Тракторобудування веде свою історію з 1917 р. Тоді США на підприємствах Форда поставили виробництво тракторів на конвеєр. У Європі масове виробництво розпочалося у 1920-х роках у Німеччині, Італії, Англії та інших країнах. У тому числі тракторне машинобудування виникло й у СРСР. Виробництво колісних тракторів типу «Запорожець» розпочалося в Україні на заводі «Червоний прогрес» у Великому Токмаку 1923 р.
У Кічкасі (нині на території Запоріжжя) перші трактори спробували робити ще до Першої світової. Але через війни та революції ці ініціативи не набули розвитку. З початком відновлення господарства країни кічкаські інженери Г. Ремпель та Л. А. Унгер задумали створити простий та надійний трактор. Ідею підтримав місцевий трест «Губметал».
Дослідний зразок з’явився 1921 року на невеликих держзаводах сільгоспмашинобудування № 14 та № 11. Заводи розташовувалися в Кічкасі, в менонітській сільгоспколонії Айнлаге Хортицького округу Катеринославської губернії. Взагалі, меноніти створили на території своїх колоній кілька машинобудівних заводів. У тому числі був і заснований 1861 р. завод сільгоспоснащення Унгера. Нащадок засновника заводу інженер Леонгард Абрамович Унгер став за радянських часів розробником трактора «Запорожець».
Базовими елементами конструкції обрали 12-сильний двотактний одноциліндровий нафтовий двигун «Тріумф» виробництва Великозатомацького держзаводу № 8. Це диктувалося простотою його конструкції та експлуатації. Застосування одного робочого колеса значно спрощувало механізм передачі сили двигуна та конструкцію трактора загалом.
Перший досвідчений зразок випробували у польових умовах влітку 1922 р. Комісія Української Ради Народного Господарства засвідчила відмінну продуктивність нової машини. Трактор при 12-сильному двигуні, що робить 400 оборотів колінвала в хвилину і витрачає близько двох пудів чорної нафти на десятину, при глибині оранки до чотирьох вершків вільно знімав пласт землі в 65 квадратних вершків. Розвиваючи швидкість 3,5 версти на годину, трактор міг зорати 1,5-3 десятини землі на день. На одну десятину (трохи більше гектара) трактор витрачав приблизно 38 л пального та 50 л води для охолодження двигуна. Він важив понад дві тонни.
Правлінню Южноукраїнського тресту сільгоспмашинобудування запропонували побудувати на держзаводі № 14 ще один трактор, удосконаливши та забезпечивши його виготовлення кресленнями та моделями. На початок наступної весни такий трактор збудували. Його випробування проводились у березні. Результати виявилися добрими. Тоді ж вирішили до 1 травня дати ще чотири трактори. Кічкаським робітникам не вистачало досвіду, і їм на допомогу надіслали досвідчених збирачів із токмацького заводу «Червоний прогрес». У результаті, окрім дослідного зразка, збудували 10 тракторів удосконаленої конструкції.
Як заводили це диво техніки? Жодної електрики на ньому не було, навіть фар. Для запуску двигуна служила «запальна головка» — звичайний болт, який на невеликому вогнищі 15-20 хвилин розжарювали до червона, швидко вкручували в циліндр двигуна, а вже потім крутили заводну ручку. Зате заглушити двигун було просто: лише перекрити кран подачі палива.
Трактористи намагалися робити це рідше, щоб не возитися щоразу із запуском двигуна. Конструкція не передбачала таких операцій, як пригальмувати чи піддати газу. Отже, заправлялися пальним на ходу. При позмінній роботі тракторист на ходу зістрибував з трактора, а на його місце забирався змінник. Це було нескладно – швидкість не досягала і 4 км/год, а сидіння інженери винесли далеко назад, за межі корпусу, щоб, змінюючись, тракторист не потрапив під колесо. Жодних педалей не було. Та й кабіни також. Сидів тракторист на жорсткому залізному сидінні просто неба. Паливо в мотор подавалося без жодного насоса, самопливом, тому бак розміщувався високо.
Простота конструкції робила її роботу дуже надійною. Якщо щось і ламалося, заміну легко можна було виготовити в будь-якій майстерні з токарним верстатом. До трактора можна було причепити плуг, борону, візок. Загалом роботу на такій нескладній машині міг легко освоїти навіть малограмотний селянин.
Тим часом продовжувати серійне виробництво трактора в Кічкасі стало складно та незручно. Коли було особливо важко, конструктори зверталися по допомогу до майстрів токмацького «Червоного прогресу». Це були майстер Карл Карлович Шайбе та монтер (слюсар-збирач) Нікон Миколайович Картавцев.
Завод «Червоний прогрес» на той час став найбільшим підприємством сільгоспмашинобудування на півдні України. Саме тому масове серійне виробництво трактора вирішили остаточно перенести туди. Шлях майже за 90 верст від Кічкаса до Великого Токмака трактор-зразок виконав своїм ходом. Дорогою селянам кілька разів демонструвалася оранка землі «механічним конем». Трактор «Запорожець» прибув на завод «Червоний прогрес» 29 вересня 1923 р.
Червонопрогресівці з ентузіазмом розгорнули роботи із серійного виробництва трактора. Одночасно над удосконаленням конструкції «Запорожця» працював інженерно-технічний колектив на чолі з Л. А. Унгером – він перебрався з Кічкаса на токмакське підприємство разом із своїм дітищем. Вже у 1923-1924 роки із складального цеху почав серійно виходити трактор, який мав не 12 к. с., а 16 при 500 оборотах колінвала за хвилину.
Попит на трактор марки «Запорожець» був великий. Особливо після випробувань протягом двох тижнів разом із американським трактором «Фордзон» у полі поблизу Харкова навесні 1925 року. Випробування проводила комісія ВРНГ УРСР. За всіма показниками первісток вітчизняного машинобудування виглядав краще за «Фордзон». Оранку десятини землі на однакову глибину «Запорожець», який уже мав 16 к.с., закінчував на 25 хвилин раніше. При цьому витрата нафти становила 1 пуд та 4 фунти. «Фордзон» спалював 2 пуди і 10 фунтів гасу.
Представники колгоспів з усієї України приїжджали на завод із замовленнями. Завод став найбільшим підприємством Великого Токмаку. Тут працювало понад 1200 робітників. У 1925-1926 pоках на заводі виготовили 500 тракторів «Запорожець», понад 10 тисяч букерів, 1465 двигунів. Продукція заводу йшла за кордон. Того ж року до Ірану відправили 1 тисячу віялок, до Туреччини – 3 тисячі букерів.
Будівництво тракторів тривало до 1927 р. включно. Усього випустили близько 800 машин. У 1930-ті роки завод перепрофілювали на виробництво двигунів – дизелів та підпорядкували Всесоюзному об’єднанню «Союздизель».
Нині в Україні вцілів лише один трактор «Запорожець», збудований ще 1923/24 господарського року. Його порядковий номер – 107. З 1958 р. єдиний у світі трактор «Запорожець» № 107 знаходиться на вічній стоянці у спеціальному павільйоні Чернігівського обласного історичного музею.
Комментирование закрыто.