Післявоєнний період в історії Запоріжжя був пов’язаний з відбудовою заводів, які лежали в ру-їнах. Постраждав і завод ДСС, цехи якого теж були зруйновані. Загальна сума збитків від руйнувань для заводу сягала 79,5 мільйонів карбованців.
І відбудова заводу ДСС, і його післявоєнний розвиток пов’язані з його директором – Олександром Федоровичем Трегубенком. Він народився на Дону, в м. Новочеркаську. В 1934 р. закінчив навчання в Дніпропетровському металургійному інституті і після цього працював на ДСС. Пройшов шлях від посади майстра печі до директора заводу (в 1939 – 1941 рр.). Вдруге його призначили директором вже 1945 р. і саме він керував відродженням заводу. Вже у 1948 року завод дав першу післявоєнну плавку.
Оцінюючи ж діяльність О.Ф. Трегубенка на посаді директора заводу слід зауважити, що йому не тільки вдалося відбудувати завод, а й він дбав про його подальший розвиток. В 1958 році вперше не в дослідній лабораторії, а на промисловому підприємстві, на ДСС, запровадили технологію електрошлакового переплаву. За це визначне на той час досягнення було присуджено Ленінську премію, про що повідомили окремою вітальною телеграмою.
З середини 50-х років ХХ століття в історії СРСР почався найбільш ліберальний його період. Смерть диктатора Сталіна стала віхою, від якої й почався відлік деякого послаблення більшовицького режиму в СРСР. Природно, що і на заводі відбулись траурні мітинги з приводу смерті диктатора. А вже через пару місяців плакальники за вождем весело і бадьоро крокували на першотравневій демонстрації.
Одним із нових віянь в постсталінській політиці СРСР були спроби послабити закритість радянського суспільства. В цьому плані важливе значення мав VІ Всесвітній фестиваль молоді та студентів, який відбувся в липні-серпні 1957 р. в Москві. Деякі робітники отримали запрошення на цей фестиваль. Також вони мали і запрошення на різні спортивні змагання, які відбувались в рамках цього заходу. Практикувались і запрошення на бал в Кремль, на закриття ІІІ Міжнародних дружніх спортивних ігор молоді.
Проте лібералізацію радянського режиму не варто переоцінювати. В СРСР припинились масові репресії, проте режим до самої своєї смерті знищував інакодумців, не цурався пролити кров невдоволених.
В організації виробництва і в післявоєнний період важливе значення мала орієнтація на передовиків виробництва, стахановців, яким створювали всі умови для продуктивної праці і на їхньому прикладі намагались підвищити норми виробітку та інтенсивність праці пересічних робітників. На заводі проводили злети стахановців, видавали відповідні фотоальбоми.
З цією метою часто використовували робітників, які дійсно досягали якихось висот в своїй професії, потім їх залучали до лав компартії, засипали званнями, почестями та використовували в якості трудових ідолів. Так у 1958 р. сталевару заводу ДСС Бойко Михайлу Якимовичу було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці за видатні досягнення в розвитку чорної металургії. В подальшому йому неодноразово вручали ювілейні медалі, посвідчення про присвоєння звання «Почесний металург», посвідчення депутата Запорізької міськради і обласної ради трудящих кількох скликань.
Пізніше коли Бойко за віком вже не міг працювати, на ДСС все ж використали його ім’я в пропагандистській роботі. Було засновано щорічний приз його імені, який вручався за досягнення в роботі переможцю соціалістичного змагання.
Подібно до решти підприємств у СРСР, після війни на ДСС було поширеним так зване «соціалістичне змагання». При цьому змагались всі з усіма. Наприклад, науковці з НДІ могли змагатись з сталеварами. Збирались представники таких різних двох колективів і перевіряли виконання угод, складали відповідні протоколи.
Тисячними тиражами друкувались плакати з соцзобов’язаннями заводу. Трудові колективи цехів, відділів, заводу рапортували з’їздам Компартії про виконання своїх зобов’язань, надсилали телеграми про виконання виробничих планів тощо. Потім всі папери підшивались, створювались відповідні альбоми рапортів, які в свою чергу використовувались під час звітів про пропагандистську роботу.
В зв’язку з чим окремо слід виділити соціалістичне змагання ДСС з підмосковним заводом «Електросталь». Теоретично, організатори цього змагання розраховували, що електрометалурги з обох заводів будуть обмінюватись досвідом, допомагати друг другу. Крім того, теоретиками КПРС передбачалось, що це буде сприяти і становленню «братських» відносин між російським та українським народами та відкриватиме широкі можливості для використання цього в пропаганді.
І саме цей аспект, вірогідно, і був головним. Тому радянські ідеологи за будь-якої можливості намагались через такі контакти утвердити в свідомості українців дати їхнього поневолення. Так, наприклад, було з ювілеєм «возз’єднання України з Росією», коли кілька російських заводів звернулись до ДСС з пропозицією змагання на честь цієї дати. Це змагання українських та російських електрометалургів було започатковане ще в 1937 році.
В подальшому в рамках такого співробітництва заводи постійно обмінювались делегаціями. В тому числі і піонерські делегації з російського заводу приїздили відпочивати в піонертабір ДСС, відвідували видатні місці Запоріжжя, зокрема славнозвісний 700-річний дуб. Також і комсомольці обох заводів співпрацювали та обмінювались сувенірами.
Зазвичай в таких угодах про соцзмагання підприємства вказували показники, яких вони мали досягти. Крім того, могли змагатись і окремі підрозділи заводів. Так, старший коваль ДСС у 1953 р. підписав угоду про змагання з ковалями «Електросталі». Іноді на цих заводах проводились спільні «плавки дружби». Таким чином відзначали якісь ювілейні дати, наприклад 40-річчя співробітництва двох заводів.
Ювілейні дати змагання двох підприємств відзначали не тільки спільними плавками. Наприклад, на честь 25-річчя змагання був випущений відповідний значок. 40-річчя відзначили вже металевою плакеткою, а на 50-річчя вже випустили відповідні ювілейні медалі!
З часом якісь власні досягнення заводи відзначали все більш бучно. Так, власне 50-річчя «Електросталь» відзначила випуском ювілейної медалі, яку подарувала дніпроспецсталівціям. Сувенір на честь випуску 100-мільйонної тони сталі на «Електросталі» теж опинився в Музеї ДСС.
Припинення сталінських репресій та ротацій кваліфікованих управлінців призвели до того, вони заспокоїлись, обжились на заводі, почали розуміти вагу своєї влади та впливу, навчились працювати на себе, отримувати певні матеріальні блага. Паралельно з вищеназваними ідеологічними процесами в післявоєнний час на електрометалургійному заводі ДСС, в першу чергу в управлінському середовищі, активно почали зароджуватись та формуватися певні корпоративні дух, свідомість, заводський патріотизм.
Починаючи з 25-річчя заводу на ДСС широко відзначали заводські ювілеї. До святкових дат випускали альбоми фотографій, конверти, значки. На святкування ювілейної дати і бенкет запрошували директорів заводів-партнерів, які зазвичай дарували господарям сувеніри. Власні ювілеї відзначали і окремі цехи на заводі, і навіть заводські гуртожитки.
На підприємстві навіть почали формуватись певні управлінські династії, коли вслід за батьками на завод приходили і їхні діти, яких влаштовували в сусідні підрозділи. Хоч вони і не працювали під прямим управлінням своїх родичів, але підтримка та стрімке кар’єрне зростання їм було забезпечено. Природно, що така спадкоємність не афішувалась. Натомість трудові династії трудові династії робітників вітались і широко пропагувались.
