Всі ми ще пам’ятаємо, як зносили знаменитий пам’ятник Леніну, що колись вважався містянами найбільшим в Україні (хоча це було не так). Тоді це був знак того, що декомунізація в Запоріжжі і справді почалася. Але першого Леніна в Запоріжжі знесли набагато раніше, у 1992 році. Щоправда, тоді ставлення до цього було геть інакшим.
У останні роки існування СРСР та на самому початку незалежності України існувало досить багато різноманітних націонал-патріотичних угруповань, що відстоювали ті чи інші ідеї, іноді навіть доволі радикальні. Деякі з них були суто політичними формуваннями, інші – більше схожими на військові формування (варто згадати УНСО, наприклад).
Характерною рисою більшості тогочасних націоналістів було невизнання України, що постала у 1991 році, в якості дійсно незалежної держави, за яку боролися їхні попередники. Акт проголошення незалежності України вони вважали фікцією, а сучасний устрій – лише перехідним етапом від УРСР до Української самостійної соборної держави (УССД). Стан справ, який склався протягом подальших років (збереження більшості старої партійної номенклатури при владі, непослідовна політика у гуманітарній галузі, хаотичний характер приватизації, відновлення діяльності Компартії, виникнення відверто антиукраїнських організацій і т.д.) лише переконав націоналістів у правильності такого підходу.
Але через доволі короткий проміжок часу у національно-демократичному таборі відбувається розкол. Найбільш радикально налаштована його частина виходить зі складу цих організацій, вважаючи, що шляхом компромісів та домовленостей з комуністичною владою досягти поставлених цілей не вдасться. Внаслідок цього було утворено низку громадсько-політичних організацій, що ґрунтувалися вже не на демократичних, а переважно на націоналістичних засадах. Однією з таких організацій стало Всеукраїнське політичне об’єднання «Державна самостійність України» (ДСУ).
Протягом 1990-1991 років розбудовується мережа організацій ДСУ в різних областях України (все
керівництво на той момент мешкало у Львові), збільшується кількість членів та прихильників організації. Значна частина нових людей прийшла до ДСУ, покинувши лави більш поміркованих партій та організацій, в першу чергу Української республіканської партії (УРП), яка була створена на базі УГС. Голова УРП Левко Лук’яненко пропонував Зеновію Красівському об’єднання двох організацій, але той відмовився. У 1991 році з’являється друкований орган ДСУ – газета «Нескорена Нація», редактором якої стає журналіст, колишній член УГС та УРП Роман Коваль. Акт проголошення незалежності України організація сприйняла як «голий папірець», фікцію, яка не призведе до реальної незалежності.
Розглянемо детальніше ідеологію ДСУ. Вона базувалася на працях провідних діячів українського
націоналізму: Дмитра Донцова, Степана Бандери, Ярослава Стецька, Миколи Сциборського, Юрія Липи. Крім того, низку ідеологічних праць видали лідери організації: Роман Коваль, Григорій Гребенюк, Віктор Шкуратюк.
Протягом свого існування ДСУ отримувало від журналістів, політологів, політичних опонентів
звинувачення у фашизмі, расизмі, нацизмі і т.д. У своїх працях ідеологи ДСУ неодноразово згадували та цитували Адольфа Гітлера та Беніто Муссоліні, при цьому не схвалюючи, але й не засуджуючи їхні злочини проти людства.
Що стосується расистських ідей, то вони для ДСУ властивими ніколи не були. На користь цього
свідчить і той факт, що ДСУ морально підтримувала визвольні рухи інших народів, в тому числі –
кавказьких народів на території Росії. У зовнішній політиці ДСУ відстоювало ідею перетворення України на регіонального гегемона і одну з провідних держав світу. Засуджувалося бажання вступити до існуючих на той час військово-політичних блоків. ДСУ піддавала критиці політиків, що відстоювали проросійську або прозахідну зовнішньополітичну орієнтацію, стверджуючи, що вона має бути тільки проукраїнською.
Базовою ланкою ДСУ вважалася обласна організація, яка складалася з міських, міськрайонних та
районних організацій, що мали керівників та їхніх заступників. Осередки ДСУ діяли в більшості областей України, але найбільш потужними та активними були Київська, Кіровоградська, Черкаська,
Дніпропетровська, Запорізька, Рівненська та Львівська обласні організації.
Крім того, незареєстрований осередок існував на Кубані (яку ДСУ вважало невід’ємною частиною України), але невелика кількість його членів (близько десяти чоловік), а також неприйняття зрусифікованим населенням краю ідей українського націоналізму не дозволили розгорнути масштабну діяльність.
Для виконання своїх завдань ДСУ розгорнуло активну пропагандистську діяльність. Традиційно
найбільш поширеною формою політичної пропаганди було проведення масових акцій – мітингів, демонстрацій, пікетів. Вони могли бути присвячені подіям в Україні (наприклад, за відставку чинного уряду, проти прийняття того чи іншого закону), урочистим датам (Дню Української повстанської армії, дню народження Тараса Шевченка тощо), стосункам з іншими державами та подіям у світі (поділ Чорноморського флоту, Чеченська війна). Не менш важливим було розповсюдження агітаційних матеріалів – листівок, газет тощо. Агітація відбувалася на вулицях, у гуртожитках, навчальних закладах і т.д.
Запорізьку організацію ДСУ очолював Олександр Черненко. Саме він і виступив з ініціативою зносу пам’ятника Леніну на його день народження. На найбільшого Леніна у організації б не вистачило сил, але був ще пам’ятник Леніну біля вокзалу Запоріжжя-2.
Саме його і вирішили знищити у 1992 році. Для обгрунтування своїх дій активісти використали указ президента Кравчука про демонтаж символів тоталітарної доби. Заздалегідь про підготовку акції були повідомлені ЗМІ регіону. Провести акцію вирішили 22 квітня, на день народження більшовицького вождя.
В означену дату на вокзал прибули активісти. На голову Леніну накинули петлю, разом потягнули і істукан повалився на землю. Потім приїхала міліція, викликана кимось з натовпу, що зібрався подивитись на дійство. Активістів забрали у відділок, проте згодом відпустили. Кримінальну справу, що розпочали за статтею 89 (Умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна) припинили.
В червні 1995 року було заарештовано голову Запорізької обласної організації ДСУ, заступника голови об’єднання Олександра Черненка. Офіційно причиною арешту була несплата ним аліментів. Однак соратники ув’язненого дуже швидко зрозуміли що до чого, і розцінювали це як політичне переслідування.
Газета ДСУ «Незборима Нація» тоді писала: «Під час слідства Черненку дали зрозуміти, що справа носить політичний підтекст. Так, слідча Ленінського РВВС Ірина Олександрівна Сімісенко нагадала Черненку про знесений Запорізькою організацією ДСУ пам’ятник Леніну і про те, що він досі не покараний за цей “акт вандалізму”». До того ж, співрбітники міліції неадекватно говорили, що пригадають Черненку не тільки Леніна, а і його вимоги, щоб всі документи слідства велись українською мовою. Так, тоді з українською в Запоріжжі було доволі сутужно.
Патріотичні організації, політичні та громадські діячі почали кампанію за визволення Черненка. Через два тижні прокуратура оскаржила рішення суду, і активіст вийшов на волю. У подальшому подібних заходів до 2014 року в місті не проводили, якщо не рахувати підрив пам’ятника Сталіну, встановленого запорізькими комуністами в офісі своєї партії.
Комментирование закрыто.