1942 року Сталінську премію за створення “тридцятьчетвірки” отримали троє: генеральний конструктор Михайло Кошкін, його заступник Олександр Морозов та начальник конструкторського бюро Микола Кучеренко. Головним «батьком» Т-34 вважається Кошкін. Він був великим організатором, дуже багато зробив, починаючи з 1937 року, коли прийшов. Але фундамент успіху заклав його попередник, якого посадили, інженер-конструктор з Бердянську Опанас Фірсов. З нього розпочиналася ідея Т-34. Без нього нічого не було б.
Опанас, один із 14 дітей бердянського купця Осипа Фірсова, народився 1883 року. Зберігся будинок, де пройшли його дитячі та юнацькі роки, — двоповерхова будівля №34 на розі вулиць Дюміна та Захисників України. Батько мав кілька бакалійних магазинів у вітальні ряду, володів вісьмома будинками. Він наполягав, щоб Опанас пішов його стопами. Однак син після закінчення залізничного училища висловив твердий намір здобути вищу технічну освіту.
Його підтримала дружина Людмила Харитонівна. На виручені від продажу її посагу гроші сім’я поїхала за кордон. Оселилися у Швейцарії. Там Фірсов закінчив технічну школу, потім Цюріхський політехнічний інститут. Спеціалізувався на дизелях. За порадою свого професора пішов на завод Зульця рядовим збирачем. Талант молодого збирача швидко помітили і перевели на конструкторську роботу.
Коли розпочалася Перша світова війна, Фірсову запропонували залишитись у Швейцарії. Керівництво заводу гарантувало йому отримання підданства та пристойний заробіток. Але Фірсови повернулися на батьківщину. Інженер-конструктор Фірсов був прийнятий на Коломенський машинобудівний завод і почав працювати над створенням дизелів для підводних човнів.
Після жовтня 1917 року, нове життя захопили Опанаса та Людмилу Фірсових. Протягом перших п’яти років Фірсов – начальник губернського управління професійної освіти, ще п’ять років – головний механік заводу «Червона Етна». В 1927 колектив заводу урочисто проводив його на роботу в Миколаїв на суднобудівний завод ім. Андре Марті. Незабаром було запрошення – на завод «Російський дизель» до Ленінграда.
Тут у 1930 році Фірсов зазнав першого арешту. Вина його полягала в тому, що серед обвинувачених у справі «Промпартії» виявився його близький знайомий. Цього виявилося достатньо, щоб «буржуазного фахівця з досвідом роботи за кордоном» віддати під суд. Однак час масових розстрілів ще не настав, і Фірсова ув’язнили у спецв’язниці, що зветься у просторіччі «шарашка». Відсидку у тюрмі йому замінили роботою.
У результаті, у грудні 1931 року Опанас Фірсов став начальником танкового КБ Харківського паровозобудівного заводу ім. Комінтерну – ХПЗ (пізніше – завод №183, потім – ВО ім. Малишева).
Під керівництвом Фірсова на базі американського М1931 харків’яни створили танк з баштою власної конструкції, названий БТ-2 (швидкохідний танк, рос. «быстроходный») і освоїли його серійне виробництво. Слідом з’явилися модернізовані БТ-5 з більш досконалою баштою та БТ-7, в якому конструктори здійснили серйозніші зміни корпусу, двигуна, трансмісії та ходової частини. Фактично, починаючи з появи на ХПЗ Фірсова, на заводі розпочалися роботи над агрегатами та конструкторськими рішеннями, які пізніше органічно увійдуть до компонування Т-34.
У 1935 році Фірсов був нагороджений однією з вищих нагород — орденом Червоного Прапора (1935) — за розробку танка БТ-7 і Почесною грамотою Центрального Виконавчого Комітету СРСР.
Велика дружба пов’язувала Головного конструктора із керівником дизельного відділу заводу Костянтином Челпаном, майже земляком, уродженцем села Чердакли Маріупольського повіту. Костянтин Челпан неодноразово свідчив, що для створення нового дизельного мотора багато зробив Афанасій Фірсов. Створення потужного дизеля, який працював на важкому паливі, мало істотно зменшити вразливість танка від вогню. У липні 1931 р. на ХПЗ розпочали проектування чотиритактного, дванадцятициліндрового V-подібного швидкохідного дизеля потужністю 400 л. с.
28 квітня 1933 р. перший зразок дизеля, що одержав назву «швидкохідний дизель другий» — БД-2, був розміщений на стенді для випробувань. У грудні 1936 року новий, 12-циліндровий дизель, який одержав індекс В-2, був випробуваний у танку БТ-7. А з 1939 року почалося серійне виробництво машин із дизельним мотором, названих БТ-7М.
Створення першого у світі серійного швидкохідного танкового дизельного двигуна В-2 стало величезним досягненням вітчизняного танкобудування. З його появою розпочався процес оснащення вітчизняних танків дизельними двигунами. Притому подальші розробки двигунів для радянських танків багато в чому базувались саме на В-2.
У 1936 році Опанас Йосипович Фірсов був звинувачений у шкідництві через неполадки в коробках передач танків БТ-7. Далі він був усунений від керівництва, в 1937 році — арештований і без суду розстріляний 10 грудня 1937 року. Костянтина Челпана було розстріляно також без суду в 1938 році.
Повного знищення фірсівського конструкторського бюро завадив прийомний син маршала Клима Ворошилова, який працював у танковій промисловості і довівбатькові: не можна садити все конструкторське бюро. Нема кому буде закінчувати роботу над танком.
У своєму рукописі «Спогад про танкобудівників і дизелебудівників» Василь Васильєв, який стояв біля витоків створення уславленого танка Т-34 написав: «Офіційна радянська історіографія пов’язує створення знаменитого танка Т-34 виключно з ім’ям головного конструктора Михайла Кошкіна, який змінив у грудні Опанаса Фірсова.
Але основи для створення Т-34, його первинний технічний вигляд, основні бойові характеристики були закладені ще за Фірсова. Останній скептично ставився до танків із протипульним бронюванням. Вже наприкінці 1935 р. на столі головного конструктора лежали опрацьовані ескізи нового танка: протиснарядне бронювання з великими кутами нахилу (еквівалентна товщина носа 90 мм), довгоствольна 76,2 мм гармата, дизельний двигун В-2, маса до 30 тон і відхід від колісно-гусеничного руху на користь суто гусеничного. Попередники та прототипи Т-34 — БТ-7М, А-20, А-32. Найближчими помічниками Фірсова у цих розробках були Олександр Морозов та Михайло Таршинов.»
Сказане не применшує заслуг Михайла Кошкіна, але, прийшовши до КБ, де його вводив у курс справ сам Опанас Фірсов, він міг спиратися на добрий заділ. Він мав природжений талант організатора та адміністратора. Освіту інженера-механіка Кошкін здобув порівняно пізно (1936 р.), до цього працював на досить високих адміністративних та партійних посадах. Прийшовши в конструкторське бюро на ХПЗ, зумів, незважаючи на свій різкий характер переломити себе, підпорядкувати свої здібності справі створення, а точніше доведення танка Т-34 до озброєння, сприйнявши естафету головного конструктора від Фірсова. Зумів налагодити взаємини з колективом, відмовився від кадрових перетасувань — усі залишились на своїх місцях. Без проникливої наполегливості Кошкіна, його шаленої енергії, «вхожесті» до вищих інстанцій танк Т-34 міг би і не відбутися. Але були у Кошкіна недоліки та породжені ними помилки — схильність до різких, не завжди виправданих, а іноді й ризикованих рішень.
Найяскравіший приклад — знаменитий пробіг двох танків Т-34 своїм ходом до Москви для показу керівництву країни на початку березня 1940 р. В умовах весняного бездоріжжя, що почалося, при сильній зношеності танків попередніми пробіговими випробуваннями (близько 3000 км), через відсутність часу на підготовку танків до такого марш-кидку пробіг, що почався, кілька разів був на межі провалу, і це могло б занапастити Т-34. Але переможців не судять. Проте сам Кошкін заплатив за цей демонстраційний успіх надто дорогу ціну. Застуда та перевтома призвели до серйозної хвороби. У вересні 1940 р. М. І. Кошкін помер.
А про Опанаса Йосиповича Фірсова не згадували. Довго. Але не забули. Реабілітували його у історіографії лише у 1980-х роках. До того було написано декілька статей та матеріалів, у яких згадували цього видатного спеціаліста та інженера.
У Бердянську ж про Фірсових мала б нагадувати мінімум меморіальна дошка на будинку та експозиція у музеї історії міста. А може, варто й подумати про перейменування однієї з вулиць. У 1921 р. перейменування вулиці у Дзержинського, наприклад, було обґрунтовано: «Одеською була названа тому, що на ній оселилися одесити, народ широкого розмаху та розгульного життя. А караючою рукою радянської влади був «залізний Фелікс». Порівняно з таким мотивуванням, аргументів на користь вулиці Фірсових більш ніж достатньо.
