Мелітополь перебуває під окупацією майже відпочатку повномасштабного вторгнення. Але ми пам’ятаємо, що це наша, українська земля, наша історія — а не чужоземна. І тому сьогодні ми згадаємо найстаріші будинки міста, яке для когось було і є рідним, а для когось — важливим транзитним пунктом по дорозі на південь.
Чималий інтерес представляє для дослідників і доля будинку на вулиці Олександра Невського. Він був збудований внаслідок суперечки між купцем Черніковим та промисловцем Іллею Адировичем. Ці шановні члени товариства не могли визначитися з тим, чий будинок буде збудований красивішим. І в результаті взялися обоє за своєрідну архітектурну творчість.
Будинок Іллі Адировича, про який, власне, і йдеться, налічував у висоту три поверхи (що на ті часи було не так і мало), і був повністю складений з рідкісної в ті дні в Мелітополі білої цегли (адже більшість заводів випускало тільки цегла червоного кольору, а біла цегла була технологічною новинкою. А справа ось у чому. У 1911 році німець Густав Шац відкриває завод з виробництва білої стройової цегли. І саме з нього за малі гроші як експеримент Густав Шац будує триповерховий особняк і продає будинок купцю Адіровичу як презентацію нового матеріалу.
«Родзинкою» нового будинку стала композиція на даху — вона була моделлю земної кулі (що вже саме по собі досить незвичайно для мелітопольської архітектури). На жаль, донині композиція не збереглася. Якщо придивитися до неї, то можна було побачити материки і навіть острови та озера. На щастя, зберігся елемент архітектури, що визначає стиль цієї будови. Над вхідними дверима можна побачити ліпнину – рослинний орнамент у вигляді лілій, а це один із елементів стилю модерн. Незвичайна конструкція шпилів, веж у кутах, віконних і дверних отворів, а також балконів привертає до старого будинку увагу навіть зараз, через сотню років після закінчення будівництва.
А у будинку Чернікова зараз розташовується міський музей. Свого часу будівництво було дуже коштовним навіть для багатого купця. Вся ця пишність обійшлася йому в 100 тисяч золотих рублів і кілька років зусиль з будівництва. Варто сказати, що будинок міської гімназії по сусідству коштував 80 тисяч. У цій будівлі купець постарався поєднати різні архітектурні елементи.
Гості одразу бували вражені вітальнею – це найкраща кімната будинку, в ній сімейство та гості збирались для різноманітних зустрічей, музичних занять, проводиди свята, бали-маскаради. Ще називали цю кімнату грецькою залою, зверніть увагу на ці прикраси — меандровий пояс (орнамент), пілястри зі штучного мармуру, амурчики, що виглядають з листя — всі ці елементи нагадують про античну епоху, античну архітектуру.
У його будинку вже було парове опалення, всередині навіть зараз можна побачити батарею, що збереглася відтоді. Потужності казана вистачало на весь цей особняк. На першому поверсі орендували приміщення підприємці, а також був банкірський будинок.
Ісаак Абрамович Мінаш — людина з рідкісним економічним даром та щирою любов’ю до рідного міста. За походженням він був караїмом (один із корінних кримських народів), але його самого та його родину життя закинуло в Мелітопольський повіт Таврійської губернії. Наприкінці позаминулого століття (а саме — в 1895 році) Ісаак Мінаш збудував собі будинок для цілком конкретних цілей — не просто оселитися там зі своєю сім’єю та дітьми, а й отримувати прибуток у результаті здавання окремих приміщень у найм. Як би сказали йому наші сучасники — заробляти на оренді.
У наш час нікого не здивуєш багатоповерховими торговими центрами, де окремі площі потрапляють в оренду до різних підприємців. Однак для повітового Мелітополя зразка кінця дев’ятнадцятого — початку двадцятого століть така постановка питання була новинкою. Більшість доходних будинків того часу могли функціонувати як житло для приватних осіб, і лише порівняно невелика їхня кількість могла похвалитися наявністю площ під здачу великим комерційним організаціям.
А щоб поєднати під одним дахом кілька десятків найменувань різних організацій з обслуговування населення — це для Мелітополя було зовсім новинкою. Тому прибутковий будинок Мінаша, який містив годинникову майстерню, банківське відділення, контори різноманітних виробничих товариств, представництва приватних підприємств, магазин готової сукні, а також різноманітні заклади для торгівлі меншим рангом, користувався популярністю.
Після того, як Жовтнева революція позбавила Мінаша та його родину можливості доходу від здавання приміщень в оренду, підприємець виїхав за кордон. А будинок, як і раніше, прикрашає одну з центральних вулиць нинішнього Мелітополя — Грушевського. І помилуватися на вишукані прикраси, химерну кладку, атлантів, ліпнину та інші принади будівлі будинків позаминулого століття може кожен охочий.
Комментирование закрыто.