В історії машинобудівного вищого навчального закладу було багато керівників. Але Веніамін Попов був і є одним з найкращих, адже саме за його каденції та під його керівництвом ЗМІ став найкращим вишем регіону. Тому давайте разом пригадаємо цю людину.
Веніамін Степанович Попов народився 30 травня 1927 року у місті Троїцьк (тепер Челябінської області Російської Федерації) у сім’ї робітників. Батько працював завідувачем кондукторського резерву на станції Троїцьк, мати – домогосподарка. У сім’ї було ще четверо дітей: два брати і дві сестри Веніаміна. У 1943 році закінчив Троїцьку середню школу і вступив до Челябінського механіко-машинобудівного інституту на відділення «Обладнання і технологія зварювального виробництва» механіко-технологічного факультету.
Після закінчення інституту в 1948 році був направлений на Південуралмашзавод до міста Орськ Чкаловської області (назва сучасної Оренбурзької області в період з 1938 по 1957 роки), де до жовтня 1951 року пройшов шлях від майстра до начальника технологічного бюро цеху металоконструкцій.
У 1951 році вступив до аспірантури Центрального науково-дослідного інституту технологій та машинобудування (далі – ЦНДІТМАШ) у Москві. Одночасно працював молодшим науковим співробітником і відділі зварювання ЦНДІТМАШ. В листопаді 1954 року вступив до лав КПРС.
У 1956 році В. С. Попов був обраний за конкурсом на посаду доцента кафедри «Технологія металів» Запорізького інституту сільгоспмашинобудування (далі – ЗІСГМ). Цікаво, що керівництво ЦНДІТМАШу, заперечувало проти його звільнення з інституту і спочатку відмовило молодому науковцю видати характеристику, без якої його участь у конкурсі на заміщення вакантної посади була неможливою. Проте В. С. Попов виявив наполегливість і подав решту документів до ЗІСГМ, а також написав заяву, у якій попросив керівництво вишу Запоріжжя подати офіційний запит до ЦНДІТМАШ. Після цього 9.06.1956 р. характеристику було видано.
У характеристиці за підписом директора, секретаря парткому і голови завкому профспілки ЦНДІТМАШу відзначалося, що Попов В. С. має 6 опублікованих наукових праць, є ініціативним і вдумливим працівником із виразною схильністю до наукової діяльності. За час перебування в аспірантурі не тільки успішно виконав свій академічний план, але й одночасно брав участь у проведенні ряду інших науково-дослідних робіт.
Після проведення конкурсних процедур і отримання рекомендації Ради ЗІСГМ за наказом №285 від 3. 08. 1956 р. В. С. Попова було зараховано з 1.09.1956 р. до ЗІСГМ на посаду доцента кафедри технології металів. Вчене звання доцента йому було присвоєне рішенням Вищої атестаційної комісії СРСР від 8.01.1958 року.
Наказом по Міністерству вищої освіти УРСР Попов В. С. за сумісництвом був призначений деканом ливарного факультету ЗІСГМ, проте він пропрацював на цій посаді тільки рік і пішов, бо бачив в цьому проблеми для своєї наукової діяльності.
4 липня 1964 року, В. С. Попова Радою ЗМІ (нова назва інституту) обрано за конкурсом завідувачем кафедри обладнання і технології зварювального виробництва. Це дало йому змогу повністю зосередитися на розвиткові улюбленої спеціальності і на продовженні наукової роботи, зокрема і на підготовці докторської дисертації.
Після рішення про відкриття кафедри В. С. Попов особисто займався підбором кадрів
викладачів і науковців для новоствореного колективу, зокрема він запросив у 1961 році
Брикова М. М. (на той час інженера автомобільного заводу «Комунар») на посаду старшого
наукового співробітника лабораторії підвищення стійкості металів кафедри, Шумікіна О. Б.
у 1966 році (на той час майстра Запорізького судноремонтного і суднобудівного заводу)
на посаду завідувача лабораторії кафедри.
Колектив кафедри постійно поповнювали кращі виробничники, які забезпечували найтісніший зв’язок з практичними потребами виробництва, привносили до навчального процесу прагматизм, прищеплювали студентам знання сучасного виробництва та залучали їх до розв’язання конкретних актуальних питань. Більшість викладачів і співробітників науково-дослідного сектору кафедри – це її кращі випускники, яких було розподілено працювати саме на рідну кафедру.
Треба сказати, що В. С. Попов неухильно і послідовно вимагав і добивався, щоб кожен викладач кафедри постійно займався науковими дослідженнями, результатом чого мав стати захист кандидатської дисертації. Після чого він вимагав не зупинятися на досягнутому, продовжувати наукову діяльність і виконувати і захищати докторську дисертацію. Дуже суттєвий момент: він не боявся конкуренції, наявності в колективі інших докторів наук, навпаки він вимагав і надавав науковцям необхідну допомогу.
У 1974 р. В. С. Попов захистив докторську дисертацію за темою «Дослідження зношування нержавіючих сталей», проте очікувати рішення ВАК довелося доволі довго: більше року. Нарешті рішенням ВАК СРСР від 14 листопада 1975 року (протокол № 16) Попову було присуджено науковий ступінь доктора технічних наук, згодом, за рішенням ВАК СРСР від 1 жовтня 1976 року – вчене звання професора.
Наказом Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР №302-02 від 23 травня 1978 року Попова В. С. призначено ректором. Цікаво, що наказ підписано рівно за тиждень до його 51-го дня народження.
За час його ректорства розвивалася і вдосконалювалася структура інституту, відповідно до вимог розвитку промисловості створювалися нові спеціальності та спеціалізації. У 1980 р. механіко-металургійний факультет було поділено на два: механіко-металургійний та механіко-технологічний, і таким чином у цей період в інституті функціонувало 7 факультетів: окрім вищезазначених ще автомобільний, електротехнічний, загальнотехнічний (далі – ЗТФ), машинобудівний, факультет електронної техніки (далі – ФЕТ). Вже у 1988 році ЗТФ було трансформовано у заочне відділення. А у 1980-ті роки контингент студентів ЗТФ був найбільш численним в інституті: понад 800 студентів на першому етапі, 450 – на другому.
Окрім освітніх та господарських питань (побудова гуртожитків) було успішно вирішене і «конкурентне» питання. Справа у тому, що перетворивши сусідній педінститут на університет, запорізька влада захотіла передати до нього частину кафедр, викладачів та студентів. Цю абсурдну ідею вдалося скасувати, поставивши до відома вище начальство у Москві.
Паралельно з цим Попов активно розвивав співробітництво з підприємствами регіону. На деяких з них працювали навіть філії інституту. У 1985 році такі філії працювали у виробничих об’єднаннях «Запоріжтрансформатор», «Перетворювач», «Радіоприлад». Відкрили їх кафедри електричних машин, електричних апаратів, конструювання і виробництва радіоапаратури. Пізніше було організовано філію кафедри технології машинобудування на підприємстві «Мотор Січ», філію кафедри обробки металів тиском – на «АвтоЗАЗі».
Керуючи інститутом, Веніамін Степанович одночасно був і завідувачем кафедри ОТЗВ. Після звільнення з офіційним формулюванням «за власним бажанням» з посади ректора 10 лютого 1993 року він залишився завідувати створеною ним кафедрою і пропрацював на посаді завідувача до 27 серпня 2007 року. З 28 серпня 2007 р. і до кінця життя Попов працював на посаді професора кафедри. Помер Веніамін Степанович Попов 18 жовтня 2010 року у віці 83 років.
child porn