Запоріжжя – це справжній промисловий гігант України, який протягом століть формував економічний хребет країни. Відоме як колиска козацької вольниці завдяки острову Хортиця, воно з кінця XIX століття стало осередком індустріального розвитку, а в XX столітті – одним із ключових центрів металургії не лише України, а й усього пострадянського простору. Сьогодні Запоріжжя асоціюється з такими промисловими велетнями, як «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь» і Запорізький алюмінієвий комбінат, які зробили місто символом сталі, чавуну й інновацій.
Історія металургії в Запоріжжі – це історія амбіцій, технологічного прориву та боротьби з викликами часу. Від перших невеликих майстерень до гігантських заводів, що постачають продукцію на світові ринки, цей шлях відображає не лише розвиток промисловості, а й дух людей, які будували це місто. У цій статті ми простежимо етапи становлення металургійного комплексу Запоріжжя, розповімо про ключові підприємства, їхню роль у економіці та поділимося цікавими фактами.
Хоча Запоріжжя відоме як край запорозьких козаків із XVI-XVIII століть, промисловий розвиток міста почався значно пізніше. У XVIII столітті на території сучасного Запоріжжя з’явилися перші менонітські колонії, які займалися землеробством і ремеслами. Проте справжній поштовх до індустріалізації дало XIX століття, коли Російська імперія почала освоювати багаті природні ресурси півдня України. Будівництво залізниці в 1873 році, що з’єднала Запоріжжя (тоді Олександрівськ) із Криворізьким басейном і Донбасом, перетворило місто на важливий транспортний вузол. Вантажі з товарами місцевого виробництва через порт Одеси йшли навіть на експорт, що стимулювало економічне зростання.
Наприкінці XIX століття в Олександрівську з’явилися перші промислові підприємства, зокрема металургійні майстерні. Хоча вони були невеликими, саме тоді закладався фундамент для майбутнього буму. У 1902 році нова залізнична гілка посилила зв’язок із сировинними регіонами, що стало передумовою для розгортання масштабного виробництва. На той час суттєва частина торгово-промислових підприємств міста належали менонітській громаді, яка відіграла важливу роль у розвитку місцевої економіки. Зокрема, можемо згадати заводи Коопа, найбільший у Європі млин Нібура та різноманітні майстерні на території сучасної Верхньої Хортиці.
Справжній промисловий прорив стався в 1930-х роках, коли радянська влада вирішила перетворити Запоріжжя на індустріальний центр. Ключовим моментом стало будівництво Дніпровської гідроелектростанції (ДніпроГЕС), розпочате в 1927 році й завершене в 1932-му. Ця гребля, висотою 50 метрів, не лише приборкала Дніпро, а й дала колосальну кількість електроенергії – необхідний ресурс для металургійних заводів, що мали бути зведені на проммайданчику. Паралельно в 1931 році почалося спорудження металургійного комбінату «Запоріжсталь», який офіційно запрацював 16 листопада 1933 року з запуском першої доменної печі.
«Запоріжсталь» одразу стала флагманом чорної металургії. Її третя доменна піч, введена в експлуатацію в 1937 році, мала об’єм 1300 кубічних метрів і на той час була найбільшою у світі. Завод спеціалізувався на виплавці чавуну, сталі та прокату, швидко ставши одним із лідерів у СРСР. Його продукція – від листової сталі до металевих конструкцій – використовувалася в будівництві, машинобудуванні та оборонній промисловості. Сьогодні «Запоріжсталь» залишається одним із найбільших підприємств України, виробляючи близько 4 мільйонів тонн сталі щороку.
Але це був тільки початок, у XX столітті місто стало справді потужним осередком української промисловості. Після запуску «Запоріжсталі» та ДніпроГЕСу місто увійшло в еру індустріального розквіту, але попереду його чекали і тяжкі випробування – війна, відбудова та боротьба за місце в глобальній економіці.
Ще одним важливим гравцем стала «Дніпроспецсталь», заснована в 1932 році як електросталеплавильний завод. Підприємство зосередилося на випуску спеціальних сталей – легованих, нержавіючих і жароміцних, які використовуються в авіації, суднобудуванні та енергетиці.
Друга світова війна стала серйозним ударом для запорізької металургії, але водночас показала її стратегічне значення. З наближенням фронту в 1941 році радянська влада почала евакуацію обладнання «Запоріжсталі» на Урал – до Магнітогорська та Челябінська. Проте повністю вивезти завод не встигли.
У жовтні 1941 року німецькі війська окупували Запоріжжя, а перед відступом радянські війська підірвали частину ДніпроГЕСу, щоб ускладнити ворогу переправу через річку. Під час окупації німці намагалися відновити виробництво на «Запоріжсталі», але через брак сировини та саботаж робітників їм це не вдалося. Також в місті і досі живуть легенди про легендарних підпільників на заводі, які за допомогою тяги заводських труб розносили над містом листівки.
Після визволення міста в 1943 році відбудова стала питанням виживання. Уже в 1947 році «Запоріжсталь» запустила першу доменну піч, а до 1949-го завод повернувся до довоєнних обсягів виробництва. Метал із Запоріжжя йшов на відновлення зруйнованих міст, мостів і заводів по всьому СРСР. У цей період місто стало символом стійкості: попри війну, індустріальний потенціал не лише вижив, а й зміцнів.
У 1960-х роках «Дніпроспецсталь» стала постачальником для космічної галузі СРСР – її сталь йшла на виготовлення деталей для ракет і супутників. Сьогодні завод експортує продукцію до понад 50 країн світу, демонструючи, що Запоріжжя може конкурувати на глобальному ринку.
Після війни Запоріжжя не зупинилося на «Запоріжсталі». У 1950-60-х роках з’явилися нові підприємства, які розширили металургійний профіль міста. Одним із них став Запорізький завод феросплавів, запущений у 1933 році, але значно розширений у повоєнні роки. Він спеціалізується на виробництві феросплавів – сплавів заліза з іншими металами, необхідних для створення високоякісної сталі. Сьогодні завод є одним із лідерів у Європі за обсягами виробництва марганцевих і кремнієвих сплавів.
Не можна обійти увагою й Запорізький алюмінієвий комбінат (ЗАлК), який запрацював у 1960 році. Завдяки близькості до ДніпроГЕСу, що забезпечувала дешеву електроенергію, він став єдиним в Україні виробником первинного алюмінію. У найкращі часи ЗАлК випускав до 100 тисяч тонн алюмінію щороку, але в 2000-х роках підприємство зіткнулося з кризою через високі енерговитрати та зміну власників. У 2015 році його націоналізували, і нині завод фактично не може працювати через збитки, завдані попередними власниками.
Розвиток металургії в Запоріжжі не лише змінив економіку, а й сформував обличчя міста. У 1930-50-х роках поряд із заводами виросли цілі житлові райони – Соцмісто, спроєктоване за принципами радянського конструктивізму. Цей мікрорайон із широкими проспектами, школами й парками будували для робітників «Запоріжсталі», ДніпроГЕСу та інших промислових підприємтв міста. Сьогодні Соцмісто – це комплексна пам’ятка архітектури, хоч і потребує реставрації. Перед повномасштабним
Металургійні гіганти також вплинули на демографію: у місто масово приїжджали спеціалісти з усього СРСР, що зробило Запоріжжя багатонаціональним і космополітичним. Але разом із прогресом прийшли й проблеми – екологічні. Дим від заводів, викиди в атмосферу та забруднення Дніпра стали зворотним боком індустріального успіху. У 1980-х роках Запоріжжя вважалося одним із найбільш забруднених міст СРСР, і ця проблема актуальна й досі. Так само слід врахувати, що приїзд великої кількості не дуже соціально розвинених людей спричинив проблемну криміногенну ситуацію в деяких районах міста, прилеглих до заводів – насамперед, мова йде про Кічкас.
Після розпаду СРСР у 1991 році запорізька металургія зіткнулася з новими реаліями. Втрата централізованих ринків, конкуренція з імпортом і застаріле обладнання поставили підприємства перед вибором: модернізуватися чи занепасти. «Запоріжсталь», наприклад, у 2000-х роках пережила кілька криз, але завдяки інвестиціям (зокрема від групи «Метінвест» Ріната Ахметова) змогла оновити виробництво. У 2012 році завод запустив сучасну доменну піч №4, а в 2017-му – нову лінію прокату, що зменшила викиди на 25%.
«Дніпроспецсталь» також адаптувалася, зосередившись на експорті та нішевих ринках. Завод інвестує в електроплавильні технології, щоб відповідати європейським екологічним стандартам. Проте ЗАлК і завод феросплавів досі борються з фінансовими труднощами, а їхнє майбутнє залежить від державної політики та світових цін на метал.
З початком російської агресії в 2014 році, а особливо після повномасштабного вторгнення в 2022-му, Запоріжжя опинилося в зоні підвищеного ризику через близькість до фронту та неодноразові обстріли російськими ракетами. Утім, металургійні підприємства продовжують працювати, підтримуючи економіку країни. «Запоріжсталь» навіть організувала випуск бронеплит для ЗСУ, а її працівники долучаються до волонтерства. Це вкотре доводить, що металургія – не просто галузь, а частина міста.
Сьогодні Запоріжжя залишається промисловим лідером України, але перед ним стоять виклики: екологічна модернізація, перехід на «зелену» металургію та конкуренція з Китаєм і Туреччиною. Якщо ці зміни вдасться реалізувати, Запоріжжя може стати не лише історичним, а й інноваційним центром металургії. Але, очевидно, це якщо і станеться, то тільки після війни.
Комментирование закрыто.