Військова пропаганда Росії часто використовує постановочні відео з нібито простими людьми, які схвалюють окупацію та висловлюють підтримку «руському миру». Їхні історії, на перший погляд, здаються щирими, але насправді далеко не завжди відповідають дійсності.
Серед героїв таких пропагандитських відео від окупантів часто можна зустріти людей, яких примушують до зйомок заради гуманітарної допомоги або інших базових потреб. Їхні свідчення не відображають реальної картини життя на окупованих територіях, де панує страх, репресії та злидні.
Проте, трапляються й ті, хто щиро вірить у російську пропаганду та схвалює окупацію. Одним із таких прикладів є Юлія Іванівна Широкова, уродженка Токмака, яка зараз мешкає у Бердянську. Вона погодилася дати інтерв’ю окупантам в обмін на дві упаковки ліків. У ньому вона розповіла про те, як «страшно було жити при Україні».
Юлія Іванівна з ентузіазмом ділиться своїми спостереженнями про сучасну Україну. Брехня, яку вона з впевненістю транслює — про «фашистську державу», буквально ллється рікою.
«Мы 30 лет ждали, когда можно будет спокойно детям и внукам рассказывать правду,» — з гнівом вигукує жінка, нібито сама пережила жахи концтаборів за святкування Дня Перемоги. Її твердження, хоча й не відповідають дійсності, свідчать про глибокі переконання, які формувалися роками. Але видає вона і взагалі очевидну брехню:
Юлія Іванівна щиро вірить у те, що війна, розв’язана Росією, ведеться «за нашу родіну». Її не бентежить руйнування українських міст та людські жертви, адже вона переконана, що виправдовуються «вищою метою». Цікаво, що, попри щиру підтримку дій Путіна, Юлія Іванівна змушена звертатися до нього за допомогою, щоб отримати ліки. Тобто навіть в пропагандистському матеріалі трохи проглядаються справжні реалії окупованих територій.
Насправді ж всі роки в Україні будь-яка бабуся могла говорити все, що годно, і її нікто ніяк не чіпав.
Свидоцтвом цього є українськісоцсети, де навіть після 2014 року будь-який «ватник» міг би писати абсолютно все і неможливо привести хоча б один приклад хоч-якогось ущемлення його права на спілкування.
В пам’ять про учасників 2 світової війни з 1991 по 2022г проводилось сотні різних заходів. Дети рисували малюнки, місто обвішували сотнями плакатів із зображенням ветеранів. Хто з бердянців не пам’ятає бабушку, яка ходила у військовій формі з медалями, жила на вулиці Горького? Не було в центрі ні однієї школи, куди б її не запрошували.
Перед 9 травня від міського керівництва висловлювали привітання. Торжественно возлагали квіти і венки до будь-якого пам’ятника або меморіальної дошки. Юлія Іванівна про це прекрасно знає, але збрехати заради 2 упаковок таблеток вигідніше.
У 2005 році яка-то московська журналістка ввела в моду георгіївську ленточку. В той час і до 2014 року люди їх одягали в пам’ять про своїх батьків і дідів, не задумуючись ні про що. І тільки після окупації Криму і війни на Донбасі ця тряпка стала символом преступного предательства власного народу. Лента виявилася символікою армії генерала Власова-пособників Гітлера і предателей, про це Юлія Іванівна знати не хочеться і це їй не вигідно.
При правленні улюбленого президента цієї бабушки святедля мільйонів людей свято Перемоги перетворилося в позорне шоу з танцюючими клоунами, колясками в танках і дідами на палках під назвою «бессмертный полк». І всі знають, як ці палки з фото кидають потім у найближчий смітник. Однак цього Юлія Іванівна не побачить, навіть проходячи мимо.
Важливо критично ставитися до подібної інформації та не вірити на слово всьому, що показують та говорять в окупаційних ЗМІ. За постановочними інтерв’ю часто ховається примус, страх та пропаганда, а щирість таких свідчень завжди під питанням.
Звідти немає майже жодного слова правди. Вам не розкажуть про стан медичної сфери, про дороговізну медикаментів та інших товарів, про незаконні депортації та реквізицію майна. Також не дуже розповсюджується інформація про виключення з бібліотек різноманітної літератури українською мовою, не кажучи вже про патріотичну літературу.
Звісно, ми дуже мало знаємо про різномантні злочини, які вчиняють росіяни в Бердянську, Приморську та інших містах. Про те, як вони примушують людей отримувати російський паспорт. І ще про купу аналогічних злочинів та примусів, які застосовуються ворогом до беззахисних людей. Тому ця тема є майже нескінченною і майже недослідженою. Важливо одне — ворогу вірити не можна. Він постійно поширює фейки, як про державу, так і про наших захисників.
Комментирование закрыто.