Оскільки Запоріжжя знаходиться на берегах декількох річок, то побудова мостів була справою звичною та необхідною. І якщо мости через Дніпро стали справді болючою темою для міста і залишались нею аж до нещодавнього моменту, найстаріший міст в Запоріжжі було прокладено через іншу річку, і він навіть зберігся до сьогоднішнього дня.
Практично від початку існування Олександрівська було зведено невеликий міст через річку Мокра Московка. Його важливою місією було поєднати старий Олександрівськ (саме з цього невеликого повітового містечка південної України згодом виросло Запоріжжя) з найближчою до нього колонією німців-менонітів під назвою Шенвізе.
Шенвізе, яка була відокремлена від Олександрівська річкою Мокра Московка (у наші дні вона сильно заросла очеретом), можна назвати місцем проживання вельми видатних людей того часу — там мешкало багато відомих промисловців.
Територіально це місце можна описати як сучасний автовокзал Запоріжжя та його околиці в бік АвтоЗаЗу. Безумовно, жителям колонії необхідно регулярно потрапляти до міста, і тому проблему відсутності моста було вирішено ще п’ятдесятих роках дев’ятнадцятого століття. Погодьтеся, що це дуже поважний вік для мосту, хай і дещо зміненому вигляді.
Спочатку міст не був призначений для переміщення вантажів та транспорту, оскільки був зроблений з дерева та покритий дошками. Проте вже лише через два десятки років потреби і німецьких колоністів, і жителів старого Олександрівська настільки зросли, що виникла гостра необхідність мати надійніший шлях з’єднання цих населених пунктів. Тоді з’явився широкий та надійний міст. Ця споруда простояла аж до 1913 року.
1913 року знадобився новий міст. Справа в тому, що територія колонії Шенвізе увійшла до складу міста, і у зв’язку з цим суттєво збільшився потік транспорту між підприємствами колонії та основною частиною міста. Міст збудували із залізобетону, основна частина дорожнього покриття була з каменю. З боків були тротуари для проходу пішоходів.
Завдяки значній ширині нового мосту (близько 10 метрів), була забезпечена можливість двостороннього руху, були пішохідні доріжки з обох боків, а проїжджу частину вимостили якісним каменем. Шенвізський міст не був вищим, ніж попередник, проте спроектований був дуже міцно: полотно моста утримували аж три залізобетонні опори, а також кілька балок з того ж матеріалу.
З боків міст був оснащений кованим поруччям, що, з одного боку, надавало всій будівлі особливого шарму, а з іншого — допомагало робити рух безпечним. Одним словом, це був якісний і довговічний міст, розрахований на довготривалу експлуатацію в умовах транспортного навантаження, що збільшується.
Цей міст пережив і громадянську війну, і німецьку окупацію. Під час боїв за визволення Запоріжжя вдалося не допустити підриву мосту, і він уцілів. Єдина зміна, яка сталася за передвоєнні роки – мостом проклали трамвайні колії.
У другій половині ХХ століття, тоді як по всій країні йшла масштабна реконструкція (та й технічний прогрес на п’яти наступав), було вирішено вдосконалити також Шенвізський міст. Однак зносити його не стали (оскільки в ході спеціально організованого обстеження його було визнано цілком придатним до подальшої експлуатації), а просто побудували поряд з ним новий — впритул, накривши обидва мости єдиним дорожнім полотном.
Таким чином міст розширився до 20 метрів, зберігши свою довжину незмінною. Обидва мости проходять впритул один до одного, і тому здається, що це єдина споруда.
Надалі міст ще не раз проходив ремонт та часткову реконструкцію. Незважаючи на те, що про назву Шенвіз пам’ятають зараз хіба що історики і ті, хто цікавиться історією рідного краю, міст зберігся, щодня він вірою і правдою служить тисячам запорожців, і, судячи з усього, нестиме свою службу і далі — збудований не за страх, а за сумління.
Комментирование закрыто.