Про Запоріжжя ходить дуже багато чуток і міфів, щодо яких іноді плутаються навіть ті, кому належало б про це знати — краєзнавці та навіть історики. Сьогодні ми пройдемося по декількох з них — мабуть, найвідомішим і розберемось, де є правда, а де — ні.
ГОЕЛРО – план електрифікації території Радянського Союзу, ухвалений 1920 року. В його основі лежали ще дореволюційні напрацювання, але з приходом до влади більшовиків план було серйозно переглянуто та збільшено.
Існує два міфи, які пов’язують ДніпроГЕС та план ГОЕЛРО. Відповідно до першого з них, Дніпровська ГЕС стала першим великим об’єктом, побудованим згідно з планом, а згідно з другим – це була перша гідроелектростанція у Радянському Союзі.
Обидва міфи не відповідають дійсності. Першою гідроелектростанцією, збудованою у Радянському Союзі, стала Волховська ГЕС. Її остаточно здали в експлуатацію ще 1927 року. ДніпроГЕС же запустили 1932 року. Але є й те, в чому ДніпроГЕС був справді унікальним. На момент побудови це була найбільша гідроелектростанція в СРСР.
Сьогодны у ДніпроГЕС є і ще одна важлива функція. Після руйнування окупантами Каховської ГЕС вона залишилась останньою в каскаді дніпровських гребель вниз по течії, і саме завдяки спуску води регулють зокрема і наповнення ставка-охолоджувача атомної станції в Енергодарі. Втім, російські варвари вже неодноразово завдавали ударів по пам’ятці промислового будівництва, намагаючись зруйнувати машинні зали і дорогу через греблю.
До декомунізації Запоріжжя могло б брати участь у конкурсі на звання міста, де є найбільша кількість об’єктів з ім’ям комуністичного вождя. Принаймні в Україні — так точно. Судіть самі: проспектом Леніна ви могли потрапити до Ленінського району міста, до площі імені Леніна. Домінантою на цій площі була пам’ятка Леніну.
Але й це ще не все: від площі дорога вела у напрямку заїзду на греблю ДніпроГЕС імені того ж таки Леніна. Праворуч від площі знаходиться порт, який теж носив ім’я Леніна. А якщо врахувати, що в Запоріжжі була ще й вулиця Ілліча, то зрозуміло, що Запоріжжя напевно зайняло б місця у призовій трійці цього конкурсу.
Рідкісний запорожець не чув про фільм “Весна на Зарічній вулиці”. І в Запоріжжі справді є така вулиця, тільки от із “кіношною” вулицею вона не має нічого спільного. Реальна вулиця Зарічна з’явилася у Запоріжжі лише після виходу фільму, і знаходиться вона на правому березі Дніпра, можна сказати, на узбережжі Бородінського району.
Таким чином, на туристичний об’єкт її перетворити навряд чи вдасться. Раніше майже всі, хто в рамках «культурної програми» знайомився з нашим містом, задавався питанням — а де ж та вулиця в Запоріжжі і де її знайти. Втім, знайти «кіношну» вулицю теж майже нереально, бо її знімали в різних місцях міста.
Міф про найдовший проспект у Європі живе ще з радянських часів. Називали різні цифри, від 10 до 15 кілометрів, все залежало від фантазії оповідача. Мало хто ставив за мету перевірити цей цікавий факт.
Навіть якщо не враховувати те, що проспект Соборний не дуже відповідає класичному визначенню такого виду вулиці (він не прямий), то його загальна довжина не перевищує 11 кілометрів. Навіть в Україні є довші проспекти, наприклад, у Харкові проспект Героїв Харкова сягає 18 кілометрів. Є й інші приклади, тож на жаль, розповіді про унікальність запорізького проспекту – лише міф. Але дещо унікальне тут все ж таки було.
Після початку декомунізації та знесення пам’ятників Леніну у низці обласних центрів у Запоріжжі деякий час залишався пам’ятник вождеві пролетаріату. До моменту свого демонтажу запорізький бронзовий Ленін був справді найбільшим в Україні. Що цікаво, відносно нещодавно скульптура більшовицького ідола була виставлена на продаж. Бажаючих придбати її, нажаль, так і не знайшлося. Тому і досі Леніна продовжують зберігати на базі одного з комунальних підприємств міста.
Площа острова Хортиця становить 23,59 км², і це найбільший острів на річці Дніпро. Існує ще й теорія, що Хортиця – найбільший острів у Європі, але це вже помилка. У Словаччині є острів Житний, який набагато більший за наш острів. Але, безумовно, площа Хортиці досить велика.
От в чому Хортиця і справді виділяється — це в тому, що її територія заявлена заповідником. Однак всі ми знаємо, що заповідною по факту територія острова є лиш частково. Однак і на ній є безліч червонокнижних видів рослин, птахів та звірів. Дуже шкода, що через російську агресію суттєво постраждалі знамениті хортицькі плавні.
У 1895 році в Олександрівську, як у ті часи називалось наше місто, побудували справжнісінького монстра серед парових млинів. Компоненти для нього замовляли у різних країнах Європи, переважно у Швейцарії, Великій Британії та Німеччині. Для роботи млина потрібно було 25 осіб, за добу в середньому він перемелював 5 тисяч пудів борошна. Але млин ніколи не запускали на повну потужність, у цьому не було потреби, тому встановити його максимальну продуктивність досить проблематично.
Належав млин відомому менноніту-промисловику Герману Нібуру. Після його смерті він перейшла у спадок до його сина, а після захоплення влади більшовиками млин був націоналізований. Сьогодні побачити будівлю можна за адресою вул. Сергія Серікова, 30.
У 2022 році млин трохи постраждав від обстрілів росіян. Декілька ракет зенітного комплекса С-300 впали на територію навколо млина та інших господарських споруд. Сама будівля встояла, хоч і була пошкоджена ззовні.
Комментирование закрыто.