Одним з нажаль, невеликих результатів літнього контрнаступу українських сил було звільнення села П’ятихатки. Тут знаходився опорний пункт російських окупантів, який вони пафосно свого часу обіцяли обороняти і не відступати. Однак українські військові змусили їх таки зробити це.
В цьому населеному пункті знаходились російські морські піхотинці та підрозділ «Шторм» з Осетії. Загальна чисельність гарнізону складала трохи більше трьохсот людей, однак точної чисельності ворога встановити немає можливості.
Тож, взяти село одним ударом можливості не було ніякої. Треба було вести ретельну підготовчу роботу, яка могла б згодом дати результат. Українські аеророзвідники провели над П’ятихатками немало годин, щоб врешті-решт все добряче вивчити і з’ясувати систему оборони росіян.
Перед висуванням військовослужбовці ретельно спланували дії кожного бійця, врахувавши особливості місцевості та ретельно вивчивши оборону противника. Ці кропітливі дії дозволили знайти вдале місце для несподіваного маневру та захопити стратегічно важливе село Лобкове.
Лобкове було ключовим пунктом оборони ворога, тому його захоплення стало значною перемогою. Завдяки ретельному плануванню, кожен командир взводу, відділення, бойової машини та танка чітко знав свою задачу. Ця злагодженість та несподіванка для противника стали ключовими факторами успіху.
«Наша колона стрімко рухалась флангом, пробиваючи прохід до Лобкового, і за короткий час взяла під контроль населений пункт, відрізавши два з трьох шляхів відступу ворога», — ділиться командир Роман.
Ворог був змушений відступати єдиним шляхом, що залишився, який вже був під контролем розвідувального взводу батальйону. Розвідники, завчасно зайнявши вигідні позиції, очікували на цю можливість і з легкістю розгромили ворога, що відступав.
Четверта рота ринулась у бій, щоб захопити стратегічну висоту біля Жереб’янок, з якої відкривався панорамний вид на позиції українських захисників на відстані 4-8 кілометрів. Незважаючи на ворожий артилерійський обстріл, рота успішно виконала завдання, перетворивши висоту на плацдарм для подальшого наступу на П’ятихатки.
Відділення під командуванням бійця 128-ї бригади Олександра першим взяло штурмом ворожий окоп на висоті. Під час обстрілу один зі снарядів вибухнув поблизу, поранивши п’ятьох з дев’яти піхотинців, включно з Олександром. Незважаючи на біль і адреналін, Олександр, усвідомлюючи відповідальність, підняв на ноги чотирьох уцілілих бійців і продовжив виконувати завдання.
Він зачистив окопи, змусивши ворожого кулеметника відступити, але той продовжив обстріл. Олександр отримав два кульові поранення: одне в руку навиліт, а друге — в ногу, що призвело до перелому. Незважаючи на всі поранення, Олександр не здався. Він зачистив окопи, взяв висоту під контроль свого відділення, а потім організував евакуацію чотирьох поранених бійців на БМП.
Під час просування до села П’ятихатки українські бійці натрапили на протитанкове мінне поле. «Машина розмінування мала розмінувати саме це мінне поле біля позицій противника, але вона зробила постріл і влучила в самі позиції, де знаходилися окупанти», — розповів командир батальйону.
Цей несподіваний удар став початком блискавичної атаки. «Ми захопили перші траншеї ворога, заблокували підступи з того боку, з якого ми йшли, і це вже забезпечило втягування підрозділів для подальшої зачистки П’ятихаток», — додав комбат.
Після цього українські захисники прорвали передній край оборони противника, що спричинило паніку в його рядах. «На момент прориву в населений пункт у ворога вже була паніка», — згадує Роман, один із бійців.
«Ми захопили ворожу радіостанцію і моніторили їх ефір. Противник вже відступав, а ті, що залишилися, ховалися по підвалах», — продовжує він. Окупанти спробували втекти вночі, але українські воїни, використовуючи безпілотники, виявили їх і завдали по них вогневого удару.
В результаті українські війська здобули чергову перемогу, звільнивши П’ятихатки від російських загарбників. За свідченнями полонених російських військових, у П’ятихатках дислокувалося від 150 до 180 окупантів. Їх витіснили з населеного пункту лише 30 українських піхотинців за підтримки двох танків.
«Я пишаюся кожним бійцем батальйону, який виконував завдання і виконує їх зараз. Для мене вони, в першу чергу, герої, які вже тут, на передовій. Я завжди їм говорю, що, крім захисту нашої Батьківщини та знищення ворога, вони, в першу чергу, захищають свої сім’ї, свої домівки. Хочу, щоб вони знали, що я ними пишаюся і для мене честь бути їхнім командиром», — з гордістю наголосив комбат.
[…] попит на протезування зростає, причому не тільки від ветеранів, а і від цивільних, що постраждали від обстрілів […]