У місті Олександрівську та однойменному повіті жіноча освіта поширювалася дуже повільно. Єдиний середній жіночий навчальний заклад, який готував домашніх учителів, з‘явився у місті лише на початку XXст. У повіті працювало дуже мало жінок-учителів взагалі як таких.
Рівень розвитку домашньої освіти пов’язаний безпосередньо із соціально-економічним становищем певного регіону. У повітовому м.Олександрівську ці процеси проходили уповільнено, залежали від відсутності належного фінансування, і такими ж темпами відбувався розвиток освіти.
Участь жінок у педагогічній діяльності була дуже обмеженою. За даними, які наводить Я.П.Новицький, можна зробити висновок про дуже повільне збільшення кількості жінок серед педагогів. Крім того, основним джерелом учительських кадрів були єпархіальні училища, зокрема, Катеринославське.
Наприкінці XIX ст. жіноча освіта була представлена двома навчальними закладами: приватне училище П. Е. Дьоміної та прогімназія, яка з 1902 р. стала класичною жіночою гімназією. Олександрівська міська жіноча гімназія надавала своїм випускницям початкову педагогічну підготовку. Станом на 1903 р. її очолювала З. С. Яновська. Зінаїда Степанівна Яновська, дочка дійсного статського радника, до виконання своїх службових обов‘язків ставилася дуже сумлінно.Попечительська рада гімназії у звертанні до попечителя Одеського навчального округу відзначала її рідкісну самовідданість роботі, що призвела до підриву здоров‘я, а також велику моральну відповідальність за організацію навчально-виховного процесу.
Ті з дівчат, хто не зміг влаштуватись викладачем в одну з гімназій, йшли шукати собі роботу десь у багатій чи просто забезпеченій сім’ї. Для бідних освічених дівчат робота гувернанткою іноді була єдиним способом чесно заробляти життя. Вчити дітей йшли сироти, дочки клерків, пасторів, професорів, чиновників нижчих рангів чи збіднілих аристократів. Платню відправляли родичам або відкладали: іноді дівчата збирали собі посаг і їхали з дому наймача на пошуки чоловіків. Але часто працювати гувернантками їм доводилося до глибокої старості.
При всьому тому, робота домашньої вчительки зазвичай була більш ніж прибутковою. Вони заробляли від кількох сотень до кількох тисяч карбованців на рік — великі гроші на ті часи. Платня залежала від освіти гувернантки та достатку сім’ї, в якій вона працювала.
Вихователька мала в сім’ї та суспільстві неясне становище. З одного боку, вона була освіченою та вільною жінкою і не вважалася прислугою. Але й рівнею господарям гувернантка не була: адже шляхетна дама не повинна працювати.
Гувернантка їздила з дітьми у подорожі за кордон та у заміський маєток. Часто виховательки супроводжували своїх учнів у магазини, читали їм уголос, поки ті вишивали чи малювали, чи просто спостерігали за дітьми під час ігор.
У той час природним і гуманітарним наукам дітей навчали мало. Акцент в освіті робили на бездоганному знанні світських манер, іноземних мов та танців — адже на балах аристократи знайомилися, спілкувалися та підшукували собі відповідну партію. Гувернантка мала знайти танцмейстера і стежити, щоб дитина старанно займалася.
Гувернантка була при своїй підопічній до її заміжжя або до вступу в зрілий вік. Але якщо вихованці не пощастило вийти заміж, то домашня вчителька могла залишитися з нею як компаньйонка. Таким чином, у будинку часто проживали дві старіючі дами, різні за становищем, але які потребують один одного.
З 1853 гувернанток став підтримувати уряд. Їм почали видавати невеликі пенсії, а за Міністерства народної освіти організували «капітал для старих і хворих». У 1870 році заснували Московське товариство виховательок та вчительок, при якому були рекомендаційна контора та пенсійна каса. Тут же могли знайти притулок літні, хворі, а також ті, хто шукав роботу і кому не було куди піти. Гувернантки були звичайним явищем аж до 1917 року — революція змінила країну і в новому суспільстві ця професія практично зникла.
Домашні учительки займалися такожосвітньо-організаторською діяльністю. У Гуляйпольській жіночій гімназії товариства «Просвіта» начальницею було призначено Л.І.Волошину, 1867 р. народження, дочку колезького асесора, випускницю Полтавської Маріїнської гімназії (1886 р.). У восьмому додатковому класі крім педагогіки і дидактики, вона вивчала географію, початкове навчання російської мови та арифметики. До призначення працювала у Полтавській жіночій гімназії В. П. Ахшарумової, шість років виконувала обов‘язки завідувачки канцелярією та бібліотекою.
Наприкінці ХІХ століття робота земського вчителя стрімко ставала жіночою. Молодих панянок брали на цю роботу тому що чоловіки на таку низьку платню не дуже рвалися. Та й узагалі молодій освіченій дівчині знайти роботу було не так просто. Особливо, якщо зв’язків немає, а обставини — стиснуті, наприклад, батьків не стало. Народна вчителька — саме тому саме ця спеціальність стала чи не першою масовою жіночою професією в імперії.
