Незважаючи на відсутність чіткої позиції серед нацистського керівництва щодо освітнього процесу на захоплених територіях у роки Другої світової війни, шкільна освіта продовжувала функціонувати. В окупованому Запоріжжі були відкриті початкові та українськінародні школи, що свідчило про те, що окупанти ― «опікувалися» дітьми шкільного та дошкільного віку. Але подібна «опіка» мала на меті виховати відданих та покірних Третьому рейху підлеглих, перетворити українську націю на рабів, які мали працювати.
Політика нацистського керівництва у сфері освіти була непослідовною практично з початку окупації німецькими військами території України, що пояснювалося, перш за все, планами нацистів, розробленими напередодні війни, та відсутністю єдиної думки у середовищі представників німецької верхівки. А.Гітлер, Г.Гіммлер, Е.Кох, Г.Герінг вважали, що відкриття мережі навчальних закладів призведе до пробудження національної свідомості українців й відповідно створить передумови для повстання проти окупаційного режиму.
Гітлер радикально висловлювався з цього приводу таким чином: «― У кращому разі їм можна дозволити вивчити не більше, ніж зміст дорожніх знаків. Вивчення географії має бути обмежене одним реченням: столиця рейху – Берлін. Математика і подібні до неї науки взагалі не потрібні». Офіційну думку щодо цієї сфери життєдіяльності окупованих територій було висловлено поплічником А. Гітлера рейхсфюрером СС Г.Гіммлером напередодні війни. Освітянська політика розглядалася ним ― як складова частина онімечування й поневолення європейського Сходу. Для ненімецького населення на Сході не повинно бути ніяких шкіл, крім чотирирічної початкової школи. Початкова школа має ставити за мету навчання учнів тільки лічбі максимум до 500 та вмінню розписатися, а також вчити тому, що покірність німцям, старанність та слухняність є божою заповіддю. Вміння читати він вважав необов‘язковим. Щорічно повинна проводитися фільтрація дітей у віці 6-10 років для відбору повноцінних і неповноцінних дітей.
Іншої думки дотримувався міністр східних територій А. Розенберг, який висловив свою позицію у розпорядженні від 10 квітня 1942 р. «Про ставлення до культури українців». Головною метою, яку переслідували нацисти на захопленій території, було залучення українського населення до добровільного співробітництва, що вимагало ―терплячого ставлення до властивої їм культури. Надмірне обмеження культурних проявів українців може потягти за собою не радісне ставлення до праці, а відразу до неї, замість привернення населення на свій бік –пасивний опір.
Практичні кроки в реалізації освітянської політики на окупованій території України розпочалися розпорядженням про шкільництво А. Розенберга від 8 грудня 1941 р. Даний документ ще раз продемонстрував ставлення нацистського керівництва до освітянських потреб населення: дозволялося проводити заняття у молодших класах початкової школи, а також в усіх технічних, сільськогосподарських та лісових професійних школах, на курсах професійного навчання жінок з домашнього господарства, крою та шиття, медицини та гігієни.
Відповідно до деяких пунктів цього документу не дозволялося проводити заняття у вищих навчальних закладах, університетах, школах вищого ступеню – гімназіях, ліцеях та аналогічних загальноосвітніх навчальних закладах, середніх школах –семінаріях, загальноосвітніх середніх школах. Уже відкриті навчальні заклади такого роду необхідно було закрити, тому що нацисти вважали вищу освіту не потрібною для населення окупованих територій.
Обов‘язковою передумовою для відкриття навчальних закладів була перевірка викладацького складу і засобів навчання контррозвідкою. Ситуація в освітній сфері змінилася на початку 1942 р., коли відбулося коригування попереднього розпорядження А.Розенберга про шкільництво, оскільки пріоритетним напрямком для окупаційної влади стала початкова освіта, окремі напрями середньої спеціальної освіти й дозволялося навчання в деяких вишах сільськогосподарського спрямування, окремих галузей промисловості та вчителів. У зв‘язку з цим на окупованій території набуло чинності загальне положення про систему освіти, що передбачало поділ навчально-виховних закладів на наступні типи: дошкільного виховання, нижчі школи, середні та вищі.
Школи нижчого типу складалися з двох ступенів: початкові та загальні (українські народні) школи. Початкова школа була першим ступенем загальної школи: до неї приймалися діти віком 6-7 років. Тривалість навчання у початковій школі становила 4 роки, в українській народній – 7 років. Планувалася обов‘язковість і безкоштовність загальної освіти для всіх дітей. Фактично, перед школою постало завдання виховати українську молодь на нових життєвих позиціях та цінностях з метою формування позитивного сприйняття українським народом «нового ладу».
До типу середніх шкіл належали гімназії гуманітарного та реального напрямку, різного роду фахові школи (середньо-технічні школи, колегії, семінарії тощо). Навчання в гімназіях було платним. Тривалість навчання становила 3-5 років.
До типу вищих шкіл належали академії (сільськогосподарські, промислові, духовні тощо), інститути (педагогічні, політехнічні, сільськогосподарські та інші), університети. Навчання тривало 3-6 років та було платним.
У відповідності з існуючим положенням у м. Запоріжжі відкрилися дитячі ясла та садки, а також дитячі будинки. Невиконання розпорядження про організацію роботи ясел та дитячих садків передбачало дисциплінарну відповідальність старост управ. За окупаційний період у місті працювало від 5 до 8 дитячих садків, двоє ясел і будинок для безпритульних. У Запоріжжі станом на січень 1942 р. працювало 3 дитячих садки, які відвідували 175 дітей (один у старій частині міста (№7), два – у новій (№4 та №5), дитячі ясла, один будинок для виховання сиріт, в якому на травень 1942 р. знаходилося 40 дітей.
Навчання проводилось за навчальними програмами, що затверджувалися на рівні окремого міста, що мало власне управління, чи округу («гебіту»), й видавалися вчителям та завідуючим школами органами управління шкільною справою. Важливі інструктивні матеріали надходили до Запоріжжя з області (Генерального комісаріату ―Дніпропетровськ).
Для початкової школи практично незмінними, у порівнянні з довоєнними, залишались програми з арифметики, географії, малювання та інших дисциплін. Випускними класами вважалися 4 та 7. По закінченню 4 класів складався іспит з рідної мови та арифметики, після 7 класів – рідна мова і математика. Як і за совєтської влади, навчальний рік починався з 1 вересня і закінчувався 31 травня, тобто складався з 35 робочих тижнів; зберігався поділ на 4 чверті, навчання 5 днів на тиждень, тривалість уроку – 45 хвилин.
Навчання починалося з 7 років. Кожен батько повинен був надсилати до школи в обов‘язковому порядку дітей 7-14 років. Відвідування учнями шкіл суворо контролювалося місцевими органами влади. За невідвідування дітьми школи батькам призначали штраф у 25 карбованців. При повторному невиконанні наказу постановою передбачалася примусова праця терміном до 5 днів або штраф 500 карбованців.
Головним критерієм під час комплектування шкіл педагогічними кадрами нова влада визначила не кваліфікацію учителя та стаж його роботи, а саме його політичну благонадійність. Це робилося для того, щоб відновлена освіта виправдала покладені на неї ідеологічні завдання. При формуванні педагогічних колективів перевага надавалася особам, відомими своїми антирадянськими поглядами, а передових учителів, які отримали визнання та відзнаки за педагогічну діяльність за часів совєтської влади, до роботи не допускали.
До посадових обов‘язків директорів шкіл відносилося: вилучати з вжитку комуністичні підручники, відвідувати уроки учителів та контролювати їх роботу.
Методика виховної роботи постійно обговорювалася на спеціальній нараді вчителів, яка функціонувала при відділі освіти та культури. На таких нарадах вчителям також видавалися вказівки щодо виховної роботи, в яких авторитет вчителя був безперечним й не підлягав обговоренню. Окрім надання знань та практичних навичок учням, основні завдання вчителя полягали у наступному (далі частково цитуємо архівний документ): ― привчити дітей до сумлінної праці […], виховати любов до батьківщини […], пошану до релігійних почуттів людини […], любов до рідного краю та дружні почуття до великого німецького народу, що визволив Україну від більшовицької неволі […].
Вчитель мусить прагнути виховати людину […] готову віддати свої сили длярозвитку й добробуту України під керівництвом Великонімеччини […]. Обов‘язок вчителя -[…] привчати дітей до ввічливості, охайності, слухняності и покірливості […] Вчитель мусить ―бути добрим прикладом в усьому, мати авторитетне слово без політиканства, ― боротися з брехнею, з грубим матеріалізмом та егоїзмом, з наслідками більшовицького панування.
Враховуючи плани нацистів, на вчителів покладалося завдання втілювати в життя ідеологічні програми нацистської верхівки й виховувати у дітей, як майбутньої робочої сили, ввічливість до німецької влади, охайність та чіткість виконання поставлених перед ними завдань й поступове перетворення українців на націю підданих рабів.
Суворій регламентації піддавалася навчальна та навчально-методична література. У вересні 1941 р. за виданою директивою у рейхскомісаріаті заборонялося користуватися навчальними планами, програмами, підручниками, навчальними посібниками, учнівськими бібліотеками, наочними посібниками (фільмами, картами, картинами тощо), виданих за совєтських часів. Виняток складали лише деякі підручники з арифметики, природознавства та фізичної географії.
У школах дозволялося використовувати совєтські підручники, навчальну та іншу літературу, тільки «очищену від більшовицької агітації». Відділи освіти при міських управах запропонували учителям викреслити з совєтських підручників інформацію стосовно совєтської влади, комуністичної партії, вождів, і тільки після проведеної відповідної роботи, з цими підручниками дозволялося працювати.
У рейхскомісаріаті «Україна» був затверджений список небажаних авторів, який складався знаступних розділів: «Небажані українські автори», «Небажані українсько-жидівські автори», «Небажані жидівські автори», «Небажані совєтські письменники», «Небажані німецькі та жидівські автори, твори яких були перекладені на українську або російську мови».
Згідно з директивами штабу рейхсляйтера Розенберга від 30 червня та 14 листопада 1943р. для всіх окупованих східних територій затверджувалися: два списки дозволених творів (374 твори) та три списки заборонених творів (понад 600 творів). Також німецькими вченими було розгорнуто кампанію критики совєтських підручників і совєтської методики викладання, у ході якої широко використовувалися й твори відомих українських учених (Г. ащенка, П. Штепи та ін.). Критикуючи совєтську систему навчання, відзначалася часта зміна методик і програм, високий відсоток комуністів серед директорів й вчителів шкіл, та спрямованість не на знання, а на відданість партії.
В одній з доповідей невідомого службовця від 13 жовтня 1941р. повідомляється, що на окупованій території України було введено обов‘язкове навчання для німецьких дітей (фольксдойче) 8 років, українських –4 роки, російських дітей -3 роки. Після зміни влади в місті досить швидко був відновлений навчальний процес і вже до зими розпочали роботу 19 шкіл у старій частині міста (початкові, неповні середні та середні) та 21 — у новій.
У березні 1942р. у старій частині міста працювало 18 шкіл, а у новій -15. З 9 середніх шкіл, що працювали в Запоріжжі наприкінці 1941 р., у 1942 р. залишилася лише дві, німецькі – по одній в обох частинах міста.
Не можна не відзначити той факт, що, крім звичайних, існували також і спеціалізовані школи для неповноцінних дітей. Зокрема, для дітей з вадами слуху або дітей з мовними дефектами відкривалися школи для глухонімих. За повідомленням інспектора профтехосвіти К. Карцева для школи глухонімих у Запоріжжі, щобула заснована ще у 1903 році, були створені більш «сприятливі умови» ніж за совєтських часів, а саме: організовані робочі майстерні. На 18 січня 1942 року у школі навчалося 68 учнів, 45 з яких жили в інтернаті, і 23 учні поза його межами.
Регламентації підлягав не тільки навчальний процес, а й вільний час учнів, які у період весняних та літніх канікул залучалися до роботи у сільському господарстві. З метою усунення байдикування підлітків на вулицях фельдкомендатури видавали такі розпорядження: ― учні до 13 років повинні були знаходитися під наглядом вчителів; учні від 13 років — допомагати в сільському господарстві, в ремісництві, торгівлі, промисловості; літні канікули відкладалася на час збирання врожаю з 1 по 31 серпня.
[…] напад на СРСР, в Берлiнi одразу вирішили на окупованих территорiях перешивати місцеве залiзничне полотно на […]