Запоріжжя та область: Як у Бердянську мусульмани мали сплатити будівництво православного храму

Навіть досі у різних джерелах можна знайти розбіжності щодо інформації, коли ж в Бердянську з’явився перший православний храм. Спробуємо чітко визначити, коли ж саме це сталося, а також описати доволі довгі перипетії зведення релігійної споруди.

Наміри будівництва храму

З самого початку облаштування поселення біля Бердянської коси, тобто з другої половини 1820-х рр., його мешканці були приписані до парафії церкви Петровського посаду, що розташовувалась на відстані більш ніж 10 верст від Бердянської затоки, де і розбудовувалось майбутнє місто.

Тому цілком природно, що вже невдовзі був ініційований початок процедури будівництва православного храму безпосередньо на території майбутнього міста. В цьому сходились інтереси самих місцевих мешканців і державної влади.

Важливо, що громада висловлювала намір зводити дерев’яний храм власним коштом (для чого буде зібрано 15 тисяч карбованців), але до його завершення, за поширеною тоді практикою, нашвидкуруч звести молитовний будинок із кошторисом будівництва 1 тисяча карбованців. Втім, оскільки за часів Миколи І велась боротьба із затягуванням зведення стаціонарних храмів, у «Присуді» була вміщена стандартна згода, що в разі не відкриття церкви впродовж трьох років влада може запечатати цей тимчасовий молитовний будинок.

Що ж стосується мотивації влади у зведенні храму, то вона полягала перш за все в створенні сприятливих умов для розбудови нововлаштованого населеного пункту і для упередження «відпадіння» його мешканців від православ’я. Тож повторивши аргументи поселенців, Таврійський цивільний губернатор Олександр Казначеєв додав до них, що храм в поселенні у Бердянської коси є необхідним і з огляду на те, що ця місцевість «зовні оточувалась зі всіх боків магометанами». Церква мала йменуватись Святодухівською, тобто на честь Зішестя Святого Духу.

Гроші — з мусульман

Мешканці хотіли будувати дерев’яний храм, але влада вирішила що він має бути все ж цегляним – так і правильніше, і надійніше. Головним аргументом тут виступало те, що дерев’яні церкви є значно вразливішими для пожеж. Втім, зведення кам’яних храмів мало для парафіян суттєвий недолік: воно вимагало значно більших коштів. Показово, що і Таврійський губернатор, і Новоросійський та Бессарабський генерал-губернатор Михайло Воронцов, до якого надійшло відповідне подання, все ж вважали за по-трібне зводити не дерев’яну, а кам’яну церкву.

І у випадку із затягуванням облаштування храму біля Бердянської коси саме цей недолік зіграв далеко не останню роль. Управляючий Міністерством внутрішніх справ Федор Енгель, до якого звернувся Воронцов, цілком прогнозовано підтримав як ініціативу зводити не дерев’яний, а кам’яний храм. Як він підтримав і пропозицію Казначеєва, узгоджену із Воронцовим, аби суму, якої не вистачало для такого будівництва, покрити за рахунок зборів з кримських татар.

При цьому з питання зведення тимчасового молитовного будинку Енгель звернувся за дозволом до обер-прокурора Синоду Мещерського. І той досить оперативно віддав в розпоряджен-ня місцевому єпархіальному архієрею єпископу Гавриїлу, аби він надав такий дозвіл, якщо не виявиться якихсь перешкод.

Перешкоди такі знайшлися, але пов’язані вони були з кошторисом майбутнього храму, який ніхто не хотів затверджувати. Переписка між різними чиновниками та установами тривала два роки. Губернатор наполягав на будівництві кам’яного храма, архітектор же стверджував, що рівень грунтових вод занадто високий і будувати треба дерев’яний.

Дерев’яна церква? Та взагалі, ніякої!

У 1836 р. Святіший Синод, з подачі комісії проектів і кошторисів, зважив на всі аргументи щодо неможливості зводити саме кам’яну церкву і дозволив будувати дерев’яну. Її кошторис тепер мав складати 24236 карбованців, з яких 15000 мали бути покриті з татарського збору, решта ж – за ра-хунок місцевої громади.

Згодом уточнений кошторис склав 23767 карбованців, але виникли непередбачувані складності з фінансування за рахунок татарського збору: у 1837 р. Міністр внутрішніх справ Дмитро Блудов повідомив Новоросійському і Бессарабському генерал-губернатору Михайлу Воронцову, що Дер-жавна Рада розпорядилась відкласти покриття за рахунок збору з кримських татар цілої низки ста-тей, включно із зведенням храму в Бердянську.

Справа зупинилась. І хоча Воронцов просив Міністра внутрішніх справ клопотати перед Комітетом міністрів про дозвіл на початок будівництва до виділення місцевою громадою всіх необхідних коштів, Блудов цього робити не став.

Коли ж звели храм?

Святодухівська церква в Бердянську так і не була побудована. Натомість через 5 років після припинення справи про її облаштування, тобто у 1842 році розпочалось будівництво соборної Вознесенської церкви, завершене освяченням 18 травня 1848 року. Цей храм будувався вже кам’яним.

Таким чином, аж до 1848 року на території Бердянська, який офіційно веде свій початок з 1827 року, жодного православного храму, за виключенням тимчасового молитовного будинку, не існувало. І це при тому, що процедура зведення стаціонарного храму була розпочата ще в 1830 році.