Гуляйполе – місто, що буквально живе війною. Воно розташоване буквально на прифронтовій території, і давно стало символом стійкості й водночас відображенням усієї жорстокості, яку несе агресія Росії. Три роки повномасштабної війни залишили свій відбиток на кожній вулиці, у кожному дворі й у серцях тих, хто залишився тут жити.
Повсякденність у Гуляйполі – це боротьба за виживання. Постійні обстріли перетворили колись спокійне містечко на примарний ландшафт із зруйнованими будинками, вибитими вікнами й порожніми дорогами. Люди згадують, як вибухи гриміли так близько, що земля здригалася під ногами, а уламки розліталися на десятки метрів. «Воно як рвануло, нас контузило, але ми залишилися живі», – кажуть майже всі місцеві, описуючи моменти, коли смерть була буквально за крок. Подібні моменти переживали майже всі цивільні, хто до цього часу залишався в місті. Та попри це, вони тримаються – хтось із впертості, хтось через брак іншого вибору.
Та найважче – це втрати. За три роки війни місто втратило не лише будинки, а й людей. Хтось загинув від снарядів, хтось поїхав, рятуючись від небезпеки. З 14 тисяч жителів до війни тут залишилося лише кілька тисяч – переважно літні люди, які не захотіли чи не змогли покинути рідні домівки. Деякі з них навіть не розглядали ніколи думку про переїзд принаймні до сусіднього Запоріжжя, хоч у багатьох є там родичі, наприклад діти.
Основний лейтмотив тих, хто залишився в місті – в Гуляйполі є власне господарство, яке принаймні може прогодувати, а в евакуації доведеться розраховувати тільки на допомогу волонтерів чи якихось урядових організацій, в які більшість гуляйпільських пенсіонерів відверто не вірить.
Інфраструктура міста ледве тримається. Електрика з’являється лише зрідка, воду доводиться носити від криниць чи гуманітарних пунктів, а опалення взимку – це розкіш, яку мало хто може собі дозволити. Магазини майже не працюють, тож харчі привозять волонтери або ж мешканці діляться між собою тим, що мають. «Хочеться тиші та щоб не стріляли», – зізнаються гуляйпільці, мріючи про прості речі, які для багатьох давно стали буденністю.
Проте Гуляйполе живе. Тут і досі працюють волонтери, які розвозять хліб і медикаменти, а місцеві намагаються підтримувати одне одного. Хтось лагодить дах після чергового прильоту, хтось варить їжу на багатті, хтось просто чекає новин із фронту. Це місто на межі – між життям і виживанням, між надією й відчаєм.
Зокрема, кожен будинок рясніє вставками з OSB на місці вікон. Скла в них давно вже не було, та і вставляти його в Гуляйполі — дурна витрата грошей, адже артилерія та авіація росіян постійно пускає бомби та ракети по місту. Багато будинків взагалі зруйновані, і ті мешканці, що залишились в них, живуть у підвалах. Навіть підігріти собі їжу, особливо зараз, взимку є задачею далеко не тривіальною.
Всі дахи давно пробиті від прильотів різноманітних боєприпасів. Їх вже часом навіть і не ремонтують, бо це теж не має жодного сенсу – на верхніх поверхах будівель наразі ніхто не живе через небезпеку. Проблемою це є тільки для одноповерхових будівель, де іншого вибору у людей просто немає. Хоча і ці люди часом переселяються до підвалів, щоб не постраждати від обстрілів.
Наразі містом керує військова адміністрація на чолі з Сергієм Ярмаком. Саме вона координує волонтерів, що надають різноманітну допомогу тим, хто її потребує. Зокрема привозять ті самі ремонтні набори для швидкого приведення житла у більш-менш придатний стан, а також продукти та все інше необхідне.
Також влада намагається попереджати мешканців про атаки FPV-дронів. Наразі це велика проблема, бо місто знаходиться буквально на лінії зіткнення, і тому ворожі безпілотники-камікадзе буквально полюють навіть за окремими людьми, не кажучи вже про автівки. Безпечно себе почувати не можна буквально ніде. Нещодавно подібним дроном було пошкоджено автівку швидкої допомоги. Приблизно така сама ситуація зараз у всіх прифронтових містах та містечках. Навіть у Нікополі, який відділено від ворога смугою колишнього водосховища, ситуація така сама.
Центром життя у Гуляйполі є пункт незламності. Тут можна зігрітись, підзарядити телефон, та навіть випрати речі. В цьому ж місці облшатували і кухню, завядки якій можуть не вмерти голодною смертю найбільш беззахисні мешканці міста. Також тут діє і перукарня, можна подивитись телевізор, дізнатись останні новини.
Влада переконує мешканців евакуюватись при змозі, втім всі бажаючі це давно зробили. Близькість фронту їх не лякає, та навіть загроза імовірного захоплення ворогом теж. Гуляйпільці вірять що їх місто оберігає зокрема і дух їх волелюбного земляка Нестора Махна, і він допомагає українським військовим боронити Гуляйполе від ворожих військ. Адже місто буквально з перших днів знаходиться буквально на передовій, але російські військові ніяк не можуть його захопити.
Комментирование закрыто.