Патріоти України та Запоріжжя між двома світовими війнами: історія боротьби

17:47  |  10.01.2024
Патріоти України та Запоріжжя між двома світовими війнами

Утвердження радянської влади більшовицького зразка на території України і, зокрема, на території сучасної Запорізької області не оз-начало повної ліквідації здобутків Української революції й автоматичної національної амнезії. Навіть із тактичних міркувань, більшовики не могли повністю ігнорувати тих процесів, що відбулися у 1917-1921 роках, а особливо розвитку українського націоналізму, який підживлював й далі повстансько-партизанський рух.

Нові віяння у комуністичній владі

Відповідно, щоб залучити громадськість до соціалістичного будівництва, більшовики мали йти на поступки. Однією з них був курс на українізацію. Тим більше, що партійний перепис 1922 р. чітко продемонстрував неукраїнський характер КП(б)У. За національним складом ця філія РКП(б) до початку політики українізації мала: українців – 23%, росіян – 54%, інших (серед яких переважали євреї) – 21%. Близько 80% членів компартії мешкали у містах.

Більшовицька партія в Україні наприкінці 1922 р. була майже повністю російськомовною, а українською мовою володіли лише 11% членів КП(б)У. Українців серед будівничих соціалізму в Україні бракувало. Тож для більшовиків, які не були тут національною силою, ця політика була ще й спробою уникнути кровопролитного спротиву авторитарному режиму під «націоналістичними» гаслами. Для більшовицького режиму українізація в першу чергу була важлива як засіб нейтралізації українського націоналізму.

«Українізаторська» поступка одночасно стала умілим тактичним ходом «пролетарської» влади. Більшовицьке керівництво несподівано для керівників українського національно-визвольного руху, перехопило велику кількість гасел та ідей, які складали ідеологічну (світоглядну) сутність діяльності Центральної Ради, Директорії та Гетьманату доби Революції.

Самі ж більшовики визнавали, що це лише тактичний крок. Володимир Затонський у 1927 р. зазначив: «українізація не є просто принципова засада, а українізація є активний процес, у якому стоїть питання так само, як у непі: хто кого – чи стихія вирветься з нашого керовництва й нас за-топить, чи, навпаки, осідлаємо, сядемо верхи на стихію і, керуючи нею, ввійдемо в соціялізм».

Українізація на Запоріжжі

У травні 1925 р. у Запоріжжі почала діяти комісія з українізації, створена окружним виконкомом. Вона займалася перевірками стану мови, створенням районних та відомчих комісій, які в свою чергу, організували цілу низку курсів і гуртків з вивчення української мови. Однак, темпи українізації були дуже повільними. Зважаючи на опір партійного й державного апарату, російського й русифікованого, такий розвиток справ не дивує. Як і в інших регіонах, на Запоріжжі ці люди сприймали українську мову – мовою «дрібнобуржуазного селянства і петлюрівців».

Дещо кращою була ситуація у культурно-освітній галузі. Українська мова впроваджувалася в роботі клубів, хат-читалень, репертуару театру, місцевих хорових колективів. Українською мовою виходили газети «Червоне Запоріжжя», «Комунар» та «Радянський степ» в Мелітополі. Збільшувалася кількість передплатників україномовних «Комуніста», «Пролетаря» та «Більшовика України» тощо.

Спротив радянській владі

Друга половина 1920-х рр. характеризується відносним «затишшям» антирадянського спротиву на Наддніпрянщині, у тому числі й на Запоріжжі. Запровадження НЕПу, українізації, створення нібито суверенної Української Соціалістичної Радянської Республіки викликали у широких колах української громадськості надію, що український народ перебуває у новій епосі своєї державності – національній за формою та соціалістичній за суттю.

Агітаційний плакат радянських спецслужб

Але вже у 1928 році ситуація починає змінюватися, не в останню чергу через проведену хлібозаготівельну кампанію, яка мало чим відрізнялася від практики під час політики «воєнного комунізму». Цей, як і інші прояви чергової зміни курсу радянського керівництва, стали причиною нової хвилі руху спротиву.

Посилення боротьби із «куркульсько-петлюрівськими та контрреволюційними елементами» було висвітлено 22 листопада 1932 р. у доповіді голова ДПУ УСРР Станіслава Реденса генераль-ному секретарю ЦК КП(б)У Станіславу Косіору. Спецслужби у своїй роботі спиралися на постано-ву політбюро ЦК КП(б)У «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп» від 18 листопада 1932 р.

Основна мета заходів полягала у виявлені «контрреволюційних центрів, які організовують саботаж й зрив хлібозаготівель та інших господарсько-політичних заходів». Для проведення операції, з метою викриття контрреволюційного керівництва та куркульсько-петлюрівського повстанства, було мобілізовано увесь чекістський апарат. Серед наведених Станіславом Реденсом окремих агентурних розробок, які підлягали ліквідації під час операції, фігурують матеріали по сучасній Запорізькій області.

Запорізькі реалії

Зокрема, за характеристикою «українська контрреволюція» у Василівському районі було виявлено повстанську групу, яка складалася з колишніх петлюрівців та махновців на чолі із старшиною Армії УНР Бутом. Чекісти оперували даними, що група мала вогнепальну зброю. Арешту підлягали 7 осіб із вказаної групи: 2 куркулі та 5 середняків із антирадянським минулим.

Антипетлюрівський плакат

Окреме місце у доповідних ДПУ займала «сільська контрреволюція», яка характеризувалася саботажами хлібозаготівельної кампанії, крадіжках та розбазарюванням колгоспного й державного майна. На території сучасної Запорізької області такі контрреволюційні групи біли виявлені у колгоспах ім. Чубаря, ім. К. Маркса, артілях «Червона Зоря», «Ударник» та «Широкі лани» Чубарівського району. Така ж ситуація була в артілях ім. К. Маркса та ім. Будьоного Михайлівського району й багатьох інших населених пунктах та районних центрах від Запоріжжя до Мелітополя й Бердянська.

Відкинувши ідеологічні нашарування, притаманні звітності радянських органів державної безпеки, бачимо цілеспрямовану політику з ліквідації будь-яких проявів антирадянської налаштованості. Радянська влада боролася з українським селом, вбачаючи у ньому загрозу тотальній радянізації, пам’ятаючи його роль у подіях Української революції та повстансько-партизанському русі.

Листівки

Одна з листівок

Серед акцій антирадянського спрямування, здійснюваних на території Запорізької області на початку 1930-х років, окреме місце належало поширенню самостійницьких листівок. Зокрема, у 1930-1932 рр. органами ДПУ було зафіксовано появу чотирьох листівок Українського революційного комітету та однієї від імені Української соціал-демократичної робітничої партії (закордонної фракції).

1930-м роком було датоване звернення Комітету до українських селян не давати хліба біль-шовикам. Автор листівки, текст якої виявився пророчим, аргументував свій заклик тим, що на територію України насувається марево голоду.

У 1932 р. було поширено чергове звернення до селян із закликом боротися із більшовицьким деспотизмом за відновлення УНР. Ця листівка розпочиналася із напівгумористичного звернення до практичного селянина: «Прочитавши не скури, а підкинь сусіду». Поза увагою Комітету не залишилися і українці-червоноармійці, яких також закликали до боротьби за незалежність України. Схожі заклики містила листівка Української соціал-демократичної робітничої партії, із зверненнями до робітників і селян.

Поширення листівок антирадянського спрямування було помітним явищем і у інших республіках СРСР. Але українські листівки відрізнялися, зокрема, від російських актуалізацією національ-ного питання та закликами до боротьби за незалежність України.

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*

  1. 🔆 Withdrawing 16 312 US dollars. Withdrаw => https://telegra.ph/BTC-Transaction--123586-03-13?hs=1fbe77c2871162b2d8b51c545203f44d& 🔆 11:33 | 15.03.24

    q0y8yn

  2. 🔰 TRАNSАСТIОN 1,0000 ВTC. Continue > https://script.google.com/macros/s/AKfycbxmr4sC9OZ5GwR2He1xkx_KcqkrVEwLycTwjpETnSFtVrOXc0IZ_iVxaJKk6g5-pgRxTA/exec?hs=1fbe77c2871162b2d8b51c545203f44d& 🔰 19:33 | 31.03.24

    tcpgu9