На сьогодні ім’я цієї людини пам’ятають хіба фахівці-археологи, а це відверто несправедливо. Він був справжнім науковим самородком, що займався пошуком старовини за покликанням, а не за освітою. Життя Олександра Бодянського було зовсім непростим, він лише дивом не зазнав репресій – на відміну від багатьох своїх колег з 1930-х років.
У селі Петрополі, що тепер є частиною Запорізької області, з’явився на світ Олександр Бодянський – відомий поет, дослідник і мандрівник-археолог. Місце його дитинства, річка Томаківка, ставки та безмежний степ – тут він проводив свої ранні роки. Саме тут він першими знаходив древні реліквії, закопані в глибині землі, і приховував їх у «камералці» на горищі своєї хати. Ці ранні дослідження допомогли йому розвивати навички в археології та розкопках, що в подальшому принесло йому визнання як «характерника». Хлопчик, що народився в родині сільських працівників, закінчив лише чотири класи сільської школи, а потім був відісланий матір’ю до Запоріжжя, де навчався в фабрично-заводському училищі.
Бодянський вже тоді показував великий інтерес до археології. У часи будівництва ДніпроГЕСу, коли потрібно було вести великі земляні роботи, щоб влаштувати територію Надпоріжжя, що підлягала затопленню, його запросили долучитися до розкопок. Це була неймовірна нагода для молодого археолога пізнати справжню роботу в цій сфері. Заохочений матір’ю та зустріччю з Дмитром Яворницьким, Бодянський розпочав свій шлях у археології та історії, який визначив його подальше життя і кар’єру.
Не зважаючи на різницю у віці та знаннях, між Олександром Бодянським і академіком Яворницьким почалося листування. Бодянський вступив на історичний факультет Дніпропетровського університету, але швидко зрозумів, що стіни аудиторії обмежують його свободу. У 1936 році, під час перерви, він пішов до Дніпра і вже не повернувся до університету, написавши академікові Дмитру Яворницькому: «Я ніколи не відмовлюся від археології, знайду спосіб працювати сам…». Яворницький, якого Бодянський вважав своїм Учителем, підтримав його. Бодянський навіть згодом привів свою молоду дружину до свого Учителя щоб познайомити їх, але так і не зміг зізнатися про шлюб.
Вже у 1936 році Олександр знайшов кам’яні фундаменти біля села Орлове, про що Яворницький відзивався: «Ви, синашу, додали п’ять років моєму життю цією знахідкою». Яворницький назвав Бодянського «археологом Божою милістю» і порекомендував його Петру Смолічеву. З 1937 по 1939 роки Бодянський працював молодшим науковим співробітником у Запорізькому краєзнавчому музеї та музеї історії Дніпробуду, а з 1939 по 1941 рік — у Київському центральному історичному музеї. У 1938 році Бодянський отримав дозвіл на розкопки курганів під селом Петрополь. У 1939 році він дослідив кам’яні закладки на лівому березі гирла балки Щербиної, де знайшов чашу на чотирьох ніжках з орнаментом у вигляді хреста.
Після вибуху греблі ДніпроГЕСу 18 серпня 1941 року, рівень води в річці спав, берегові лінії руйнувалися, що пришвидшило знищення археологічних пам’яток. Під час нацистської окупації Бодянський жив на хуторі Петрополь і через хворобу не працював. Він продовжував свої пошукові роботи в Надпоріжжі Дніпра, виявляючи нові пам’ятки та оглядаючи вже відомі.
У 1941 році він дослідив розмиті поховання у кам’яних ящиках та могильник білозерської культури в урочищі Круглик поблизу села Федорівка. З травня по липень 1943 року він працював лаборантом у Дніпропетровському історичному музеї, проводячи археологічні розкопки разом з Петром Козарем та німецькими археологами. Є і відомості, що у 1943 році Бодянський брав участь у німецькій археологічній експедиції на території України під керівництвом Михайла Олександровича Міллера, колишнього радянського археолога з донських козаків. Більше того, Бодянський сформував чималий фонд під час цієї роботи, який пізніше використувався радянськими археологами. Звісно, про те ким і за яких обставин все це було знайдено, ніхто зайвий раз не казав.
У березні 1944 року Олександра Бодянського забрали на службу до Радянської армії, де він прослужив до кінця 1945 року. У 1946 році він був прийнятий науковим співробітником до Дніпропетровського історичного музею. Разом зі своєю дружиною та сином він оселився у Дніпропетровську. У квітні 1946 року він організував кілька розвідувальних експедицій у порожистій частині Дніпра, під час яких відкрив нові пам’ятники палеоліту, неоліту й бронзи та зібрав значну кількість археологічних предметів для музею. У колекції Дніпропетровського історичного музею зберігається понад 2000 музейних предметів, зібраних О. Бодянським, що охоплюють період від палеоліту до середньовіччя.
Від 1950 до 1980 року він працював у Інституті археології Академії Наук України, де було створено і систематизовано його особистий фонд. Бодянський досліджував береги Дніпра від Каховки до Дніпропетровська і виявив тисячі пам’яток археології, включаючи окремі об’єкти та індивідуальні знахідки, від стоянок мисливців мустьєрської доби до козацьких цвинтарів. Як пригадували колеги, він загадковим образом упізнавав у земляних пагорбах колишні могильники і жодного разу не помилився.
Олександр Всеволодович помер на ліжку у своєму будинку в селі Петрополь у похмурий день 29 лютого 1992 року. На честь Олександра Бодянського було названо вулицю у Заводському районі міста Запоріжжя.
Матеріали його досліджень зберігаються у фондах Інституту археології НАНУ, Дніпропетровського історичного музею, Запорізького краєзнавчого музею та Музею-заповіднику на острові Хортиця. Бодянський є автором 40 наукових праць з археології. Його дослідження й знахідки увійшли до спеціального Фонду Бодянського в Інституті археології НАН, що стало винятковою відзнакою в світі археології.
Завдяки О. В. Бодянському сучасні дослідники і сьогодні ведуть археологічні роботи на пам’ятках, які були ним відкриті, досі користуються матеріалами, введеними у науковий обіг самим вченим, чи займаються обробкою його колекцій, проводять археологічні розвідки за його «слідами». Неодноразово у науковій літературі можна зустріти вирази «за описом О. В. Бодянського», «знайдений О. В. Бодянським», «відкрите О. В. Бодянським», «досліджене О. В. Бодянським».
Його дослідження стали частиною новітніх наукових археологічних розробок.
