Це зараз потрапити до європейських топ-клубів стало простіше. Закордонні гранди стали все частіше придивлятись до нашого чемпіонату, і завдяки цьому підшукувати для себе молоді таланти або вже визнаних майстрів. А от 30 років тому все було набагато складніше.
Якось Андрій йшов до кінотеатру «Ровесник», де потім знаходилося кафе «Думка». Там скасували сеанс, а наступний був за півтори години. І Демченко вирішив піти до футбольної школи, щоб подивитися, як хлопці грають у футбол. Загалом, просто убити час. Прийшов туди і попросився пограти у футбол. Тренер запитав, чи має форму. Андрій відповів, що мешкає тут недалеко, в порту Леніна – на трамваї 5 хвилин. Збігав за формою і вже прийшов на тренування. Виявилося, що Демченко не гірший за інших хлопців, хоча вони були на рік старші. Так він і потрапив до футбольної школи.
Найпершим його тренером був Борис Зозуля. Він був тим, хто прийняв його до школи, можна сказати відразу після кінотеатру. А взагалі, 76-й рік зібрав Віктор Іванович Височин – це був його перший професійний тренер. Він повністю заклав в хлопця ази футболу – це було з 7 і до 13 років. Потім Демченко потрапив до спецкласу, який тренував Анатолій Савич Василега. Він і вів його до самого від’їзду до московського ЦСКА.
У ранньому віці Демченко почав їздити по різниї збірних – спочатку свого року, потім старшого. На одному з турнірів серед 15 республік став найкращим бомбардиром. Після чого на нього звернув увагу тоді ще тренер збірної СРСР Геннадій Іванович Костильов, і взяв хлопця на замітку – він тоді якраз розпустив хлопців 71 року, що стали чемпіонами Європи, і набирав хлопців 76-77-го року.
Демченка взяли до збірної, що грала на усіляких міжнародних турнірах. Тоді й звернули на нього увагу селекціонери ЦСКА. Приїхали та забрали його до Москви. Тоді якраз розвалювався СРСР, і гравця переконали, що у плані розвитку юнацького футболу Росія міцніше стоїть на ногах, ніж Україна. Вже у Москві Демченко отримав можливість грати за юнацьку збірну Росії.
Добра гра за юнацьку збірну привернула увагу тренерів старшої команди. Грав також за збірну Росії 75-го року. Демченка взяли із собою на відбіркові ігри, а потім уже й на чемпіонат Європи. Він завоював місце у складі та став основним гравцем.
На тому чемпіонаті розпочиналися кар’єри видатних гравців. У групі були Іспанія, Німеччина, Білорусь та Росія. В іншій групі – Португалія, Франція, Швеція та, здається, Італія. Так ось за Іспанію грали Рауль, Де ла Пенья, Морієнтес, Сальгадо, за Німеччину – Ларс Ріккен, а за Італію грав Тотті – він був капітаном команди. І тим не менш, Демченко був одним з кращих — став кращим бомбардиром турніру, забивши 5 м’ячів. Це привернуло увагу амстердамського «Аякса».
Смотрини Демченка у Голландії були прикрашені цікавою історією. Молодий футболіст, приїхавши до «Аякса», зажадав собі зарплату 15 000 доларів. Тоді як команда могла запропонувати йому лише 5000. Демченко ніяк не йшов на компроміси. 18-річному хлопцеві в Росії платили лише 500 доларів у ЦСКА, а в Голландії він, найкращий бомбардир молодіжного Євро, вирішив так високо підняти планку. Зрештою, головний тренер таки зумів «поставити на місце» гравця, і Демченко підписав контракт.
Коли у Демченка минув термін дії старого радянського паспорта, то йому в Голландії сказали, що потрібен новий документ для переміщень світом. Російське консульство йому відмовило, а от українське не стало чинити жодних перешкод гравцеві амстердамського «Аякса», оформивши всі необхідні документи.
По-своєму Демченку пощастило. Це все одно, що зараз гравцю молодіжної збірної потрапити до «Челсі» або мадридського «Реала» – приблизно так само був крутий «Аякс» у середині 90-х навіть у нашій країні. Андрій став частиною тієї команди, за яку грали брати де Бур, Едгар Давідс, Едвін ван дер Сар, Кларенс Зеєдорф та багато інших. Але спочатку Демченко мав пройти випробування молодіжним складом «Аякса». Мало-помалу в нього це стало виходити і поступово Андрій все частіше працював з основою. 20-річний гравець дебютував у чемпіонаті Голландії, потрапляв у заявку на матчі Ліги Чемпіонів.
Але ті самі гравці, проти яких Демченко грав на європейській першості 1994 року, в «Аяксі» стали для нього по-своєму проблемою. Андрій не зміг виграти боротьбу за місце в основі в команды. де грали Клюйверт, Давідс, Овермарса, брати де Бур — і потихеньку став згасати. Плюс на молодого гравця впала така проблема, як великі гроші. Її було досить важко «переварити» і почати робити правильні вчинки.
1995 року футболіст мав шанс блиснути і нагадати про себе практично всій Європі. Вийшовши на заміну Патріку Клюйверту при рахунку 3:0 у грі-відповіді Суперкубка Європи проти «Сарагоси», Андрій мав шанс забити гол у такій знаковій зустрічі. Але після подачі з флангу його удар головою з близької відстані припав вище воріт. А ось у грі на Міжконтинентальний Кубок Демченко, який потрапив у заявку на матч, навіть постояв на переможному п’єдесталі пошани разом із напарниками.
Зрештою, Луї ван Гал із деякими гравцями «Аякса» пішов у «Барселону», на зміну йому прийшов данець Мортен Ольсен, який працював у дублі. Демченко надихнувся, сподіваючись, що з майже знайомим тренером вдасться налагодити контакт. З ван Галом іноді й бували «терти», які переростали у постійні розмови у стилі «тренер мені не дає шансу». Але надіям Андрія не судилося збутися навіть за Мортена Ольсена. Тому, влітку 1998 року Демченко повертається в Запоріжжя, грати за «Металург».
У рідному місті Демченко грав кілька років. Щоправда, найуспішніший сезон, коли вдалося вийти до Кубку УЄФА, для Демченка був не дуже вдалим внаслідок травми. Хто зна, якби він був на полі, може запоріжці і змогли б пройти англійський «Лідс».
Протягом дев’яти сезонів у команді Андрій провів у чемпіонаті України 176 поєдинків, у яких 35 разів розписався в воротах суперників. Пішов з команди він за часів тренерства В’ячеслава Грозного. Той вже не бачив у Демченку користі та лідера команди. Тому довелось перейти в Іллічівець, згодом в Оболонь, далі була ще низка клубів… Зрештою, після невдалого повернення в «Металург» і виходу на поле на одну хвилину, свій останній сезон Демченко провів у харківському «Геліосі«. Далі зайнявся тренерською роботою.
Для запорізького футболу Демченко — в певній мірі визначна особа. Одна з легенд клубу, лідер команди — однак, який так і не заграв на високому рівні. Інші критикували його за неспортивну поведінку та надмірну зацікавленість комерцією, а не футболом. Не будемо суддями, а лише зазначимо, що саме Демченко певною мірою проторував для українських футболістів нової формації шлях до Європи.
Комментирование закрыто.