Українська армія твердо боронить Гуляйполе. Настільки твердо, що росіяни прозвали це наше місто «злой город». Самі ж вони поховалися між хатами у селі Дорожнянка (напряму 6 кілометрів від Гуляйполя), Пологах, розраховуючи на те, що ЗСУ не стрілятиме по населених пунктах.
Гучні вибухи сколихнули місто. Російські війська, захопивши Мелітополь, Токмак та Пологи, стрімко просувалися з півдня. До Махновщини, овіяної легендами про вільне повстанське гніздо, їм залишалося лише кілька кілометрів.
Мешканці Гуляйполя, розуміючи, що війна ось-ось ступить на їхню землю, кинулися рятувати свої життя. Всі дороги, окрім однієї, що вела до Покровського району Дніпропетровської області, були перекриті. Цією єдиною вільною трасою виїжджали люди, намагаючись втекти від жаху війни, взявши з собою лише найнеобхідніше.
На тлі тривожної метушні та паніки гуляйпільці тероборонівці з друзями та однодумцями не втрачали самовладання. Їхнім завданням першочергової важливості було підготувати місто до оборони. Силам Оборони вдалося трохи призупинити наступ рашистів на підступах до міста, однак сили були вкрай нерівні.
Ранок 5 березня 2024 року назавжди вкарбувалося в пам’ять жителів Гуляйполя та всієї України. Цієї ночі орки, озброєні до зубів, намагалися прорвати оборону міста, щоб захопити його та відкрити шлях на Пологи.
Велика колона ворожої техніки, мов чорний змій, сунула Пологівським шляхом, не віщуючи нічого доброго. Але українські воїни, сповнені віри та відваги, не збиралися здаватися. Першими зустріли ворога бійці 128 бригади Збройних Сил України. Разом з ними оборону тримали місцеві жителі, які влилися до лав тероборони та партизанського руху.
Під покровом ночі українські захисники відкрили шквальний вогонь по колоні окупантів. Мінометні снаряди та кулі з автоматів та кулеметів лягали точно в ціль, спричинюючи паніку та хаос серед ворога.
Особливу роль у цій битві відіграли дрони, надані місцевими фермерами та аграріями. Завдяки їм українські воїни могли чітко бачити пересування ворожої техніки та коригувати вогонь. Бій тривав кілька годин. Завдяки стійкості та злагодженим діям українських захисників, наступ орків було зупинено. Колона ворожої техніки, понівечена та розгромлена, відступила, залишаючи по собі трупи та пошкоджену бронетехніку.
Гуляйполе вистояло. Місто, яке колись було оплотом Нестора Махна, знову стало символом незламності українського духу. Натомість, вдалося навіть отримати деякі трофеї, що згодом сослужили добру службу українському війську.
Росіяни відійдуть в бік села Новоселівка, де перебуватимуть ще добу, а згодом відійдуть у Мирне. Там вони перебувають і досі, лінія фронту за цей час тут змінилась несуттєво. По собі росяни залишать неймовірну кількість покинутого сміття, купу лахміття та іншого сміття.
Колись охайне село перетворилось на попелище. В усі підвали росіяни кидали димові шашки, щоб примусити людей виходити з них. Незважаючи на невпинне прагнення до Гуляйполя, рашистські війська залишали по собі лише руїни та попелище. Проте, між самим Гуляйполем та селом Новоселівка їхній злочинний шлях зазнав несподіваної зупинки. Броньована машина піхоти окупантів, що задимівся через несправність паливної системи, стала трофеєм українських захисників.
Оглянувши БМП, Дмитро та його товариші негайно зняли боєкомплект та кулемет, передавши їх на блокпост для посилення оборони. Крім того, в кинутій машині знайшовся невеликий записник окупанта. Записи в ньому, зроблені російськими літерами, містили слова «субхана рабиль алла», що в перекладі з арабської мови означає «свят мій Найвищий Господь». Ці слова є частиною мусульманської молитви, що свідчить про присутність на нашій землі дагестанців, кадирівців та осетинів, про жорстокість яких згодом розкажуть жителі окупованих сіл Мирне, Загірне та Чарівне.
Того ж дня, побоюючись ремонту та повторного використання БМП, українські тероборонівці знищили ворожу машину, остаточно позбавивши окупантів шансів на продовження злочинного наступу.
Комментирование закрыто.