Вчений, педагог, доктор сільськогосподарських наук, фахівець у галузі виноградарства, професор Одеського сільськогосподарського інституту (нині – державний аграрний університет), письменник, перекладач, художник-любитель і колекціонер живопису. Засновник Художнього товариства імені К.К. Костанді. Автор ряду монографій, навчальних посібників і понад 200 статей – все це про Олександра Кіпена.
У 1870 році народився син Олександра Хаїмовича (Михайловича) Кіпен у сім’ї Аврама, який був присяжним засідателем в Мелітополі. Олександр отримав середню освіту та завершив 7 класів Мелітопольського реального училища в 1890 році. Після цього він звернувся до губернатора П.М. Лазарева з проханням про допомогу у отриманні дозволу на проживання в Санкт-Петербурзі для подальшого навчання. Відповідь на його запит була категоричною: «Объявить Кипену, что на это нет законных оснований.» Намагаючись продовжити освіту, Олександр намагався вступити до Харківського технологічного інституту, але його знову відхилили через невідповідність єврейській квоті вступників.
Після року військової служби Олександр Абрамович виїхав до Франції і зареєструвався в Вищій національній школі агрокультури в Монпельє, де він успішно закінчив навчання в 1894 році. Протягом 1894-1897 років він працював в Одеському філоксерному комітеті та виступав проти традиційних методів лікування філоксерозу у виноградників. Однак комітет не прийняв його підходу, і він був звільнений.
Протягом трьох років після цього Олександр Кіпен працював на приватних маєтках в Бессарабії. У 1902 році в Москві та в 1903 році в Одесі на Всеросійських з’їздах виноградарів він ділився своїм досвідом практичної роботи, що викликало невдоволення в Бессарабському товаристві садівників. Це призвело до того, що на нього був поданий донос в поліцію, і О.А. Кіпен був виселений з маєтку через свою єврейську національність, яка за тогочасними законами не дозволяла йому проживати в сільській місцевості.
З 1903 по 1909 роки, Александр Абрамович Кіпен, переїзжаючи з Кишинева до Одеси та знову назад, займався виходом до печаті своїх праць, присвячених новим агротехнічним методам. У 1903 році він розпочав свою літературну кар’єру, і його дебютна розповідь «Метеорологічна станція» була опублікована в журналі «Русское багатство». Пізніше Кіпен регулярно публікував свої твори в різних збірниках і журналах, таких як «Знание», «Земля», «Образование» і «Современный мир», а також в російсько-єврейських періодичних виданнях.
У 1911 році в Москві вийшов його збірник оповідань, а з 1928 по 1931 роки було опубліковано тривимірне «Зібрання творів» (в трьох томах). Олександр Абрамович Кіпен був підтриманий Леонідом Андрєєвим, який був його наставником на початку літературного шляху. У своєму внеску до збірника пам’яті Леоніда Андрєєва під назвою «Реквієм» (1930), Кіпен писав про те, що без допомоги цього відомого письменника він, можливо, б не зміг досягти такого успіху: «Сердечна доброта та самовідданість Андрєєва були безмежними».
Головними персонажами оповідань Олександра Кіпена були працьовиті люди з півдня України. Він описував події 1905 року, зокрема підпали селянами маєтків поміщиків у розповіді «Господське життя», бродіння серед солдатів у «Запасному лафеті» і зраду лібералів у «Шпигуні». Крім цього, він створив оповідання «Бирючий острів», де рибалки спалювали рибний завод. Ця історія відбувалася на Бірючому острові, Федотовій косі і в селищі Кирилівка, які входили до складу Мелітопольського повіту.
У своїй документальній повісті «В октябре» (1905) Кіпен надав яскравий опис подій, які він особисто спостерігав, зокрема єврейських погромів в Одесі, жахливих вбивств жінок і дітей, а також розстрілів мирного населення козаками і солдатами, які використовували кулемети. Особняком стоїть оповідання «Гангрена». В ньому Кіпен підкреслював, що зникнення самодержавства було необхідним шляхом позбавлення країни від всіх видів безправ’я.
У 1909 році Олександр Абрамович Кіпен оселився в Фінляндії і щодня подорожував до Петербурга, де викладав на вищих кам’янноостровських курсах. Цензурні обмеження (ценз осідлості) не дозволяли єврейському вченому проживати в столиці.
З 1919 року він знову живе в Одесі, викладає в Одеському сільськогосподарському інституті. В 1924 року став професором. Був відряджений до Франції (1925-1926) для вибору і придбання для України щепленого виноградного матеріалу. У 1932 році призначений завідувачем кафедри Інституту і саме його стараннями був відкритий факультет виноградарства.
Олександр Абрамович, крім наукової, викладацької, агрономічної, літературної діяльності, займався аматорським малюванням картин і віршуванням, суспільною діяльністю. Був в Одесі одним із засновників і головою Товариства ім. К.К. Костанді (1922-1929). Учасник виставок Товариства (1925-1929), республіканських (1927, 1929). Товариство зі своїх коштів надавало матеріальну допомогу нужденним, особливо безробітним художникам, призначало заохочувальні премії за кращі роботи на виставках.
Засідання товариства не обмежувалося проблемами образотворчого мистецтва. Так, на одному з засідань О.А. Кіпен зробив виступ про життя і творчість О. Серафимовича, прочитав уривок з його роману «Железный поток». У травні 1926 року в Одеському сільськогосподарському інституті урочисто вітали О.А. Кіпена з нагоди 30-річчя його громадської та науково-педагогічної роботи.
Від Всеросійського союзу Товариства письменників була отримана телеграма, підписана О. Толстим, Ф. Сологубом та іншими відомими письменниками, в якій в теплих виразах ювіляру були висловлені почуття глибокої поваги і побажання здоров’я, плідної роботи на ґрунті мистецтва і літератури. Під час ушанування Кіпена Товариством імені Костанді в Будинку вчених ювіляр прочитав свій твір «Мейер», що викликало у слухачів грім оплесків.
У 1929 році, після завершення успішної П’ятої художньої виставки імені К. К. Костанді, на яку завітали понад 4000 відвідувачів, Товариство прийняло рішення саморозпуститися. Після цієї події Олександр Абрамович Кіпен, відомий своєю пристрастю до виноградарства, зосередився на своїх виноградниках. Члени Товариства регулярно завідували до нього та завжди були радо баченими гостями. Вони проводили час, пишучи есе, обмінюючись жартами та поділяючись спогадами. Таким чином, минули останні роки життя цього талановитого митця, який був нашим земляком.
30 жовтня 1937 року Олександр Абрамович Кіпен покинув цей світ, залишивши заповіт, у якому зазначено, що вся його колекція літератури та мистецтва витонченої якості має бути передана до Фонду Одеського художнього училища. Бібліотека з виноградарства повинна була стати частиною Фонду Одеського сільськогосподарського інституту. Щодо художніх картин, які мали велику цінність, вони були передані до Фонду Одеського художнього музею, розташованого на вулиці Короленка.
Комментирование закрыто.