Австрійський аристократ в Запоріжжі: Василь Вишиваний

10:02  |  23.03.2024
Василь Вишиваний в Запоріжжі

Нещодавно в нашому місті перейменували вулицю Червонозаводську на честь Василя Вишиваного. Багато хто здивувався, щоб під цим ім’ям скривається представник австрійського аристократичного роду Вільгельм Габсбург. Як він став героєм для українців, і чим він пов’язаний з Запоріжжям — читайте далі.

Вільгельм Габсбург: від аристократа до Василя Вишиваного

10 лютого 1895 року в мальовничій Полі на острові Люссін (Далмація) народився Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький. Його дитинство минуло в розкішному маєтку батька, ерцгерцога Карла Стефана. Згодом родина переїхала до родового гнізда Живець поблизу Кракова. Саме там, з вуст чоловіка сестри Матільди, князя Чарторийського, Вільгельм вперше почув про українців. Негативні відгуки польського магната про гуцулів не лише не відштовхнули, а й заінтригували юного ерцгерцога.

Маленький Вільгельм з сім’єю

Ведений жагою знань, Вільгельм таємно вирушив до Ворохти. Там, протягом кількох днів, він жив у скромній оселі заможного гуцула Дмитра Доника-Шекерика, батька відомого діяча Української радикальної партії Петра Шекерика. Не підозрюючи про високе походження гостя, Дмитро щиро прийняв його.

Неповторна краса Карпат, мальовничі гірські строї та зворушливі мелодії гуцульських пісень глибоко вразили ерцгерцога. Ця зустріч з Україною стала поворотним моментом у його житті, пробудивши щиру любов до цього народу. «Відтоді я зовсім змінився й до Живця вернув іншим, як виїхав», ‒ згадував він у своїй автобіографії.

1912 року Вільгельм закінчив реальну школу у Відні, а 1915 року – престижну Військову академію ім. Марії-Терези. Отримавши звання лейтенанта, він розпочав службу в 13-му уланському полку. Цей підрозділ формувався здебільшого з українських юнаків Золочівщини, що спонукало ерцгерцога вивчити українську мову.

Один із воїнів подарував йому вишиту сорочку, яку Вільгельм з радістю носив, отримавши за це зворушливе прізвисько «Василь Вишиваний». Відтоді він розпочав знайомство з українською історією та літературою. За його словами, першою книжкою, яку він прочитав українською, стала «Історія України» Михайла Грушевського, а потім твори Тараса Шевченка, Івана Франка та інших письменників.

Життя Вільгельма Габсбурга, відомого як Василь Вишиваний, стало справжнім подвигом самовідданості. Відмовившись від аристократичного життя, він щиро полюбив український народ, його мову та культуру. Його шлях – це приклад того, як людина, ведена щирим прагненням до знань та єднання, може здолати будь-які кордони.

Поява Вільгельма-Василя в Запоріжжі

Спочатку вибити більшовиків з міста спробував невеликий загон січових стрільців, але сили були надто нерівними, і стрільцям довелось відступити в Біленьке. Незважаючи на перемогу над січовими стрільцями, більшовикам не вдалося втримати Олександрівськ. 16 квітня місто звільнили війська Кримської групи Армії УНР після запеклої битви.

До Олександрівська одночасно з загоном полковника Петра Болбочана («Запорожці») увійшли українські січові стрільці під командуванням Вільгельма фон Габсбурга.

На пропозицію міської влади обидві військові сили провели парад. Січові стрільці рушили з півдня, а «Запорожці» — з півночі. Їх зустрічала урочиста хода з хоругвами, духовенством та міським керівництвом. Назустріч їм виїхав полковник Болбочан, за ним — оркестр, 2-й Запорізький полк, 1-й кінний полк імені Костя Гордієнка, гарматний полк, кінно-гірський дивізіон Олекси Алмазова та бронеавтомобілі.

Після об’єднання колон відбулося урочисте шикування та спільний парад, який приймали полковник Болбочан та архикнязь В. фон Габсбург у присутності міського голови.

Подальше перебування в місті

Не гаючись в Олександрівську, Кримський загін, очолюваний полковником Петром Болбочаном, рушив до своєї мети. До них приєдналися не лише жителі міста, але й окремі загони січових стрільців, прагнучи долучитися до визвольної місії.

Після відходу Кримської групи в Олександрівську залишилися січові стрільці та невеликі австрійські технічні підрозділи. Команда під проводом Вільгельма фон Габсбурга також розташувалася в місті. Для підтримки порядку було залишено сотню 2-го Запорізького полку під командуванням сотника Гемпеля, який став комендантом Олександрівська.

Вражений щирим українським патріотизмом, Вільгельм фон Габсбург згодом писав у своїх спогадах: «Землі колишнього Запорожжя населені свідомим українським народом. Спілкуючись із селянами, особливо в околицях Царицинського Кута, я відчув, що традиція українського козацтва тут жива. У всьому проступає їхня історична спадщина. Багато хто оповідає, що його дід чи прадід служив на «Січі». Кожен пишається своїм походженням від вільних козаків».

Захоплення українським духом відчувається і в листі архикнязя до Андрея Шептицького: «Я знову серед хоробрих легіонерів на «Запоріжжі»! Тут панує неймовірна атмосфера! Люди дійсно впевнені в собі, справжні українці, які бережно зберігають запорізькі традиції. Я щасливий тут перебувати…».

З перших же днів січові стрільці активно включилися в громадське життя Олександрівська, допомагаючи місцевим активістам налагоджувати політичну, військову та освітню діяльність.

Стрільці:

  • Викладали на курсах українознавства для залізничників.
  • Займалися упорядкуванням бібліотеки «Просвіти».
  • Співпрацювали з місцевими українськими виданнями, зокрема з тижневиком «Січ».

Що було далі

Австро-угорська імперія тріщала під натиском Першої світової війни. Українські січові стрільці (УСС), сформовані з українців Австро-Угорщини, опинилися на перехресті протиріч. З одного боку, від них вимагали участі в репресіях проти селянства, що викликало осуд з боку польської та російської шляхти. З іншого боку, гуманне ставлення стрільців до селянства та їхня проукраїнська позиція дратували Відень і Берлін.

Ерцгерцог Вільгельм Австрійський, відомий своїми симпатіями до українців, намагався захистити УСС. Він ризикував своїм становищем, виступаючи проти розформування легіону. Завдяки його зусиллям стрільців не роззброїли, але передислокували на Буковину. Там, у жовтні 1918 року, Вільгельм фактично очолив УСС, адже інші формування на Буковині відсутні.

Розпад імперії наближався, і українські політики та військові готувалися до боротьби за свої землі. Радикально налаштовані українці, не вірячи більше в перетворення Австро-Угорщини на федерацію, планували повстання. УСС, незважаючи на ризик, не залучали ерцгерцога до своїх планів.

Однак під час боїв за Львів у листопаді 1918 року Вільгельм продемонстрував свою відданість українській справі. Перебуваючи у шпиталі, він зробив усе можливе, щоб перекинути УСС до галицької столиці. 9 листопада, попри хворобу, він прибув до Львова, де й перебував до 21 листопада, коли українські війська змушені були відступити.

Ці події підкреслюють складну ситуацію, в якій опинилися українці напередодні здобуття незалежності. З одного боку, вони шукали підтримки у іноземних сил, з іншого — готувалися до самостійної боротьби. А ерцгерцог Вільгельм, балансуючи між політичними інтересами, зіграв свою роль у цій драматичній історії.


Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

  1. […] під Миколаєвом наздогнав новопризначений командир Вільгельм Габсбург. Окрім легіону, йому був підпорядкований ще й […]

  2. […] фронту, з платнею 1500 руб. Начебто вже тоді мріяв про незалежну Україну, як до речі й тесть, але той у таку реальність […]

Новости Запорожье