Паршиві вівці: колаборанти із Запоріжжя

Мешканці нашої області здебільшого гідно зустріли агресора — хто словом, хто зброєю. Більшість запоріжців абсолютно не сприйняла сумнівнці цінності «русского міра» і сказала Путіну та його посіпакам тверде «Ні». Але, тим не менш, колаборанти теж знайшлися. Давайте спробуємо з’ясувати, як ці не дуже порядні люди дійшли до такого життя.

Євген Балицький

Євген Балицький народився у 1969 році в Мелітополі. Його батько, Віталій, був військовим авіатором, і Євген вирішив йти по його стопами. Він отримав освіту льотчика-інженера в Тамбові (Росія) і відслужив кілька років.

Також, як і багато українських політиків свого покоління, кар’єру управлінця Євген почав у різноманітних сферах приватного бізнесу 90-х років. Разом з батьком і братом він створив або придбав кілька великих підприємств у місті.

Один з таких проектів – холдинг «ОлЖеКа», який займався продажем та обслуговуванням побутової техніки та телерадіоапаратури. Також до цього холдингу належала одна з перших радіостанцій у регіоні. Балицькі сімейно керували Мелітопольським пивзаводом та «Автогідроагрегатом», який виготовляв запчастини для автомобілів.

У нульові роки Євген і його родина заснували завод підшипників і телеканал «МТВ-плюс» у Мелітополі, і також почали розвивати бізнес у сфері нерухомості. Вони також влаштувалися на аероклуб і створили аеродром.

У 1998 році Євген Балицький вперше став депутатом Запорізької обласної ради. Потім працював у Міністерстві економіки та європейської інтеграції, керував одним з департаментів.

У першій половині 2000-х років він залишався непартійним активістом. Проте в 2010-му році він остаточно визначив свій політичний курс – обирався до обласної ради вже від Партії регіонів. За два роки він також став депутатом Верховної Ради від цієї партії.

Від депутата до зрадника

Після подій Революції гідності і втечі керівництва Партії регіонів він спочатку балотувався як самовисуванець, а пізніше приєднався до «Опозиційного блоку» і залишився в ньому під час російської окупації. Його обрано восьмого скликання Верховної Ради. Починаючи з 2020 року, він працював депутатом обласної ради.

Протягом цього часу він відкрито підтримував російські наративи. Він активно виступав за «захист» російської мови, організовуючи громадські слухання в міській раді та називаючи російську «мовою визволителя». Він також долучався до кремлівської ініціативи «Бессмертный полк» у відзначенні 9 травня.

Його позиція у справі Криму сприяла російській пропаганді, коли він стверджував, що мешканці Криму «вийшли» від України і не бажають повертатися через «державний переворот», «бандерівців» та події в Одесі.

Після захоплення росіянами його рідного міста та інших районів області, депутат Балицький спочатку не відразу виявив свої колабораційні наміри. У відеозверненні 4 березня він закликав громадян «не давати виграти провокаціям», утриматися від участі в мітингах, уникати конфліктів з росіянами, щоб «зберегти життя».

Також в тому записі депутат ствердив, що він не контролює діяльність свого телеканалу та його передачі в Мелітополі після окупації росіянами.

Через тиждень місцева депутатка Галина Данильченко, яка була близька до Балицького, проголосила себе головою у вже окупованому Мелітополі. Ця подія викликала підозру політиків та активістів, що колишній «регіонал» стоїть за місцевими колаборантами, хоча сам він тримався у тіні.

Однак сам Балицький виступив як обличчя окупації Запорізької області лише у травні 2022 року. Він здобув велику владу, отримавши посаду хоч і псевдогубернатора, але найвпливовішу в своєму житті.

Галина Данильченко

Все своє життя Галина Данильченко присвятила рідному Мелітопольському району. Спочатку вона отримала освіту в технікумі, а потім здобула економічну освіту в агротехнологічному університеті.

Протягом тривалого періоду часу Галина не виявляла політичних амбіцій. З кінця 90-х років вона працювала в бізнес-сфері під керівництвом Балицького. Спочатку вона працювала бухгалтером на моторному заводі, а згодом перейшла на завод підшипників, де посіла посаду директора.

8 років тому Балицький вивів її, свою менеджерку, в політику. Вона спочатку працювала його помічницею в оплачуваній посаді в Верховній Раді. У 2015 році Галина Данильченко обійняла посаду депутата місцевої ради. При цьому її вибір партії, «Опозиційний блок», не був несподіванкою. Вона стала вірним послідовником свого лідера у політичному житті.

Після подій Революції 2014 року в місті розпочалася тривала політична боротьба. На одному боці була постмайданна влада, представлена мером від партії «БПП» Сергієм Міньком, який пізніше передав свої повноваження Івану Федорову. На іншому боці стояли «опоблоківці» з Данильченком та Балицьким на чолі.

Однак вдалося захопити владу Данильченку та Балицькому лише у 2022 році. В цей час окупанти разом з колаборантами впровадили помсту проти своїх опонентів. Мера Федорова було захоплено, і протягом п’яти днів його утримували у полоні.

Володимир Рогов

Сепаратисту Володимиру Рогову на даний момент 45 років. Свій професійний шлях він розпочав у 2000-х роках як невеликий підприємець, володар місцевих онлайн-медіа «День Запорожжя» та кількох інших веб-сайтів.

Життя цього невідомого підприємця різко змінилося в середині 2000-х років. На той час він приєднався до регіональних проросійських об’єднань і навіть став їх лідером. З того моменту Рогов почав виступати як «активіст», «політолог» та навіть кандидат у мери. Ці ролі, на відміну від невдачі у бізнесі, визначили його подальший життєвий шлях.

Він очолював організацію «Слав’янська гвардія», яка була заборонена після Революції гідності, а також «Міжнародний георгіївський союз молоді». Рогов організовував численні заходи, які він називав «традиційними».

Можливо, Рогов міг би залишитись відомим як маргінальний політик, якби не події Революції 2014 року. «Гвардія», яку очолював Рогов, взяла участь у організації місцевого антимайдану, проводила акції з російськими прапорами та інші події.

Після 2014 року

У квітні 2014 року, після того як Віктор Янукович вже покинув країну, сепаратисти з Запоріжжя навіть стверджували, що Рогов був названий «легітимним» новим губернатором області. Однак на той момент самого «активіста» вже не було в Україні.

Він покинув Україну вже на початку березня, провів прес-конференцію в Росії, де заявив, що його нібито викрадали і допитували в Україні. Після цього Рогов перебував під захистом Кремля. І це не обмежувалося лише територіально.

Цей «політолог» приєднався до російської пропаганди, ставши її постійним коментатором для українських питань. Він служив прикладом послідовника кремлівської лінії, з рафінованими поглядами на «бандерівців», «хунту» та «ЛДНР». Зокрема, саме він був автором абсолютно ідіотської історії про снігурів, яких ніби-то вбивають запорізькі школярі.

Після окупації Запорізької області відбулися значущі зміни. Міський божевільний з фанатичними ідеями отримав платформу для висвітлення в топових російських медіа. Втім, деталі щодо посади в організації, яку він, за його ствердженням, представляє, залишаються невідомими. Зв’язок його імені і організації вказує лише на прив’язку до Рогова. Тим не менше, це не заважає російським пропагандистам.

Рогов активно коментує різні аспекти: від планів «референдуму» та «звільнення всієї України», до обстрілів від ЗСУ, «ультиматумів» Заходу відносно Зеленського та справи про «біолабораторії».

Олександр Сауленко

З інформації, доступної у біографії Сауленка, нам відомо невеличка кількість деталей. Він успішно закінчив Дніпровський гірничий (тепер технічний) університет і отримав диплом за спеціальністю «будівництво шахт і споруд». У 80-90-х роках він працював у вугільній компанії «Октябрьуголь» на території Донеччини.

Пізніше, у бурхливих 90-х, Сауленко вирушив у «комерційні структури», як відзначено у його публічному резюме, хоча конкретні види «структур» не були вказані. Він стверджує, що обіймав посади менеджера, начальника відділу та виконавчого директора впродовж цього періоду.

На рубежі «нульових» та «десятих» він знаходить собі нову сферу занять. В Бердянську зареєстрували районний осередок партії «Союз лівих сил». І Сауленка вказали його керівником. Ця маловідома маргінальна політсила існувала в Україні з 2007-го року. Колись її очолював ексголова Держфінпослуг Василь Волга, який був засуджений за хабарництво. Час від часу партія просувала кремлівські та ліві ідеї.

Олександр Сауленко, майбутній колаборант-виходець із «Союзу лівих сил», усі ці роки значився власником кількох невеликих фірм у Бердянську і здавав будиночок для відпочинку на морі. Літав на параплані, мандрував у Росію і публікував відпочинкові світлини в російській соцмережі «Одноклассники». В 2020-му балотувався до однієї з районних сільрад від «За майбутнє».

«Союз лівих сил» все ж потрапив під заборону як проросійський. Але лише після початку повномасштабної війни в 2022-му. Приблизно в ті ж дні Олександр Сауленко став «мером» в окупованому Бердянську. Нині, за даними СБУ, він причетний до крадіжки українського зерна. Зокрема, забезпечував його завантаження на російське судно. Час від часу пенсіонера витягують пропагандистські ЗМІ: пообіцяти щасливе життя окупованому місту, розповісти про «звільнення від злочинної влади», відзвітувати про «готовий до роботи порт» чи поскаржитись на «замах, організований СБУ».