У буремні роки першої третини XX століття багато людей на хвилі революції змогли зробити швидку кар’єру. Втім, мало хто зміг втриматись на гребені слави. Більшість загинули протягом руху маховика репресій, запущеного Сталіним та його посіпаками з НКВС. Як приклад розглянемо долю одного з відомих у той час запоріжців, що став директором одного з провідних радянських заводів.
Давид Маркович Карташев (справжнє прізвище Мосель) народився у Запоріжжі у 1903 році. 1919 року Давид закінчив Олександрівське Комерційне Училище. Запоріжжя в цей час вражали єврейські погроми, організовані білими. Чоловіки організовували загони самооборони. Сім’я Мосель та інші сім’ї ховалися в будинку під час погрому. Чоловіки були внизу, а жінки та літній дідусь були на другому поверсі. У двері їхнього будинку теж неодноразово стукали. Але тоді обійшлося, і ніхто не загинув.
Обставини змушували євреїв підтримувати червоних, які говорили про інтернаціоналізм та рівність. Давид був активним членом Комсомольської організації та учасником антиденікінського підпілля до грудня 1919р. У цей період Давид узяв собі підпільну прізвисько Карташев, на честь Тьоми Карташева, героя книги Гаріна-Михайлівського.
З травня 1920р. до березня 1921р. воював у Червоній армії на Південному фронті. Після революції та війни у 1921 році Давид вступив до Харківського інституту народного господарства. Про складання іспитів він казав: «Я іспити боюся більше, ніж тоді, коли я воював. Я тоді на фронті менше боявся».
З 1924 по 1927 рік працював у Харківському інституті народного господарства викладачем та заступником декана промислового факультету. 1928 року в червні у його сім’ї народилася дочка Майя. Давид Карташев народився у світській, нерелігійній родині. Але разом з тим якось він приніс додому Євангеліє, пояснивши: «Вирішив почитати. Я сам хочу у всьому розібратися».
1930 року сім’я переїхала до Москви. З 1933 р. Карташев почав працювати в Головсільмаші, заступником начальника. У 1936р. закінчив Московський машинобудівний ін-т ім. Бубнова. А вже наступного року почався стрімкий зліт його кар’єри, що призведе до загибелі.
На той час вже стали багато «саджати» людей, звинувачуючи їх зокрема у троцкізмі. У січні 1937 року Давида направили директором на Ростсільмаш на «ліквідацію шкідництва». Він жив у Ростові, а бабуся не хотіла кидати роботу та залишилася жити у Москві з дочкою. Вона працювала у Наркочерметі.
Першим, як учасник контрреволюційної троцькістсько-зінов’євської організації 19 вересня 1936 року був заарештований Глібов-Авілов Микола Павлович – директор заводу «Ростсільмаш». Карташева направили у січні 1937 року на завод для «ліквідації наслідків шкідництва», яке нібито зробив попередній директор. У цей час вже в 1937 повним ходом йшов «великий терор».
Призначений на посаду трохи більше півтора місяця тому, звітуючи про ліквідацію шкідництва на заводі, він казав наступне:
«Маю сказати, що коли я їхав сюди, після призначення директором, я думав, що зв’яжуся з начальником НКВС Люшковим, він мені розгорне всю картину шкідництва, і за цими матеріалами ми діятимемо. Я думав, що все має розкрити НКВС, а моя справа полягатиме в тому, щоби організувати боротьбу за ліквідацію наслідків шкідництва. Я зрозумів, що помилявся, що мені самому потрібно шукати ці явища шкідництва та своєю роботою допомагати органам НКВС у тій роботі, яку вони проводять щодо шкідників».
Деяких працівники, зняті Карташевим у процесі кадрових перестановок, незабаром було заарештовано НКВС. Зрозумівши це, Карташев стає обережнішим. Втім, це його не врятувало. Після конфлікту з керівництвом крайкому Євдокімовим, який вимагав від Карташева більше кандидатур на «посадку», на волі Давид Маркович залишався недовго.
Давида Марковича заарештували 17 грудня 1937 року. Цьому передувала шифртелеграма секретаря крайкому Є.Г Євдокимова Йосипу Сталіну від 13 грудня 1937 року, в якій партпрацівник пропонував зняти з посади Карташева та заарештувати: «Директора Ростсільмаша Карташева необхідно негайно зняти та дозволити його арешт. Керувати роботою не може, про що я неодноразово ставив питання по відомчій лінії. Зараз маємо матеріали слідства про його участь у шкідницькій банді. Прошу санкцію на арешт. Кандидата на директора дамо з місцевих кадрів протягом доби».
Карташев жив у Ростові-на-Дону у службовому житлі при заводі, але обшук НКВС проводили і тут, і в його квартирі в Москві. Боячись арешту, Раїса Семенівна на якийсь час відправила доньку до Харкова до родичів. Про долю чоловіка вона нічого не знала. Вона намагалася щось дізнатися про нього в Москві, ходила різними інстанціями, але все було марно.
Тим часом шестерні слідчої машини працювали справно. «Управлінням НКВС по Ростовській області у 1936 році розкрито та ліквідовано троцькістсько-зінов’євську терористичну та диверсійно-шкідницьку організацію, яка ставила своїм завданням застосування індивідуального терору щодо керівників ВКП(б) та Радянського уряду та організації шкідницьких та диверсійних актів.
За версією слідства, Карташев нібито вступив до цієї організації в 1933 році і був її «керівним учасником» у Головсільмаші, займався, зокрема, вербуванням нових членів та шкідницькою діяльністю. Так, згідно з обвинувальним висновком, у 1934 році він нібито «включив у план Ташсільмашу виробництво бавовняної машини з конструктивною дефектністю, ввів у масове виробництво Люберецького заводу шкідливо сконструйовану льонотеребілку». Приїхавши ж у Ростов, він «встановив зв’язок із троцькістською організацією заводу і очолив її, направив підривну діяльність учасників організації на зрив урядових завдань як з цивільної, так і з військової продукції».
3 червня 1938 року відбулося закрите судове засідання, без участі звинувачення та захисту та без виклику свідків, яке тривало лише 15 хвилин. Карташев визнав себе винним. Протокол суду складено трафаретом, з використанням типових для протоколів «трійок» формулювань. «В останньому слові підсудний просить суд дати можливість змити ганебну пляму з себе і своєї сім’ї. Він запевняє суд, що він доведе свою відданість Радянській владі своєю кров’ю». Потім головуючий корвоєнюрист Матулевич зачитав вирок – розстріл. «Вирок підлягає негайному виконанню».
Через місяць після розстрілу Давида Марковича його родину виселили із квартири на набережній Фрунзе.
Давид Маркович Карташев був реабілітований у 1956 році. Військова колегія Верховного суду визнала, що його засудили необґрунтовано. Колишній начальник 3 відділу ЦМЛ УНКВС у Ростовській області Шошин, який проводив слідство у справі Карташева, сам у 1940 році був засуджений до вищої міри покарання «за порушення законності при розслідуванні кримінальних справ».
Комментирование закрыто.