Характерною особливістю Хортиці, як одного з визначних історичних місць України, є багатство топоніміки. Давні назви урочищ острова є своєрідними пам’ятками культури, невід’ємною частиною його культурно-історичного середовища, сакрального простору. Зберігаючи пам’ять про минуле, вони надзвичайно доповнюють образ ландшафту. Переважна більшість хортицьких топонімів пов’язана з добою Запорозького козацтва. Проте, номенклатура хортицьких топонімів далеко не обмежується цим періодом.
Прибувши влітку 1789 року у Хортицьке урочище, перша партія переселенців-менонітів поклала початок новому адміністративно-територіальному утворенню на території Катеринославської губернії – Хортицькому менонітському округу. З 1871 року він отримав статус Хортицької волості. Його неофіційна, загальноприйнята серед менонітів назва – Стара Колонія.
Старою вона була по відношенню до Молочанської колонії, заснованої у 1804 році. Центром Старої Колонії стало село, розташоване на правому допливі Дніпра – малій річці Верхня Хортиця. Як і решта менонітських сіл, воно мало три назви, які побутували одночасно: офіційну, німецьку – Chortitza, платську Gortits та українську – Хортиця. Останні дві вживалися неофіційно.
Меноніти цілком усвідомлювали унікальність і значення острова, де їм довелося жити. Це яскраво ілюструє давня байка, що її наводить Дж. Тіссен: Коли Бог створив світ за шість днів, на сьомий день Він приліг відпочити саме на Хортицю. Так пояснювалася неймовірна краса цього місця.
Одна зі скель навколо острова отримала назву «Hohe Tor» (високі ворота). Цю скелю ми сьогодні знаємо як «Крісло Катерини». За часів менонітів з неї ніби розпочинався острів, три великі скелі (пізніше їх ще називатимуть Трьома Стовпами) поєднувались з Хортицею піщаною косою. Після будівництва греблі ДніпроГесу косу суттєво розмило, але після підриву Каховської гес рашистами її знов можна побачити. У 2023 по її залишках деякі люди могли пройти майже до середини Дніпра. Були назви і у інших скель навколо Хортиці – «Sandhacken» (імовірно Охи-Вздохи), Weidlechtstein (Вербова) та «Kätelstein» (імовірно, Середній Стовп).
Власне селище меноніти часто називали «Комин» (Feuerstellen)». Втім, офіційною німецькою назвою було Insel Chortitza, платською – Kaump, російською – Остров Хортица, колония Остров Хортицы або Острово-Хортица.
У межах колишнього села до Нового Дніпра виходить гирло однієї з найбільших на острові балок. Її українські назви – Ганівська (Ганівка) й Довга. Меноніти називали її Höppnerslechte, тобто балка Хьоппнера. Це пояснюється тим, що у балці знаходилася садиба депутата Якоба Хьоппнера, а
на кладовищі, на північному схилі балки – його могила з монументом, встановленим у 1890 році.
У щоденнику А. І. Классена згадуються ще кілька топонімів на території або поблизу села Острів Хортиця. Безпосередньо поряд із двором автора проходило так зване «Prowalye» (Провалля) – яр, який небезпечно розширювався під час потужних злив. Відомо, що садиба А. І. Классена розташовувалася на південно-східній околиці села. Отже, «Prowalye» – один з глибоких, нині безіменних ярів на північ від балки, відомої сьогодні, як Кінський Спуск. Серед сільськогосподарських угідь, де автор щоденника садив пшеницю, згадується так званий «Schadnummer».
На жаль, наявні на сьогоднішній день джерела не дозволяють бодай приблизно локалізувати цей топонім на місцевості. Щодо етимології цієї назви, можна сказати тільки, що німецьке дієслово «schaden» означає «шкодити», «завдавати шкоди».
У центральній частині острів перетинала нині майже повністю знищена ріллею лінія земляних укріплень (шанців) російсько-турецької війни 1735 – 1739 років. Від них отримала українську назву балка Шанцева, розташована там, де укріплення підходять до Нового Дніпра. Ми поки не знаємо, як називали цю балку меноніти, хоча відомо, що самі укріплення (Schanzengraben) слугували для них орієнтиром на території сільськогосподарських угідь.
Більш-менш точно локалізується Kirschengarten – Вишневий Сад. Відомо, що він був створений ще у 1780-і рр. за велінням колишнього власника Хортиці – князя Г. О. Потьомкіна. Згідно переказів, записаних у ХІХ ст. Д. І. Яворницьким та Я. П. Новицьким, меноніти по прибуттю на острів застали тут великий молодий сад, де росли яблуні, кислиці, груші, вишні й особливо багато терену.
Цей сад, який називали «Потьомкінським» або «Царським», знаходився у підвищеній південно-східній частині острова, біля великого кургану, який також отримав назву «Потьомкінського» (один з насипів курганної групи № 5 за сучасною нумерацією). Коли помер старий капрал, охоронець саду, багато дерев звідси були викопані колоністами для своїх потреб.
А от одна з сучасних назв балок на заході острова зберегла свою назву ще з менонітських часів. Мова йде про Генералку, або Генеральську балку. У колоністів вона носила такі назви – Generalslegte (Generalsleacht, Generalstale, Generalslechte. За спогадами потомків менонітів, вона отримала таку назву бо там за переказом загинув і був похований російський генерал під час російсько-турецької війни 1739 – 40 років. Вочевидь, в даті була помилка, а встановити прізвище генерала наразі не вдалося.
Недалеко від Старого Дніпра долину Верхньої Хортиці перетинає збудована менонітами земляна Розентальська дамба (нім. – Rosentahler Damm). Її назва пояснюється тим, що споруда знаходилася на землях села Розенталь. Українська назва села – Канцерівка, німецька– Rosental, платська – Rosentdoal. Останні дві перекладаються, як «Трояндова Долина». Вище села у балці Канцерівській був розташований Koloniesgarten (нім. – Сад Колонії), створений ще у 1780-і роки поряд з палацем князя Г. О. Потьомкіна, який там знаходився.
Навпроти північно-західного краю острів-хортицьких плавнів у Старий Дніпро впадає р. Середня Хортиця. Долина, по якій вона протікає, як свідчить Я. П. Новицький, мала українську назву Бабурська балка – від прізвища колишнього запорожця поручика Івана Бабури, який проживав там з іншими козаками: Сіроштаном, Задиракою, Шаповалом, Шугаєм, Вербою та іншими. Меноніти називали її Rosengarter Lechte – Розенгартська балка. Цей топонім походить від назви розташованого у середній течії р. Середня Хортиця менонітського села, заснованого у 1824 року. Його українська назва – Новослобідка, німецька – Rosengart, платська – Rosegoad. Дві останніх перекладаються, як «Трояндовий сад».
Також вищезгадана балка називалась і Burwalde valley – Бурвальдська балка. Як і попередній топонім, цей походить від назви розташованого на р. Середня Хортиця села, заснованого менонітами на козацькому попелищі у 1803 році. Його українська назва – Бабурка, німецька – Burwalde, платська – Berwoal. Дві останніх перекладаються, як «Ведмежий ліс». Менонітський населений пункт з такою назвою існував ще у Західній Прусії. Були і інші топоніми, названі за подібною логікою.
Переважна більшість із менонітських назв пов’язана з господарською діяльністю колоністів, у
той час, як українські назви урочищ, котрі побутували одночасно, здебільшого походять від імен історичних персонажів – місцевих запорозьких козаків ІІ половини ХVIII століття. Як бачимо, майже всі наведені топоніми менонітських часів не використовуються, але є деякі, якіі досі не мають українських аналогів.
Комментирование закрыто.