Махно декілька разів входив до Олександрівська. Перебування махновців у місті не було надто тривалим, але і досі супроводжується багатьма міфами. Прийшов час пригадати ті далекі події та розбиратись, як все було насправді, і що є правдою, а що — міфом.
Махно зумів майстерно скористатися обставинами, що виникли у зв’язку з початком українсько-білогвардійської війни, уклавши угоду про військову співпрацю з командуванням армії УНР. Отримавши від свого тимчасового союзника боєприпаси, махновські загони наприкінці вересня 1919 р. здійснили прорив білогвардійського фронту в районі Умані.
Повстанська армія трьома колонами вирушила на Катеринославщину, звідки Махно збирався повести рішучу й безоглядну боротьбу проти „денікінців”.
4 жовтня А. Денікін категорично наказав „за будь-яку ціну” перешкодити переправі махновців через Дніпро. Командувач Добровольчої армії генерал Май-Маєвський отримав наказ терміново зосередити у районі ст. Пологи полк Чеченської кінної дивізії, що дислокувалася на Харківщині.
Тим часом центральна колона махновських військ безперешкодно наблизилася до Дніпра. Кічкаський міст охороняли лише 2 роти Слов’янського полку. Коли пізно ввечері 4 жовтня махновці наблизилися до Кічкаського мосту, обидві роти без жодного пострілу перейшли на бік супротивника. Бронепотяг „Дмітрій Донський”, що прорвався до мосту з-під Нікополя, відійшов на Олександрівськ. На світанку 5 жовтня повстанська кіннота на чолі з Н. Махном увірвалася до Олександрівська.
„Неначе в зачароване, сонне царство влетіли махновці: ніхто ще не знав про їхній прорив під Уманню, не мав уявлення про те, де вони; влада не вживала жодних заходів, перебуваючи
у звичній тиловій сплячці,” – згадував П. Аршинов.
За кілька годин до Олександрівська слідом за кіннотою увійшла й махновська піхота. У місті розташувалися штаб і Реввійськрада повстанської армії. Махновці святкували перемогу і готувалися до нового етапу боротьби за „соціальну революцію”. Культурно-просвітницький відділ реввійськради видав звернення до повстанців і населення, в якому повідомив про перемоги над
„кадетською армією” і в емоційних виразах закликав до боротьби „за вільні безвладні Ради робітників і селян”.
Дуже скоро махновська армія розпочала наступ на південь, атакувавши Оріхів, а згодом звільнивши і своє рідне Гуляйполе. Люди масово вступали до махновського війська, щоправда, здебільшого в селах.
28 жовтня — 2 листопада 1919 р. в Олександрівську відбувся IV з’їзд представників трудящого населення зайнятих повстанцями повітів. Делегати з’їзду, які представляли волості, населені пункти, ліві партії і махновські частини, в цілому виступили за радянський лад, схвалюючи таким чином боротьбу РПАУ(м) проти білих, але не підтримуючи й більшовицьку диктатуру.
Нерідко можна зустріти думку про те, що під час перебуваннямахновців у місті панувала справжнісінька анархія, грабунки та насильство, із яким ніхто не боровся. Звісно, випадки злочинів траплялись, але вони не були системними, і ніяк не толерувались Махном. Навпаки, той неодноразово наголошував на тому, що самосуд та грабежі неприпустимі,і карав за це суворо і просто — смертю. Ніякі заслуги не могли врятувати грабіжника від гніву батька. Адже Махно розумів, що тримається його армія лише на підтримці населення, а завоювати цю прихильність грабунками аж ніяк не можна.
Втім, деякі гроші з людей все ж таки збирали. Податкова комісія накладала і збирала контрибуції із заможної частини українського населення (переважно — міст). При цьому в її роботі були повністю відсутні будь-які анархічні дії. Зазначимо, що ставлення до багатих громадян було суто диференційованим — в залежності від рівня заможності. Наприклад, у Катеринославі промислова буржуазія 1-го розряду віддавала махновцям 25 тис. карбованців, 2-го розряду — 15 тис. карбованців і 3-го розряду — 10 тис. карбованців.
Махновська комісія з допомоги малозабезпеченим громадянам займалася перерозподілом захоплених коштів на користь незаможного міського населення. При цьому сама процедура надання матеріальної допомоги відрізнялася чіткістю й організованістю. В принципі до цієї комісії могла звернутися будь- яка людина, але отримував грошову допомогу тільки той, хто міг переконливо довести власну матеріальну скруту (найчастіше це робилося документально). Очевидці згадували, що роздача грошей практикувалася махновцями досить широко, нерідко отримувана грошова сума досягала 1500 карбованців, а то були гроші, на які незаможна сім’я могла порівняно непогано існувати впродовж кількох місяців.
9 листопада основні сили трьох махновських корпусів залишили Лівобережжя і по Кічкаському мосту перейшли Дніпро. 11 листопада махновці повністю залишили Олександрівськ, зруйнувавши переправу. Армія займала позиції по Дніпру: 1-й корпус — від Карнаухівки (між Кам янським і Катеринославом) до Федірівки (на південь від Катеринослава); 2-й корпус — від Федірівки до Нікополя включно. Далі на південь вздовж Дніпра і до морського узбережжя діяли підрозділи 4-го корпусу. 3-й корпус відводився у резерв. Штаб РПАУ(м) розміщувався у селі Соленому.
Махно вже не вперше бував у Запоріжжі, вперше він перебував тут ще до революції у тюрмі. Але згодом наше місто явно викликало у нього іншіемоції і було стратегічно важливим, адже при кожному наступі махновців вони неодноразово спрямовували свої зусилля на його захоплення. Місцеві ж зустрічали Махна з острахом, але у ті буремні роки будь-яка армія становила загрозу для мирного населення. Особливо якщо порівняти махновців із «червоними», котрі грабували населення під чисту.
