Храми Бердянська: колишні та дійсні

В’їжджаючи у це приморське місто з боку Мелітопольского шосе, можна одразу помітити доволі великий храм. Але він був збудований вже у «нульових», як і більшість сучасних храмів міста. Деякі з них знаходяться на своїх історичних місцях, а деякі — ні.

Вознесенський собор і його наступник

Довгий час в Бердянську взагалі не було церкви. Закладка храму розпочалася лише 1842 року. Архітектор храму – представник Азовського козачого війська Єфремов. У 1846 році Соборну церкву в Бердянську було збудовано. Свідчення тому – рапорт губернатору В. І. Пестелю: «Нова Соборна церква будівлею проти плану та фасаду зовсім закінчена…».

Єпископ Гермоген у книзі «Таврійська єпархія» (вид. 1887) пише: «Вознесенський Собор у Бердянську закінчено в 1848 році і 18 травня того ж року освячено». Невідповідність термінів закінчення будівництва собору, мабуть, полягає в огорожі та дзвіниці, побудованих пізніше через відсутність грошей.

Як би там не було, Вознесенський собор, збудований у звичайному візантійському стилі, без ліпних чи скульптурних прикрас, надовго став головною православною церквою Бердянська.

У 1865 році за проектом архітектора Валленкампа було збудовано дзвіницю і тоді ж, 16 листопада, було піднято великий дзвін вагою 425 пудів, із зображеннями святих.

По його зовнішньому краю йшов напис слов’янською в’яззю: «Вечір, ранком, опівдні сповіщу і почують голос мій». Над входом у храм в синіх тонах зображувалося Хождение Христа водою. У куполі зображений Бог Саваоф, поруч напис: «Тако возлюби мир, яко сына единородного дал есть…».

Розпис Вознесенського собору виконано у 1911-1912 pp. художником Єпанчиковим. На жаль, у 30-ті роки минулого століття Вознесенський собор спіткала сумна доля – його зруйнували. А шкода, Вознесенський собор вінчав гармонію краси Бердянська, гордовито височіючи над містом.
Серед справжніх бердянців були спроби зберегти храм, розмістивши у ньому міський музей. Але до їхньої думки не прислухалися.

Нині на місці колишнього привозу, на схід від Вознесенського собору, зведено новий Свято-Троїцький собор, який також став окрасою центру міста.

При будівництві церкви були використані переважно натуральні матеріали: унікальний золотистий пісковик, вапняк. Дахи покриті натуральною глиняною черепицею, а поверхні апсид та куполів – міддю. Кам’яний одноярусний іконостас храму виконано відомим київським скульптором Олегом Радзевичем. Підлога виготовлена з натурального мармуру. Іконостас у храмі з різьбленого каменю виконано скульптором Олегом Радзевичем.

Храм Богоявленський

Богоявленську церкву будували за проектом архітектора А. І. Валленкампа. будівництво церкви розпочато 1860 року, закінчено 1863 року, а освячено 4 січня 1864 року. Будівля кам’яна. До церкви була приписана міська тюремна церква в ім’я св. Благовірного князя Олександра Невського (при в’язниці була школа граматики для ув’язнених).

До приходу Богоявленської церкви належали Гоголівське училище (128 учнів) та народне Миколаївське училище (80 учнів та 46 учениць). Настоятелем Богоявленської церкви на початку минулого сторіччя був священик Григорій Смирнов, який закінчив Одеську духовну семінарію. Другий священик – Іван Мацютін. Адресно-довідкова книга «Весь Бердянськ та його повіт» за 1911 рік повідомляє про те, що на цей час у Богоявленській церкві настоятелем був протоієрей Павло Тихвінський.

У 20-х – 30-х роках минулого сторіччя Богоявленську церкву зруйнували однією з перших у місті. Тодішньою міською владою було прийнято рішення збудувати в центрі міста стадіон, і доля православної церкви була вирішена наперед. На місці Богоявленської церкви та однойменної площі було збудовано стадіон «Сільмаш» (нині стадіон «Торпедо»).

Храм в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці

Цей храм знаходився на місці нинішнього міськводоканалу на Східному проспекті. Будівництво розпочато 1861 року, а закінчено 1865 року. Це був кам’яний будинок із дерев’яною огорожею, дзвіницею на двох дерев’яних стовпах. Престол був один – в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці.

Церква мала солідну бібліотеку. До Покровської церкви було приписано Олександро-Невську тюремну церкву. Парафіян налічувалося близько двох тисяч, включаючи мешканців передмістя Далекі Макорти.

У стінах Покровської церкви у трагічні 30-ті роки минулого сторіччя розігралася дуже сумна історія.
До 1937 року останнім оплотом православного духовенства залишався Покровський храм. Коли загроза закриття православної церкви стала реальністю, бердянські священики на чолі з Віктором Кірановим вирішили зробити все можливе, щоб зберегти храм. Вирішили провести парафіяльні збори, щоб міська влада сама побачила, що богослужіння відвідує чимало людей. Збори були скликані в Покровській церкві 8 січня 1937 року, другого дня різдвяних свят. Цього дня у церкві зібралося до трьох тисяч людей.

Підготовку до зборів Кіранов провів через церковну раду. Головував на зборах Сичов – член церковної ради. З промовою на цих зборах виступили технік Панкратов, Сичов та якась жінка. Промовив технік-будівельник поліклініки Червоного Хреста Василь Михайлович Панкратов, який заявив, що Радянська влада забирає в парафіян останню втіху, а отже, потрібно стійко стояти перед владою.

Тоді, за його думкою, вона залишить церкву: «…якщо Радянській владі потрібно будувати школу, то ми зберемо гроші на камінь і дамо». Під час зборів священики Кіранов, Богословський, Іллєнков перебували за вівтарем.

Незабаром після зборів храм було закрито, і вже ніхто не сумнівався у неминучій розправі над священнослужителями. Через кілька місяців після парафіяльних зборів, 5 серпня 1937 року, технік Панкратов вже давав свідчення про свою причетність до «ліквідованої контрреволюційної фашистської групи церковників на чолі з колишнім священиком Верецьким». Незважаючи на допити із пристрастю, Василь Михайлович не визнав себе винним. Не домігшись щиросердного визнання, рішенням трійки УНКВС по Дніпропетровській області від 27 травня 1938 року Василя Михайловича Панкратова було розстріляно.

Храм в ім’я Святителя Миколая Чудотворця

Таким чином, всі православні храми Бердянська було зруйновано, жоден не зберігся до наших часів. Після повалення комуністично-атеїстичної влади, церкви почали відкривати у перших-ліпших приміщеннях, як, наприклад у приміщенні колишнього кінотеатру «Маяк».

У 2004 році було розпочато будівництво малого храму на честь святителя Миколая, і того ж року 19 грудня в ньому відбулося перше богослужіння.

11 серпня 2005 року провели освячення заснування головного храму під час закладання його першого каменю. Було понад 20 священиків з Бердянського та Приморського благочинь. У фундамент вклали металеву капсулу, в якій знаходиться грамота з датою початку будівництва від Різдва Христового та від створення світу, а також святі мощі, привезені архієпископом Запорізьким та Мелітопольським Василем.

Свято-Микільський храм будувався за проектом донецьких архітекторів (керівник групи проектантів В. В. Онуфрієнко). Освячено 10 листопада 2013 року собором єпископів. Після освячення храму мала церква була найменована на честь ікони Божої Матері «Знамення».

Храм побудований на пожертвування благочестивих парафіян. У храмі знаходяться частки мощів святих угодників Києво-Печерських, святителів Димитрія Ростовського та патріарха Тихона.

Особливо шанована святиня – храмова ікона Святителя Миколая, написана у Свято-Успенському Миколо-Васильівському монастирі села Микільське Волноваського району Донецької області.

Надаль, наразі місто перебуває в окупації. За повідомленнями окупаційних ЗМІ, усі священники православних храмів перейшли на бік окупантів одразу після переходу Бердянска під контроль російських військ. Не став виключенням і настоятель цього храму Віталій Гогунський.

Як би там не було, всі ми чекаємо визволення від окупантів і колаборантів як храмів, так і всього Бердянська. Віримо, що так воно і буде.