Зараз традиції проводів на військову службу майже повністю відкинуті. Масова мобілізація, пов’язана з російською агресією, не залишає час для веселощів чи якихось обрядових дійств. Але колись «похід» в армію був доволі важливою віхою в житті, притому настільки що традиція відправки рекрута супроводжувалась цікавими звичками.
Звісно, з архаїчних часів певна обрядовість під час проводів чоловіків на війну, у похід чи на військову службу не могла не існувати. В Україні вона і в давні часи, і у ХХ столітті була в чомусь відмінна в різних регіонах, а в чомусь однакова.
Певною мірою вони збігались із звичаями, що мали місце тоді, коли родич вирушав у далеку дорогу. Одним з таких звичаїв був наступний. Мандрівника обов’язково перехрещують тричі, зазвичай це робила мати. У часи радянського атеїзму (чимало батьків було комуністами чи про-сто невіруючими) цю місію виконувала бабуся.
Тому коріння подібних звичок уходить в сиву давнину. Наприклад, існувала ще і така традиція: «У далеку дорогу провожають – того дня не замітають, поки не настає нова доба» . А часто не замітають і взагалі не прибирають у хаті й більше часу, бо вважається, що «не можна замітати, поки не доїхав до нового місця». Робиться це для того, аби, за законом імітативної (сімільної) магії, не «вимести» родича з хати.
У селах часто ставили на верху дверей образ і рушник – щоб під ним пройшов майбутній рекрут. Прохід під певною святинею як знак Божого благословення відомий здавна у багатьох народів із часів архаїки.
Цікаво, що у деяких селах області можна було почути, що призовникові треба виходити з хати спиною назад, тобто обличчям до рідних, що залишаються вдома. У цьому теж є магічний імітативний момент: людина виходить, але ніби імітує входження в хату. А у деяких селах це осмислювали інакше. Хлопцеві треба було йти спиною вперед, не повертаючись. Так люди вірили ще здавна, що смерть не стане перед його обличчям.
У 2-й половині ХХ століття дівчата під час проводів прикріплювали новобранцеві до сорочки чи піджака або іноді пов’язували переважно на руку вишиті носовички чи хусточки на знак пам’яті про себе, перев’язували і через плече стрічками, а рідні перев’язували хусткою або рушником теж через плече, однак і хустка, і носовичок, і стрічка – семантичні аналоги рушника. А рушник є символом і навіть провісником дороги в прямому і переносному сенсі. Коли сниться рушник – підеш у далеку путь, за народним тлумаченням сновидінь.
Рушник – це дорога, і саме цим знаком маркується людина, яка або сама вирушає в нову путь або причетна до виряджання когось у новий життєвий шлях. А оскільки рушник це не просто семіотичний предмет, а й оберіг, то він має гарантувати щасливу путь. Коли ж перев’язували «хрестом», це, безумовно, осмислювалося ще й як християнський знак спасіння.
Рушники, хусточки та інші предмети були виключно ручної роботи. Якщо це робила дівчина для свого хлопця, то зазвичай вони були дуже гарно вишиті та прикрашені якнайкраще. В цьому намагались виразити симпатію до хлопця.
Звісно, жодні проводи не обходились без святкового столу. В українців є вираз «гладити дорогу» – сьогодні так кажуть родичі, які після від’їзду близької людини в далекі краї садяться за стіл і випивають трошки горілки, аби дорога мандрівникові була гладка й легенька.
Також був ще і звичай «переливати дорогу», коли перед новобранцем виливали цеберку води. Пізніше воду замінила пляшка горілки. Її розбивали перед ногами, а на етикетці потім розписувались усі друзі. Такий звичай був не надто поширений, але мав місце у ті часи.
Після символічного розлиття горілки новобранець повинен був йти і не обертатись. Швидкість розбиття пляшки та розлиття горілки викликає асоціацію зі швидкістю повернення солдата – і важливо, що це відбувається на д-розі, адже саме ця дорога має привести хлопця додому. Звичай же не обертатися пов’язаний був з тим, щоб не сполохнути удачу, щоб побажання «Скоро вернешся!» не обернути на протилежне.
На столі зазвичай були «пиріжки з кашею, квасолею, капусняк, риба, м’ясні страви, запечена картопля, холодець, вінегрет, фруктовий кисіль і інше. У 1970-ті – 80-ті роки на сільських проводах вже переважали магазинні продукти, хоча були й домашні страви: ковбаса, сир, шпроти, тушкована картопля, голубці, оселедці, риба смажена, салати, холодець, млинці з фаршем, буженина і так далі.
У 50-ті – 60-ті роки на проводах пили майже виключно самогон, хоч бували й домашні вина та наливки, зрідка медовуха, а пізніше почали з’являтися на столах і магазинні спиртні напої як «більш престижні», а також улюблене дітьми та жінками «сітро».
Був і момент, пов’язаний із дарунками призовнику. Рекрут брав тарілку, на неї ставили чотири чарки, в які його товариш наливав горілку, і так підходили до кожного з гостей. Запрошені брали чарку, а на тарілку клали гроші, бажаючи легкої служби, мирного неба і т.д. Дівчата і хлопці дарували зазвичай по одному карбованцю, а родичі значно більші суми.
Також під час застілля хтось з гостей неодмінно дарував майбутньому солдату монетку. Рекрут повинен був повернути її після служби. Так ще раз підсвідомо в обряд проводів закладався момент повернення додому.
Іноді могли дарувати і якісь речі — наприклад, шкарпетки чи майки, чи ще шось. Окремо скажемо про ікони. В релігійних родинах призовнику часто дарували ікону, але зазвичай її у нього швидко відбирали на призовному пункті. Деякі рекрути, втім, вміло їх ховали і навіть примудрялися пройти з ними всю службу.
Музиканти на проводах в армію у 1950-ті – 60-ті були ті ж самі, що й на весіллі, і грали вони майже ту саму музику. Зазвичай танцювали під гармошку, бубон чи баян гопака, польку, краков’як та інші народні танці. Без гармошки у ці роки не обходилися як проводи, так і весілля.
Наразіі, більшість із описаних традицій залишилася у минулому. Зараз, як кого призвали, зазвичай ніхто не знає, і ніяких проводів не влаштовують. Однак деякі прикмети, повір’я й обрядодії не пішли у небуття, бо є ще люди. які довіряють досвіду предків. Наприклад, традиції застілля буквально перед призовним пунктом можна було спостерігати ще у 2012-2013 роках, перед початком російської агресії. Тому, хоч іноді і несвідомо, але люди продовжують зберігати традиції пращурів.
