Так сталося, що більшу частину свого життя та кар’єри Борис Луцький провів у Німеччині. Саме з цієї причини його роботи не так відомі у нас, на його батьківщині. Але насправді Борис Луцький свого часу був одним з піонерів автомобіле- та авіабудівництва.
Борис Григорович народився 3 січня 1865 р. (за новим стилем 15 січня) у місті Бердянську Таврійської губернії, у купецькій сім’ї. У 1875 р. він вступив до Костянтинівського реального училища в Севастополі. Після закінчення навчання Бориса Луцького як одного з найкращих учнів училища відрядили на навчання за кордон до Мюнхенської Вищої технічної школи.
27 жовтня 1882 р. він був зарахований до цієї школи на механіко-технічне відділення. Під час навчання у Вищій школі, 1885 р., Луцький одним з перших у світі сконструював вертикальний ДВС, у якого колінчастий вал розташовувався не над циліндром, а під ним. Це було революційне новаторство у моторобудуванні. Створений студентом Луцьким двигун став одним з прототипів усіх наступних ДВЗ із вертикальними циліндрами. Цей тип двигунів в даний час знаходить широке застосування в багатьох галузях промисловості, оскільки забезпечує необхідну потужність, економічність та надійність при мінімальних габаритах та вазі.
У 1886 р. Луцькому було видано диплом інженера-механіка. Після захисту дипломної роботи він поїхав на батьківщину «відбувати військову службу». У 1887 р. Луцький повернувся до Німеччини та розпочав інженерну діяльність на Мюнхенській машинобудівній фабриці «Ландес». Тут він виготовив новий вертикальний 4-тактний газовий ДВЗ потужністю 3 л. с. Цей двигун на Мюнхенській виставці силових машин малого бізнесу (1888 р.) став сенсацією.
На виставці німецька фабрика «Кеберс Айзенверк» купила права на патенти Луцького. Для вирішення всіх питань, пов’язаних із виробництвом двигунів, наприкінці 1888 р. він переїхав до міста Гарбурга, де знаходилася фабрика. У 1889 р. на Гамбурзькій торгово-промисловій виставці двигуни фабрики «Кеберс Айзенверк», створені за патентами Луцького, були нагороджені: золотою медаллю, почесним призом гамбурзького промислового союзу за кращий двигун для малих підприємств, дипломом гамбурзького окружного союзу моторобудування. У 1890 р. на Бременській торгово-промисловій виставці двигуни Луцького також були нагороджені золотими та срібними медалями.
У 1895 р. Луцький зробив важливий крок у розвитку ДВС. Він надав камері згоряння напівсферичну форму, за рахунок чого потужність двигуна підвищилася майже на 50%. Під час роботи у Гарбурзі та Нюрнберзі Луцький займався розробкою не лише ДВС, а й моторизованих транспортних засобів. Ці транспортні засоби у 1893–1894 роках. на багатьох виставках було нагороджено золотими медалями.
1898 р. Луцький разом із Готлібом Даймлером і Вільгельмом Майбахом створили перший у світі вантажний автомобіль класичного компонування. Виготовлена в Каннштатті 5-тонна вантажівка в червні 1898 р. була представлена на міжнародній автомобільній виставці в Парижі і вразила глядачів своїми величезними розмірами. При конструюванні вантажівки компанія «Даймлер Моторен Гезельшафт» використовувала так багато винаходів Луцького, що пізніше в 1900 р. його було вирішено назвати ім’ям винахідника. На капоті автомобіля з’явилася табличка з прізвищем Бориса Григоровича німецькою мовою — Loutzky.
1899 р. на Першій Міжнародній автомобільній виставці в Берліні Луцький представив 12 експонатів створених ним транспортних засобів. Усі експонати були визнані найкращими у своїх класах та нагороджені золотими медалями. У цьому ж році під керівництвом Луцького консорціум «Моторфарцойг унд Моторенфабрик» створив легковий автомобіль під назвою «Фенікс».
Саме цей автомобіль став безпосереднім попередником знаменитої моделі «Мерседес» 1901 р., яка була побудована на заводі в Каннштатті на замовлення багатого австрійського бізнесмена і одночасно генерального консула австро-угорської імперії Еміля Еллінека. На першому автомобілі «Мерседес» був встановлений 4-циліндровий рядний ДВС вертикального типу, в конструкції якого використовувалися механічно керовані впускні клапани, Т-подібна головка циліндрів та запалення від магнето низької напруги «на відрив». Автором усіх цих нововведень був Б. Г. Луцький.
Весною 1900 р. Луцький експонував свої автомобілі на Всесвітній Паризькій виставці, де вони були нагороджені срібною медаллю. На цій виставці він познайомився з начальником головного управління кораблебудування та постачання Імператорського російського флоту віце-адміралом В. П. Верховським. Віце-адмірал доручив Луцькому розробити конструкції моторів для підводних човнів та катерів російського військового флоту, а також вирішити проблему перевезення вантажів за допомогою автомобілів.
Влітку 1900 р. Луцькому було також доручено спостереження за будівництвом російських військових кораблів у місті Кілі. Для цього його було призначено неофіційним аташе (технічним експертом) при Російському посольстві в Берліні. За період із 1900 по 1904 рр. Луцький розробив цілу серію двигунів для суден російського військово-морського флоту. Через недостатню технічну оснащеність російських заводів мотори Луцького будувалися на заводах Німеччини та Франції. Зокрема, на німецьких заводах «Даймлер Моторен Гезельшафт», «Ховальдсверке Дойче Верф Гезельшафт», «Аргус Моторен-Гезельшафт» та французькому заводі «Панар і Левасор». На всіх вищезгаданих німецьких заводах Луцький був одним із компаньйонів чи директорів.
У 1904 р. Луцький для випробування двигунів, що розробляються для військово-морського флоту Російської імперії, побудував на заводі «Ховальдтсверке» два моторні човни, які називалися «Лукерья» та «Цариця». Човен «Лукерья» був побудований для випробування двигунів малої та середньої потужності, а човен «Цариця» для випробування двигунів великої потужності.
З 1908 р. Луцький зайнявся авіацією. Цього року німецька компанія «Аргус Моторен Гезельшафт» запросила його на роботу для розробки авіаційних двигунів. Його було призначено на посаду технічного директора компанії. У цій компанії Луцький розробив цілу серію двигунів потужністю від 50 до 150 к. с. с. Ці двигуни з великим успіхом використовували багато компаній Німеччини та інших країн. Цього ж року для Вілбура Райта (старшого з братів Райт, які здійснили перший політ у світі на аероплані з ДВС), Луцький сконструював двигун потужністю 75 л. с.
У 1909 р. за завданням російського уряду Луцький розробив та побудував у майстернях компанії «Даймлер Моторен Гезельшафт», у Штутгарті свій перший літак. Цей літак вважається першим у світі вертольотом та першим багатомоторним літаком. Його називали гелікопланом, оскільки він поєднував у собі властивості літака та вертольота. У цьому гелікоплані був передбачений вертикальний зліт та посадка. Гелікоплан Луцького був у перші роки авіації найбільшим літаком у світі та першим двомоторним літаком, що піднявся у повітря.
У 1910 р. Луцький збудував другий літак, який за закладеними в нього концепціями та ідеями на десятиліття випередив свій час. Цей літак був першим в історії авіації літаком із співвісними гвинтами. Через три роки з’явивсятретій зразок. Це був двомісний літак-моноплан із двигуном потужністю 150 л. с. Цей 6-циліндровий двигун водяного охолодження мав надзвичайно малу для свого часу питому витрату палива — 214 г на 1 л. с. в годину. Третій літак Луцького був найдосконалішим для свого часу військовим літаком-розвідником.
Побудував Луцький і четвертий літак. Він планував переправити зразок до Росії, оскільки почалась Перша світова війна. Але це не вдалося, а дуже скоро до самого Луцького завітали німецькі контррозвідники. Ті затримали його (при цьому Луцький відстрілювався). За приговором суду винахідника повинні були розстріляти. Але внаслідок політичних домовленостей смертну кару замінили на тримання під вартою у тюрмі Шпандау.
Після закінчення Першої світової війни, влітку 1919 р., коли багато хто втік із Росії, дворянин Луцький повернувся на батьківщину в селище Андріївку і пробув там близько півтора року. Під час перебування на батьківщині Борис Григорович також «не сидів склавши руки», а продовжував займатися конструкторською та винахідницькою діяльністю.
З Андріївки він надіслав до патентних відомств Англії, Франції, Америки та інших країн понад 20 заявок на видачу йому патентів на винаходи. У зв’язку з тим, що на той час в Україні проходила громадянська війна, Луцький зрештою був змушений залишити батьківщину та повернутися до Німеччини. Наприкінці 1920 р. Луцький створив Берліні власне підприємство під назвою «Завод Луцького». Це підприємство виготовляло за його патентами пневматичні маточини для коліс транспортних засобів.
З 1920 по 1925 р. Луцький запатентував у різних країнах світу десятки винаходів, пов’язаних із удосконаленням коліс. У 1926 р. Луцький створив супердирижабль, що складається з трьох відсіків. Цей дирижабль був величезних розмірів і міг витримати навіть ураган.
У 1929 р. Луцький запатентував у Франції винахід під назвою «Пневматична маточина колеса». У 1930–1932 pp. колеса з пневматичними маточиною Луцького випробовувалися у Франції на артилерійських лафетах і навіть у РСЧА (Робітничо-селянській Червоній армії). Радянські фахівці з НАТІ у 1933 р. розробляли дослідні зразки коліс із пневматичними маточками на зразок конструкції Луцького, проте до їхнього серійного провадження справа не дійшла.
У 1932 р. Луцький винайшов унікальне сферичне порожнисте колесо. Це колесо являло собою оболонку, виконану з еластичного, міцного та водонепроникного матеріалу. Усередині оболонки було кілька незалежних гумових камер, кожна з яких мала окремий клапан для накачування їх повітрям. Після накачування камер повітрям оболонка набувала форми сферичного колеса. Сферичні колеса Луцький використовував як шасі при створенні літака-амфібії та при створенні одноколійного двоколісного автомобіля.
У 1936 р. Борис Григорович через посередництво німецького авіатора та промисловця Гельмута Гірта пропонував радянському керівництву виготовляти в СРСР дешевий «народний» автомобіль з пустотілими кулястими колесами. Луцький був беззавітно відданий Батьківщині. В основному він творив на території Німеччини, але працював лише для своєї країни.
За заслуги перед Батьківщиною в 1906 р. імператор Росії Микола II присвоїв йому звання спадкового почесного громадянина Російської імперії, а в 1911 р. пожалував йому і дворянський титул. При цьому його прізвище було змінено на Луцкой.
Що цікаво, у гітлерівській Німеччині його не чіпали. Вочевидь, давалося взнаки знайомство та прихильність до нього Германа Герінга. Влада навіть визнала за Луцьким баронський титул, тому у німецьких джерелах можна побачити його як «фон Луцького».
Помер Борис Луцький у Німеччині, в 1943 році. Свого часу він намагався попередити радянських дипломатів про те, що невдовзі почнеться війна, але до нього не прислухалися. Протягом війни він переживав за батьківщину, але такі не дочекався кінця війни.
Комментирование закрыто.