Годинникових справ майстри: меноніти Крегери з Запоріжжя

Сучасна ера хронометрії розпочалася з моменту винаходи механічного годинника. Автор і дата винаходу механічного годинника невідомі. З деяких повідомлень Х століття робляться припущення, що саме тоді вперше побудував такий механізм чернець Герберт з Оріллака, майбутній римський папа Сильвестр II (950 — 1003). В історії Запорізького краю залишили великий слід менонітські майстри годинникової справи Крегери, які мешкали у колонії Розенталь Хортицького менонітського округу з початку XIX століття.

Годинники і меноніти

На жаль, через відсутність широкої бібліографічної бази, основним джерелом при дослідженні історії сім’ї Крегерів є неопубліковані спогади 1981 року нащадка менонітів-годинників, Артура Крегера «Kroeger clocks. The clock makers of Rosenthal». У дитячі роки він проживав у Запоріжжі та емігрував згодом до Канади.

Обов’язковим елементом побуту менонітських переселенців була наявність у житлах останніх настінних годинників, які передавалися з покоління в покоління, переїжджали разом зі своїми господарями з будинки в будинок, в іншу державу. До годинників у менонітських сім’ях ставились як до членів сім’ї. Як підтвердження наведемо і цитати зі спогадів Артура Крегера: «Будинок там, де чути цокання фамільних годин» і «Годинник згадується у п’єсах і віршах нашого народу».

Часових справ майстри

Перші згадки про Крегерів, як про майстрів вартових справ, відносяться ще до 50-х років XVIII століття. У другу хвилю еміграції, в 1803 році, з Пруссії на південні землі Російської імперії переселилися троє братів Крегерів. Усі вони були годинникарями. Один із них, Йоганн, осів у колонії Розенталь Хортицької менонітської округи.

З того часу на території нашого краю почалося виробництво менонітських годинників. Крім сім’ї Крегерів, годинниковим бізнесом на території Хортицького округу займався недовгий час та Петер Лепп, який навчився цієї спеціальності ще в Пруссії до еміграції. Однак у 1860 році він переорієнтував свій бізнес на виробництво сільськогосподарських машин. Об’єднавши у 80-х роках
капітали зі своїм зятем, великим землевласником Андреасом Вальманом, організував завод Леппа та Вальмана.

Слід згадати і про інших меннонітів, що займалися виробництвом годинників: Леппе в Ейнлаге, Гільдебранда в Хортиці та Мантлера у Молочній. Але годинники Крегера, за твердженням
сучасників, у менонітських сім’ях зустрічалися все-таки найчастіше.

Виробництвом годинників в сім’ї Крегерів займалися всі покоління. Сини продовжували справу батьків. Виробництво годинника було сімейним бізнесом. Найчастіше всі члени сім’ї були зайняті роботою. Активно допомагали батькам та діти.

Хлопчики займалися виготовленням найпростіших деталей для годинника, дівчатка залучалися до розпису циферблатів. Спочатку годинник вироблявся в домашніх умовах у невеликій майстерні. Ранній годинник був дуже простим – з однією стрілкою та мотузкою замість ланцюга. Проте, вартість їхня була не дешевою.

Ще у 1890-ті роки простий без бою годинник коштував 50 рублів. Але до цього часу перші поселенці колонії вже міцно стояли на ногах і могли дозволити собі послуги годинникаря. Пізніше з’явився годинник із дзвоном. Крім домашнього годинника, Крегери виробляли і великі годинники для заводів, млинів, шкіл, церковних дзвонів. Одні з таких, пожертвувані Давидом Крегером, довгий час прикрашали будівлю середньої школи у Хортиці, яка була зруйнована у роки II Світової війни.

Сумна доля сім’ї Крегерів

Коли батько Давида та Йоганна Крегерів почав відходити від справ, брати стали партнерами та зайнялися виробництвом годинника. Біля будинку Давида (який зберігся і сьогодні на вулиці Істоміна у м. Запоріжжі) з маленької майстерні до 1900 року виросла двоповерхова цегляна будова – 9 метрів у ширину та 13 у довжину. У будівлі розташовувався офіс, демонстраційний зал, виробниче відділення, майстерня з ремонту годинників, ковальська майстерня та ливарний цех.

Горище використовувалося як фарбувальний цех і склад. Над головним входом була вивіска з ім’ям Давида Крегера, над нею – великий годинник. Пізніше інтереси партнерів розійшлися. Старший брат почав освоювати виробництво двотактових двигунів. На підприємстві розпочалося виробництво стаціонарних двигунів по німецькій ліцензії, плугів та інших сільгоспмашин, а також деталей до них.

Давид помер 1920 року, не переживши допитів анархістів. У 1923 році його завод був націоналізований радянською владою, але працював у тому ж напрямку до 1930 року, коли обладнання було перевезено до місцевого технічного училища. У приміщенні колишнього заводу Крегера розмістилася контора колгоспу, пізніше клуб.

Оскільки власником підприємства був Давид, Йоганн ще до революції був змушений зайнятися годинниковою справою у другій частині колонії, і повернувся до домашнього виробництва. Він, останній з годинникарів Крегерів, які проживали на території сучасного Запоріжжя, пережив революцію, війну, гоніння із боку радянської влади. Так поетично пише у своїх спогадах онуковий племінник Давида та Йоганна Крегеров про майстерню останнього: «Тут дядько Йоган возився зі своїми годинниками. Вся стіна була обвішана постійно цокаючим годинникоми, які виблискували своїми прекрасними мідними маятниками».