Мало хто вже згадає, але собор на цьому місці з’явився відносно нещодавно. Раніше тут ніякої церкви не існувало. З’явилась вона вже у «нульових», тому про традиції в даному випадку говорити не доводиться. Тим не менш, це одна зі справжніх окрас району.
У місті, що нудьгувало за мирними розвагами, за Дніпровими порогами в післявоєнний період активно впроваджується програма комуністичної партії під гаслом “З усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно”. Нові зали кінотеатрів, що ще пахнуть свіжою фарбою, забиті вщерть, а квитки на сеанс дістати — це ще те задоволення і проблеми. Не виключенням був і Шевченківский район міста, де було створено новий кінотеатр.
На улюблені фільми ходили багато разів поспіль, копіюючи одяг та зачіски улюблених акторів. Ніхто, напевно, тоді й подумати не міг, що мине лише кілька десятиліть і атеїстичної країни Рад просто не стане, і духовне візьме гору над матеріальним.
Так один із найбільш затребуваних кінотеатрів промислового району Запоріжжя – ім. Шевченка наприкінці другого тисячоліття (1990-і), коли молода Україна тільки-но почала ставати на ноги, спіткала доля багатьох побратимів на нещастя — він жив на межі існування. У той же час паросток християнської віри, який сімдесят років намагалася задушити радянська влада, вже міцно підняв голову, і 4 вересня 1995 року список християнських громад міста поповнила Свято-Андріївська.
Спочатку вона займала лише одне із приміщень кінотеатру Шевченка, яке було освячено на честь преподобного Серафима Саровського. До речі, завдяки сприянню саме тодішнього генерального директора підприємства «Мотор Січ» Богуслаєва прописка у громади також була місцева.
Проте, впливовому на той час Богуслаєву не подобалось, що його улюблене дітище тулиться в маленькій будівлі. Тому вже 2000 року було розпочато роботи з перетворення стандартної будівлі кінотеатру радянського розливу на собор Української православної церкви.
Сила, напористість та чималі фінансові вкладення дозволили новому величному храму запорізького Шевченківського району вже наступного року святкувати день свого народження — у світле свято Різдва Христового Свято-Андріївський кафедральний собор було освячено, і у його стінах було проведено першу літургію.
А ще через рік (2002) стараннями того самого підприємства “Мотор Січ”, цього разу в особі заступника генерального директора з капітального будівництва Михайла Наумовича Березовського внутрішнє оздоблення храму було завершено запрошеними майстрами сім’ї художників Жадан. Після того яскрава зовнішність храму була доповнена і гарним внутрішнім оздобленням.
Складовими частинами комплексу запорізького кафедрального собору служать: хрестоподібна в плані (45м х 25м) двоповерхова центрально-купальна храмова споруда з незвичайно зверненим на північний захід притвором і трьома межами (апостола Андрія Первозванного, преподобного Серафима) дзвіниця в південно-західної частини та образ Пресвятої Богородиці Валаамської зліва від центрального входу.
Архітектуру витриманої в класичному ключі церковної будівлі відрізняє строгість ліній при простоті декоративних елементів: колони і пілястри іонічного ордера, розірвані декоративні фронтони з мальовничими зображеннями на біблійні теми, високі арки світлового барабана, декоративні головки осей трансепта, широкий лобовий карниз та скульптура святого Андрія над центральним входом. Внутрішній його простір відрізняє багатий розпис розділеного на дзеркала простору, триярусний іконостас та семіярусне панікадило.
Легкість силуету п’ятиярусної дзвіниці досягнута за допомогою тих самих архітектурних прийомів, що і в основному будівлі плюс яскраво виражене членування на яруси за допомогою складнопрофільних карнизів та різниці їх периметра: перші два – квадратні, 3-й – менший за обсягом прихований декоративними фронтонами, 4 -й — восьмигранник з колонами доричного ордера, останній — коло, увінчане напівсферичним куполом.
Зараз церква продовжує працювати, як і раніше. Звісно, високих покровителів у неї тепер немає, адже Богуслаєв визнаний зрадником та ворогом України, і нині перебуває за гратами. Також не відбувається і переходу до Київського патріархату.
Тому майбутнє поки що трохи невідоме. Можливо, церква все ж змінить «юрисдикцію», а може і ні. Поки що держава не приділяє цьому питанню великої уваги. Поки що їй щастить, під час російських обстрілів її не зачепило. Божа поміч тут теж ні до чого, адже наприклад Свято-Покровський собор під час обстрілів мав пошкодження, а він так само перебуває під юрисдикцію московського патріархату. Тож, як воно буде — покаже час.
Комментирование закрыто.