Всього 20 років тому Запоріжжя славилося потужною авіабазою, а наше військове містечко, де жили льотчики та їхні родини, було взірцем практично для всієї країни. Відносно нещодавно ми відзначили день військової авіації. Давайте згадаємо, що залишилося від колишньої слави авіаційного Запоріжжя.
Небагато жителів міста знають, що на аеродромі «Мокре» з 1960 року по 1997 рік протягом 37 років дислокувався прославлений 338 (в/ч 22650) військово-транспортний авіаційний полк.
Полк було сформовано 1944 року у Калузької області. Перший бойовий виліт полк здійснив у ніч з 12 на 13 червня 1944 року на літаках ЛІ-2 десятьма екіпажами на чолі з командиром полку Героєм Радянського Союзу В.І. Масляковим із завданням — знищити літаки супротивника на аеродромі «Бобруйск» і вивести з ладу злітно-посадкову смугу (ЗПС). Завдання було виконано успішно. Екіпажі повернулися на аеродром зльоту без втрат.
За роки війни полк здійснив 1961 бойових вильотів, скинув 8315 бомб по об’єктах ворога, перевезено 200 тонн вантажів, знищив два залізничні ешелони, 71 склад боєприпасів, 21 літак противника, зруйновано дві водні переправи, потопив чотири транспорти в морських портах. І, звичайно, виконав своє головне завдання — це десантування повітряним та посадковим способом повітрянодесантних підрозділів.
За участь у визволенні міста Риги полку було присвоєно звання — «Ризький» полк. Останній бойовий виліт полк здійснив 5 травня 1945 року на бомбардування морського порта Свінемюнде, де зібралася велика кількість кораблів противника.
У післявоєнний період полк виконав урядові завдання – побував у 9 країнах – у Лаосі, В’єтнамі, Угорщині, Ємені, Єгипті (двічі), Анголі, Ефіопії, Чехословаччині, Афганістані. Наприклад, до Єгипту перевозили винищувачі в розібраному вигляді, снаряди зі складів, розташованих у с. Новобогданівка, Запорізька область.
Були й втрати серед льотного складу та навіть літаків. Льотчики постійно перебували у ризикованих відрядженнях. Наприклад, в Ефіопії та інших країнах. 24 авіатори загинули при виконанні важливих завдань: 5 — у Лаосі, 11 — в Ефіопії, 9 — у Конго.
Не було втрат в Афганістані, аеродром добре охоронявся. Загалом загинуло льотного складу в полку у післявоєнний період 25 членів екіпажів. Багато хто нагороджений орденами, медалями та урядовими грамотами. 1963 року полк перевчили на літак другого покоління АН-12 вже на аеродромі «Мокре». У 1981 році льотний та інженерно-технічний склад перевчився на літаки третього покоління ІЛ-76.
Літаки продовжували виконувати важливі рейси у різні країни — далекі та близькі. Особливими, звісно, залишались польоти в Афганістан. В охоплену війною країну возили все — від снарядів та різноманітних боєприпасів до запасів продовольства, та, звісно, поповнень солдат та бойової техніки.
У 1989 році, після виводу військ, взагалі розпочалась певна комерціалізація авіації, а саме польоти на платній основі. Зокрема, за кожен виліт в Афганістан тепер льотчики отримували по 300 доларів на кожного члена екіпажа. Бажаючих стало набагато більше, і за право здійснити рейс до Кабула іноді навіть виникали суперечки. Літаки передавали в оренду в цивільне відомство, разом з екіпажами — для «надання досвіду». І навпаки, у військові екіпажі включали цивільних радистів, що знали англійську мову і могли підтримувати цивільні радіоперемовини.
За часів незалежності 338-й полк доволі швидко привели під українську присягу, яку, щоправда прийняли не всі. Деякі звільнились і поїхали до Росіх дослужувати, а хтось просто пішов з армії. Деякі ж вичікували чогось, але тривало це відносно недовго.
Комерціалізація авіації розгорнулась на небаченому раніше рівні. Створювались десятки різних авіакомпаній, які брали в оренду військові літаки і пілотів заразом. Виконувались рейси у різні країни Африки та Азії, перевозились вантажі — здебільшого, військового призначення. Торгівці зброєю тоді неодноразово користувались українськими Іл-ами, і, зокрема, літаками з запорізького полку.
Доречі, в закордонні рейси «відпускали» виключно тих, хто прийняв українську присягу. Заради цього дуже велика кількість тих, хто раніше навідріз відмовлявся її приймати, швиденько підписали відповідний документ. Адже заробляти гроші хотілось всім, а особливо в ті буремні та лихі часи.
Поступово стан літаків ставав все гіршим, ремонтувати їх було важко, не вистачало запчастин та відповідних потужностей. Але робити з цим щось ніхто не поспішав, керівництву Повітряних сил та держави, було, здається, все одно.
У 1996 році розформували 338-й військово-транспортний полк, що залишився в Запоріжжі після відходу полку винищувачів, і всі літаки передали до відомства якоїсь авіаційної транспортної компанії, яка мала їх утримувати і експлуатувати. За ідеєю, їх мали використовувати для транспортних перевезень і заробляти на цьому гроші.
Але зрештою, літаки просто добили, і в Запоріжжі залишились в основному «трупи». Всі літаючі борти або перевели в Мелітополь, або розпродали у різноманітні авіакомпанії, в які почали влаштовуватись і колишні військові авіатори.
Так все звелось до того, що в аеропорту утворилось невеличке авіакладовище з літаків Іл-76. У 2019 році було прийнято рішення про їх розпил та вивіз. Таким чином, історія військово-транспортної авіації в нашому місті остаточно підійшла до кінця.
Комментирование закрыто.