість працівників не погодилась і змогла виїхати. Тому повноцінно експлуатувати ЗАЕС окупанти поки що не можуть.

Хоча, такі плани регулярно озвучуються. За задумом росіян, атомна станція повинна забезпечити електроенергією окуповані території півдня України, а також Крим. Однак поки що до реалізації цих планів їм далеко.

Небезпека

Водночас, зберігається і небезпека витоку радіоактивних речовин. Свого часу радянське Міненерго вирішило збудувати сховище відпрацьованого ядерного палива прямо на території самої станції. Зрештою, так і зробили. Перевагу віддали проекту американської компанії Duke Engineering & Services (DE&S). Вирішили збудувати на території Запорізької АЕС сухе сховище відпрацьованого ядерного палива. 10 серпня 2004 року розпочалась промислова експлуатація сухого сховища відпрацьованого ядерного палива на території Запорізької АЕС.

Використане паливо з реакторів спочатку на кілька років поміщають у охолодні басейни, щоб зменшити його радіоактивність. Потім переносять у сухе сховище. Воно уявляє собою вентильовані бетонні контейнери, які знаходяться на майданчику в межах ЗАЕС. Загалом на території атомної станції є 380 таких контейнерів. За розрахунками фахівців, вони забезпечать можливість зберігати відпрацьоване паливо із Запорізької АЕС упродовж 50 років.

Внаслідок обстрілів може бути порушена їх герметичність, і тоді буде виток радіоактивних речовин. Звісно, до Чорнобильскої біди тут буде далеко, але приємного теж мало. Щодо аварії на самих реакторах, то це наразі малоімовірно. Їх конструкція та безпечність на доволі високому рівні. Тому якщо виключити їх свідомий підрив росіянами, то загрози великої радиаційної аварії немає.