вого часу Запоріжжя було важливою складовою радянського оборонно-промислового комплексу. У незалежній Україні ситуація складалася довгий час зовсім інакше. Кількість озброєння та техніки, що залишилась від радянської армії була такою, що закупати чи розробляти щось нове не бачили сенсу. Але деякі з оборонних підприємств все ж змогли вижити і дотягнути до нинішніхчасів, коли їх продукція знову затребувана.
Історія створення артилерійських радиолокаційних розвідувальних комплексів у СРСР сягає кінця 1960-х років. Тоді було створено комплекс під назвою «Рись». Робота комплексу полягала у обробці інформації, отриманих відбитими радіосигналами від снарядів і ракет. Для опромінення снарядів на комплексі за люком механіка-водія знаходився поворотний радіохвильовий випромінювач потужністю 200 кВт, прикритий куполоподібним кожухом зі склотекстоліту. Для прийому відбитих сигналів використовувався поворотний радіолокатор лінзоподібної форми.
За відбитими сигналами, що описують фрагмент траєкторії, і за закладеними в пам’ять характеристиками артилерійських знарядь (як ймовірного противника так і власної артилерії) і даних топографічної прив’язки, бортовий обчислювальний комплекс виробляв ідентифікацію снаряда і повний розрахунок всієї траєкторії артилерійського тактичної ракети з визначенням позиції зброї або пускової установки та можливою точкою падіння з точністю в десятки метрів.
За досвідом використання «Рисі» у військах, зокрема і на війні в Афганістані було прийнято рішення про розробку нової, більш сучасної системи. Двом підприємствам було доручено цей проект: НДІ «Стріла» у Тулі та НВК «Іскра» у Запоріжжі. Відповідно, носієм для цієї РЛС передбачався багатоцільовий легкоброньований транспортер (МТЛБ), як і у системи-попередника.
Обидва підприємства успішно впоралися з цим завданням. Проте це сталося вже після розпаду СРСР. Тому російська РЛС отримала назву «Зоопарк-1», а українська — «Зоопарк-2». Навіть при складних умовах недофінансування і майже повної відсутності оборонних замовлень Україна змогла прийняти свою РЛС на озброєння в 2003 році, тоді як Росія зробила це лише через 4 роки.
Надалі дві системи розвивались повністю автономно. Запорізькі розробники зрештою змогли довести свій екземпляр до нового технічного рівня, і цей виріб отримав назву Зоопарк-3. З початком бойових дій на Донбасі актуальність цієї розробки різко зросла. Тому нарівні з отриманням американських легких контрмінометних станцій LCMR у варіанті AN/TPQ-49 були активізовані роботи в напрямку розробки власних РЛС.
Найбільш «далекобійними» у час до повномасштабного вторгнення були РЛС AN/TPQ-36, які можуть працювати на дальність до 24 км. На цій дистанції засікається запуск «Градів», міномети засікаються на відстані 18 км, артилерія – на 14,5 км. Такі характеристики вже дозволяють розміщувати станцію за кілька кілометрів від лінії зіткнення, тоді як AN/TPQ-49 розміщуються безпосередньо на першій лінії (тому, до речі, як мінімум один комплекс було втрачено в боях на початку 2015 р.).
У 2019 році систему Зоопарк-3 було прийнято на озброєння ЗСУ. Але із серійним виробництвом довго спостерігались проблеми, комплекс залишався у єдиному екземплярі. У 2020 році його нарешті передали військовим. Про подальшу долю цього радару достовірних відомостей немає, однак відомо що роботи над комплексом були продовжені, не зважаючи на те, що наразі Україна отримує аналогічні системи від західних партнерів (наприклад, німецькі COBRA).
Під час харківського контрнаступу восени 2022 року наші військові змогли захопити справний зразок російського «Зоопарку», а саме – найновішу версію під назвою «Зоопарк-1М». Завдяки цьому вдалося дослідити справжні характеристики російського комплексу. Вони виявились не такими високими, як було заявлено у красивих рекламних брошюрах. До того ж, реальні показники були гіршими, ніж у українського зразка.
Трофейна техніка була направлена на вивчення до профільних спеціалістів. Навіть попередній огляд дав розуміння, що російський «аналоговнєт» хоч і досить потужний, але далекий від реклами, яку створили йому російські компанії.
Що ж до української РЛС, то вона поступається російській хіба в одному — в кількості. Наразі невідомо, чи зможе завод продовжити випуск продукції в умовах постійних ракетних обстрілів. Але те, що запорізький виріб чудово зарекомендував себе і його чекають на фронті — беззаперечний факт.
