В нашому місті є декілька точок, в яких доволі важко повірити, що ви знаходитесь в Запоріжжі, індустріальному центрі переважно радянської забудови. Ці будівлі будуть переважно нагадувати про Європу та архітектуру якихось старих містечок. Як так вийшло?
Розенталь був головним менонітським селищем у Хортицькому окрузі. Загалом у регіоні Хортиці було 18 фламандських поселень. Тут у Розенталі був адміністративний центр. Втім, в наших краях фламандців загалом називали німцями, доречі, так згодом було і вже за радянської влади. А німці які прийшли сюди у 1941, надавали потомкам менонітів статус фольксдойче.
На території колишнього поселення збереглося багато споруд кінця 19 та початку 20 століть. Найвражаючі – замок Вальман та освітній комплекс – школа, училище. А також колишні заводи, фабрики, млини.
На території менонітської колонії стоїть старий символ Запоріжжя — сімсотлітній дуб. За минуле десятиліття він засох. А ось раніше був відвідуваним екскурсійним об’єктом міста. Під цим дубом козаки писали листа турецькому султанові. Під ним переселенці ховалися від зливи, що наздогнала їх на берегах Дніпра.
У роки громадянської війни у Розенталі та Верхній Хортиці врятували від голоду кілька тисяч людей. У будинку хлібозаводчика Діка (будівля збереглася і сьогодні) було відкрито Американську кухню. Кожен міг отримати тут юшку та шматок хліба. Так протестанти рятували мешканців поселення (зокрема, не тільки менонітів, а і євреїв та українців) від голоду та смерті.
Сьогодні можна побачити Медхеншуле – колишню гімназію для дівчаток, а також Лерерсемінар – семінарію підготовки вчителів. Колишній шпиталь лікаря Готмана – сучасна районна лікарня. Колишній дитячий садок Вальман – сучасне районне управління освіти.
Це, мабуть, найкрасивіший особняк Запоріжжя. Точну дату побудови назвати складно, іноді у ряді джерел вказують 1896 рік. Хазяйкою була Катаріна Вальман, меннонітка за походженням. Родина Вальман була однією з найбагатших в Олександрівську, а Катаріна була багатою вдовою промисловця Андреаса Вальмана.
Особняк розташований на Верхній Хортиці, а саме там і був один із заводів, що належав Вальманам. Багато людей вважають, що то була резиденція Катарини Вальман, але це зовсім не так.
Будівля призначалася для дитячого садка. Так, саме дитячий садок мав розміститися в цій триповерховій будівлі з вкрай цікавим оформленням. Коли будете поряд, зверніть увагу на стіни – жодна з них не схожа на інші.
Добудовували будинок вже після революції, і згодом він був націоналізований. У різні роки тут знаходилися гуртожитки, а також деякі підрозділи педагогічного училища. З 1980-х тут розмістили районний відділ освіти.
Побачити будинок можна за адресою вул. Розенталь, 7. Поступово воно занепадає, оскільки давно потребує реставрації, яку ніхто не проводить. На даху будівлі чудово почувається береза, сходи майже зруйнувалися, та й сама кладка поступово руйнується. Зовсім недавно, років 7-8 тому будівля виглядала ще цілком стерпно, а сьогодні їй загрожує зникнення. Якщо чиновники не вживуть термінових заходів, місто може втратити цей унікальний об’єкт культурної спадщини.
Іншим куточком старої Європи можна назвати колишню колонію Шенвізе. Територію менонітського поселення Шенвізе сьогодні в основному займає підприємство АвтоЗАЗ. Однак, деякі будівлі все ж збереглись зі старих часів, зокрема деякі приватні будівлі, а також великий особняк підприємця Коопа.
Точна дата будівництва будинку зараз невідома, орієнтовно це перше десятиліття XX століття. Першим власником будинку був багатий промисловець Абрагам Кооп, меноніт за походженням. Що цікаво, меноніти зазвичай не будували пишних палаців чи замків, оскільки це суперечило їхнім релігійним переконанням. Ще й з цієї причини ця споруда може вважатися унікальною.
Зовнішній вигляд будинку однозначно змушує згадати про “югендстиль”, специфічний стиль модерну, характерного для Німеччини та країн Балтії. Але тут вплив і необарокко, і неоренесансу, отже загальний стиль особняка можна охарактеризувати як еклектичний.
Особняк знаходився у власності Коопа аж до революції 1917 року і подій, що послідували за нею. Поряд із будинком знаходили підприємства Коопа, зокрема сільгоспмайстерні, які згодом стали майбутнім заводом “Комунар” (нині АвтоЗАЗ). У період з 1919 по 1920 роки епідемія тифу практично знищила всю родину Коопів, таким чином поставивши хрест на колишній величі сім’ї. В живих залишився лише Яків Кооп, син Абрагама, але й у нього доля була лише трохи кращою. Він працював на підприємстві, яке колись належало його батькові простим інженером, а згодом потрапив до списків “ворогів народу” і безвісти згинув у безодні ГУЛАГу.
Будівля ж деякий час знаходилася у веденні товариства American Mennonite Relief, яке займалося видачею допомоги голодуючим на початку 1920-х років. У період із 1947 по 1966 рік у особняку розміщувався машинобудівний технікум, пізніше реформований радіотехнічний технікум.
Починаючи з 1966 року, у будівлі робиться перепланування і тут облаштовується протитуберкульозний диспансер. Знаходиться він тут і сьогодні.
Нинішній стан будівлі залишає бажати кращого, але все ще можна виправити. Так, є недоречне фарбування, вікна далекі від оригіналу та ще багато інших дрібних проблем. Але поки що повернути будівлі його первісний вигляд можна. Сподіватимемося, що колись це все ж таки станеться, і один із найкрасивіших будинків Запоріжжя (адреса – вул. Сергія Серікова, 28) стане однією з туристичних візитівок міста.
Комментирование закрыто.