Микола Говоров: декан трьох інститутів Запоріжжя

Ця людина має і справді неординарну долю. Микола Олександрович Говоров зумів пройти шлях від білогвардійського офіцера до декана радянського інституту. Набагато більш відомим є його брат, радянський маршал Леонід Говоров. Ми ж пройдемось по біографії його брата, який має до Запоріжжя безпосереднє відношення.

Юні роки

Батьком майбутнього науковця був Олександр Григорович Говоров (1869-1920 рр.). Родом із селища з цікавою назвою Бутирки, що знаходилось у Водозерської волості Яранського повіту Вятської губернії.

Він пристрасно прагнув знань, самостійно оволодів грамотою, багато читав. А природа обдарувала його чудовим каліграфічним почерком. Тягу до знань він передав своїм синам. У 1907 р. Олександр Григорович перевозить сім’ю спочатку до Яранська, а потім до Єлабуги. Там він витримує важкий іспит і в 1909 р. вступає на службу листоводом до Єлабузького реального училища. Він отримує право безкоштовно навчати в ньому своїх дітей.

Микола Говоров був другим учнем у класі по успішності, поступаючись лише брату Леоніду. Обидва вони займалися цілеспрямовано та систематично, багато читали. Захоплювалися математикою та фізикою. Закінчивши училище, Микола відправивсядо Петрограда. Там він поступив до Лісотехнічного інституту, а його старший брат обрав корабельнобудівний «виш».

Проте вчитись братам довелося недовго. Йшла Перша світова війна і фронту терміново були потрібні офіцери. Вже у грудні 1916 р. було оголошено заклик студентів. Леоніда та Миколу мобілізують у царську армію і 1 січня 1917 р. направляють на навчання до Костянтинівського артилерійського училища. Старший Леонід із головою занурюється у вивчення військових дисциплін. «Якщо нам судилося потрапити на фронт, то треба добре навчитися воювати» — каже він братові Миколі.

У 1917 р. обстановка фронті різко погіршилася й у поповнення армії у липні цього року виробляється достроковий випуск із училища. Юнкерам Леоніду та Миколі Говоровим надається військове звання «прапорщик». Їх обох відправляють служити у Томськ, до артилерійської батареї.

Від колчаківського офіцера до командира Червоної армії

18 листопада 1918 р. внаслідок державного перевороту та повалення Директорії Верховним правителем Росії та Верховним головнокомандувачем Російської армією став адмірал А.В.Колчак.

Микола Говоров та його брат Леонід, як колишні царські офіцери, підлягали мобілізації і 8 вересня 1918 р. їх було визначено в 3-ю артилерійську батарею 8-ї Камської стрілецької дивізії 2-го Уфимського армійського корпусу, що з березня 1919 р. входив до складу Західної армії. Брати Говорови з перших днів служби беруть участь у боях з наступаючими частинами Червоної армії, у тому числі у весняному наступі колчаківських військ, у Челябінській та Уфимській операціях, у боях під Златоустом і на Тоболі. На той час брати вважають, що вони, як офіцери, воюють за законний режим проти озброєних банд, які злочинним шляхом захопили владу і вкинули країну в хаос.

У травні 1919 р. Леонід і Микола за вислугою років отримали звання підпоручиків. Тим часом вони починають розуміти, що білі програють цю війну. Обидва брати дезертували з колчаківського війська, і переходять до червоної армії.

Микола Говоров стає «воєнспецом» в артилерії Червоної армії. Разом з братом він служить у 51-ій дивізії РСЧА. До 2023 року він проходить службу у дивізії, але згодом звільняється за станом здоров’я.

Викладач

Після звільнення з армії Микола Говоров облаштувався у Запоріжжі. Тут він поступив на роботу до Олександрівського семикласного механіко-ремісничого училища. Воно тоді тільки-но відновлювалось після громадянської війни, тому роботи вистачало, а на минуле викладачів дивились крізь пальці. Саме з цієї причини «білогвардійське» минуле Говорова нікого не зачіпало.

За постановою РНК УСРР від 23 березня 1930 р. Запорізький індустріальний технікум був перейменований на машинобудівний інститут ім. В.Я. Чубаря. А з 11 липня цього ж року наказом Наркомосвіти УСРР та ВРНГ УСРР №514 він реорганізований у Запорізький інститут сільськогосподарського машинобудування. Педагогічна та наукова кар’єра М. Говорова складалася тут досить успішно. Він не тільки уникнув усіх можливих репресій та звільнень, а і захистив дисертацію, отримавши посаду доцента. З визначних робіт того часу можна виділити «Теорія, конструкція і розрахунок текстолітових підшипників», «Розрахунок коліс сільськогосподарських машин».

Декан трьох інститутів

1934 року створено два факультети: загальнотехнічний на чолі з деканом О.І. Гурвічем (всі загальнотехнічні кафедри, студенти 1-2 курсів) та спеціальний, підпорядкований навчальній частині (3-4 курси, кафедра сільгоспмашин, холодної обробки металів, ковальсько-штампувальна, ливарна справи). Через декілька років цей факультет став називатися механіко-технологічним. У 1938 році Говоров посів посаду декана на цьому механіко-технологічному факультеті. А у наступному році він вже отримує посаду завідувача кафедри «Деталей машин». На початку 1941 виходить його робота «Текстолит і лігностон як антифрикційні матеріали».

 У серпні 1941 року інститут евакуювався до міста Барнаула Алтайського краю. Виїхало декілька десятків викладачів і студентів. Вони взяли з собою частину навчального обладнання, необхідні підручники. Шлях був нелегким, під вогнем ворога. Одним з викладачів був і Микола Говоров.

Окрім викладацької роботи, під час евакуації він виконав проект верстата для механічного оброблення кузовів автомобілів. Також прийняв помітну участь в організації Алтайського машинобудівного інституту. Керуючи великим педагогічним колективом, складеним із професорів-біженців, М. Говоров, в 1943 р., очолив його механіко-технологічний факультет.

Після того як було ухвалено рішення про повернення до Запоріжжя, Говоров потрапив до тої групи, яка поверталась до міста на Дніпрі. Інша частина професорського та викладацького складу залишалась в Барнаулі. Після реевакуації інституту в Запоріжжя, влітку 1944 року, М. Говоров зайняв посаду декана механіко-технологічного факультету новоствореного Запорізького автомеханічного інституту.

Він прийняв активну участь у відбудові інституту та відновленні його повноцінної роботи. Практично все своє життя, впритул до своєї смерті у 1949 році, Микола Говоров присвятив розвиткові української технічної освіти та підготовці вітчизняних інженерних кадрів, заслуживши собі репутацію талановитого педагога та науковця, одного з найкращих в країні спеціалістів з виготовлення та застосування промислових підшипників.