Менонітська історія Запоріжжя довгийчас була під забороною у радянськічаси, а потім і підзабута вже за часів незалежності. Причин цьому було багато, але наразі зусиллями небайдужих істориків та активістів відновлюється історична справедливість. Сьогодні ми розкажемо про сумну долю Петра Діка.
Петро Іванович Дік народився 3 липня 1884 року у селі Остервік, що потім у радянські часи було перейменоване у село Павлівка. Це робилось заради того, щоб знищити будь-який слід від перебування іноземних колоністів на запорізькій землі. Вже за часів незалежності цей населений пункт було перейменовано ще раз на село Долинське.
Батько Петра – Йоганн (Іван) Дік, а мати Анна, походила з роду Нібур, що теж був багатим і знаним у наших краях. Батьки народилися обидва у селі Кронстал, що теж було на території України, тобто вони не приїхали з Нідерландів чи Німеччини, як старше покоління менонітів.
Петро Іванович у ранньому віці цікавився машинами і механізмами. Тому батько послав його вчитися до інституту у Німеччині, розташованому у місті Цвікау. Це місто вже тоді було одним з індустріальних центрів Німеччини, зокрема – автомобільної промисловості.
У 1910 році він закінчив інститут та отримав диплом інженера механіка. Після закінчення інституту він працював деякий час у Німеччині, а потім повернувся до України. Він почав працювати на заводі «А.Я. Копп» у місті Олександрівськ (тепер Запоріжжя). За короткий термін його призначили на посаду головного інженера. Завод виробляв різноманітне сільскогосподарське обладнання.
У 1912 році Петро Іванович одружився з Ельсбет Агнес (народжена Вільгельм) з Вердау (Німеччина). Жили вони у Запоріжжі, біля заводу, на вулиці Пивоварній (пізніше Міжнародна 23). Там у них народилося п’ятеро дітей.
Після встановлення радянської влади Дік продовжив працювати на заводі на тій самій посаді. З інженерними кадрами у молодої радянської республіки тоді були великі труднощі, тому доводилось терпіти старих спеціалістів.
Водночас, перед країною постала велика проблема. Стимульоване НЕПом сільське господарство потребувало технологій, гостра необхідність призвела до запозичення ідей, реалізованих у моделях тракторів та комбайнів, які купували за кордоном, зокрема в США.
Після рішення про технічну реконструкцію сільського господарства в рамках колективізації Наркомат важкої промисловості СРСР і ВРНГ шукав групу інженерів, готових взятися за амбітний проект. І знайшов.
Уродженець Катеринославської губернії, випускник Київського політеху Андрій Авер’янович Василенко, який у 1929 році створив науково-дослідну кафедру сільськогосподарської механіки при Головнауці АН УРСР, на той час працював у столичному Харкові. Тут він організовував НДІ сільськогосподарського машинобудування та машиновипробувань. Василенко – авторитетний інженер-подвижник – зібрав групу однодумців із 15 осіб, серед яких був і Петро Дік. Місцем складання був обраний колишній завод Абраама Коопа у Запоріжжі, де до революції випускали плуги та жниварки. У 1923 році завод став називатися на кшталт часу – «Комунар». Завод входив до складу Головсільмашу при ВРНГ (Вища Рада народного господарства) і був покликаний займатися відновленням промисловості після Громадянської війни. Тут Василенко почав конструювати свій комбайн, вивчаючи блоки та агрегати американського Holt Caterpillar model32 Combine Harvester зразка 1927 року.
На комбайні встановили бензиновий двигун Форд-НАТІ (американська технологія збирання заводу ГАЗ), ширина ріжучого механізму та мотовила становила 4,6 метра, мінімальна висота зрізання 70 мм при ємності бункера 1,8 м³. Багато деталей кузова та бункера були з дерева. Оригінальні рішення стосувалися молотілки і транспортера, причому багато нововведень впроваджувалися відразу після практичних випробувань, тому майже всі перші комбайни відрізнялися один від одного.
Причіпний комбайн прибирав понад два гектари на годину, при цьому він міг молотити та сортувати зерно та солому. Крім тракториста механізм обслуговували троє людей. На той час це був однозначний технологічний прорив.
18 вересня 1929 року на заводське подвір’я урочисто викотили комбайн «Комунар К-4-6», перший із десятки «розумних» у цехах заводу, перший радянський.
Значення появи першого комбайна переоцінити складно – він не лише став найважливішим елементом удосконалення збирання зерна, він дозволив припинити експорт та дозволив зберігати валютні резерви, продемонстрував технічні можливості держави.
Далі ситуацію ілюструє суха статистика. Лише 1930 року запорізький завод «Комунар» випустив перші 347 вітчизняних комбайнів, потім рахунок пішов на тисячі. Запорізькі комбайни роз’їжджалися по всій країні – від Сибіру та Уралу до Північного Кавказу та Криму.
У 1931 році на завод прийшли заслужені нагороди. Керівник заводу Вітчинкін Михайло Львович, головний інженер Дік Петро Іванович, його заступник Гам Гергардт Християнович та інженер-конструктор Паульс Корній Іванович отримали ордени Леніна.
Втім, дуже скоро потреба у старих інженерах, на думку радянського керівництва, відпала. На заводи прийшли молоді спеціалісти, що навчалися вже за радянських часів. Їх головною перевагою вважали, зокрема, і ідеологічну відповідність новому часу. Старих же інженерів та фахівців тепер можна було позбутись.
Підчас масових репресій 1937-1938 років Петра Діка було заарештовано. Невигадлива сталінська інквізиція пред’явила звинувачення у «шкідництві». За вироком Петра Діка було розстріляно, як і усіх його колишніх колег по заводу, що разом з ним отримали високу нагороду.
Сім’я теж потрапила під каток репресій. Дружину Петра Діка вислали на 11 років до таборів у Казахстан, а дітей відправили у дитячий будинок. Лише 1956 року «органи» повідомили його дружині Ельсбет про долю її чоловіка, що він «помер» у березні 1938 року. З усієї родини Петра Івановича залишилася живою тільки його дочка Гільдегард (Гільда), вона згодом виїхала до Канади.
