Запоріжжя та область: Василівка та її історія

19:38  |  31.01.2024
Василівка, Запорізька область

Міста подібні до людей: в кожного своє обличчя і своя доля. Уздовж берегів колишшнього Каховського водосховища розташувалося відносно молоде та чарівне місто Василівка, яке визначено пережити як радісні моменти, так і випробування.

Поява населеного пункту

Заселення цього місця було розпочато наприкінці XVII століття запорозькими козаками та кріпаками, які втекли від своїх власників. У 1775 році, після припинення існування Запорозької Січі, розпочався процес розподілу земель цього регіону серед поміщиків. Один із таких поміщиків і був Василь Степанович Попов, керівник канцелярії князя Григорія Потьомкіна, якого пізніше призначили секретарем Катерини II.

Отримавши в подарунок від цариці 43 тисячі десятин землі в Придніпров’ї, він переселив сюди багато кріпаків зі своїх маєтків на Катеринославщині, Чернігівщині, Полтавщині, а також кілька кріпацьких родин, які він придбав у Курській губернії. Поселення на землях В. Попова з часом стали відомі як слободи, а на честь власника з’явилася слобода Василівка.

Після смерті Катерини II та вступу на престол імператора Павла I у 1799 році, Василь Попов повернувся до свого маєтку і зайнявся господарською діяльністю. В порівнянні з іншими селами, Василівка розвивалася швидше, оскільки вона розташовувалася поруч із переправою через річку Карачокрак, на шляху до Криму. Протягом 1820-1830 років XIX століття тут були збудовані різні заводи, зокрема цегельний, винокурний і завод з випалювання вапна. У 1831 році Василівку перевели до категорії містечка, і вона служила головним адміністративним центром управління всіма маєтками Попова.

Поступовий розвиток містечка

Економічна система поступово еволюціонувала в напрямку створення великого феодально-кріпосницького господарства, в якому провідними секторами стали вівчарство та зернове господарство. Вироблені продукти експортувалися до Криму, а звідти – за кордон. Тимч асом відбувалося поступове покріпачення поселенців-старожилів.

Поміщик змушував їх сплачувати оброк, який згодом заміщався відробітком. Селяни працювали на нього кожного третього тижня, потім другого тижня, а згодом – до п’яти днів на тиждень. Жителі Василівки мали обмежені земельні володіння – до трьох десятин на одну душу, які обробляли вручну чи залучаючи корів. Різниця між переселеними кріпаками та покріпаченими селянами швидко зникала.

Напередодні скасування кріпацтва нащадки Попова володіли 14 тис. десятинами землі в Мелітопольському повіті. У Василівці існувало близько 300 селянських дворів, де проживало 1,9 тис. людей. Після реформи 1861 року кріпаки здобули «голодну волю». Селяни втратили практично 50% землі, якою вони користувалися до 1861 року. Багато ревізьких душ отримали дарчі наділи у розмірі 1,5 десятини.

За повний подушний наділ, тобто 6,5 десятин, селянин повинен був протягом двох років сплатити поміщикові 30 крб., а потім вносити в казну по 7 крб. 20 коп. щороку протягом 49 років. Вартість наділу становила 382 крб. 80 коп. – майже 60 крб. за десятину, в той час як його ринкова ціна не перевищувала 14-15 карбованців. Багато селян не мали коштів для викупу, тому більшість з них була змушена працювати на панщині. Сам Попов визначав кількість робочих днів на своїх землях і встановлював плату за ці дні.

Залізниця та повстання

У 1874 році Лозово-Севастопольська залізниця прокладена через Василівку, що призвело до значного збільшення прибутку маєтку. У селі була введена в експлуатацію залізнична станція, яка спочатку називалася так само, як і село (у 1898 році перейменована на «Попове», а від 1956 року отримала назву «Таврійськ»).

Замок «Садиба Попова»

Завдяки введенню різних платежів і податків, бідні та середні верстви села опинилися в скрутному фінансовому становищі, що призвело до їхньої бідності. Селяни стали неспроможні виплачувати свої борги поміщику. За переписом населення 1884 року серед 371 селянського господарства 45 не володіли землею, стільки ж обробляли від 1 до 5 десятин, а 95 господарств мали від 5 до 10 десятин. Отже, половина господарств перебувала в бідній ситуації. Третина з них не мала власної тяглини, і практично всі були без власного інвентарю. У той же час 39 господарств обробляли близько 50 десятин, а 7 — понад 50 десятин кожне.

Така нерівність не могла тривати довго, і 19 лютого 1863 року селяни вирішили припинити виконання своїх повинностей в економіці. Навіть за умов загроз та втручання посередника мирового порядку, вони відмовились подальше підкорятися панщині. Тільки завдяки використанню поліції та солдатів вдалося подолати опір колишніх кріпаків.

Стан на початок минулого століття

На початку 1886 року у Василівці, яка була центром Василівської волості Мелітопольського повіту Таврійської губернії, проживало 1910 осіб у 325 дворах. Населення містечка мало доступ до різноманітних установ, таких як православна церква, синагога, школа, лікарня, 7 лавок, завод сельтерської води, спиртовий склад і постоялий двір. Щорічно проводилися три ярмарки: 21 березня, 20 червня та 26 вересня. В умовах відсутності земельної власності селяни стикалися з безземеллям, бідністю і голодом, що призводило до захворювань. Медична допомога була недостатньою, а лікарня на 10 ліжок обслуговувала велику кількість населення волості, яке налічувало понад 23 тисячі осіб.

Більшість мешканців була неписьменною, і в період з 1870 по 1900 рр. лише дві земські школи та одна парафіяльна школа надавали освіту, в яких працювали всього три вчителі. Лише 12% населення могло писати і читати, а серед жінок цей показник становив всього 4%. У 1912-1914 рр. земство відкрило ще дві однокласні школи в містечку. З початком роботи невеликої бібліотеки у 1903 році з’явилася можливість читання книг, але вона була обмежена кількістю у сотню примірників. Бібліотеки при школах також існували, але вони не мали українських видань.

Під час Першої світової війни значна частина працездатного чоловічого населення була мобілізована до армії, а понад 40% робочої худоби було реквізовано. Кількість безкінних і однокінних господарств майже подвоїлася, і жінки та підлітки стали основною робочою силою. Багато земель залишалося неосіяними.

Громадянська війна

Відповідно до ухвалення Мелітопольського повітового з’їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів від 22 січня 1918 року, Рада націоналізувала власність поміщика Попова. Селянам було передано у користування 33 тисячі десятин землі, а також всі споруди, худобу та сільськогосподарський інвентар.

Василіка у радянські часи, поста ДАІ ще немає

На території Василівщини тривала громадянська війна протягом практично чотирьох років. З квітня до листопада 1918 року мирних мешканців систематично грабували і вбивали австро-німецькі війська, а з середини 1919 до початку 1920 року – денікінці. У липні 1920 року місто опинилося під контролем врангелівців. Постійні революційні зміни влади, масштабні руйнування під час воєнних дій призвели до глибокої економічної кризи в міському господарстві.

Радянські часи

Із часом життя в селищі почало налагоджуватися. У 1924 році була заснована комуна «Незаможник». У 1928 році розпочалася процес колективізації, і було створено перші чотири артілі: «Клим Ворошилов», «Червоний агроном», «Червоний степ» і «Перше травня». Протягом року майже половина хліборобів приєдналася до колгоспів. У 1930 році в Василівці з’явилася МТС. Економічні досягнення сприяли підвищенню добробуту василівців. Кам’яні будинки замість хат-мазанок, електрифікація значної частини житлового фонду, нова школа та Будинок культури на 450 місць змінили обличчя села. У 1935 році була зведена районна лікарня на 40 ліжок, а згодом пологовий будинок і фельдшерсько-акушерський пункт.

Мирний розвиток був перерваний Другою світовою війною. Василівщину окупували нацистські загарбники протягом двох років (жовтень 1941 — жовтень 1943). Доля місцевого населення в умовах військових труднощів була трагічною. Внаслідок відступу німецьких військ місто зазнало значних руйнувань, а всі соціальні об’єкти були знищені. 27 жовтня 1943 року визволити Василівку змогли два гвардійські полки 59-ї Червонопрапорної дивізії і 526 окремий мінометний полк 3-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту. Два місцевих герої – командир авіаційного полку В. Й. Давидков і розвідник М. Д. Кравець – отримали звання Героя Радянського Союзу.

Славнозвісний пост ДАІ, що зустрічав всіх, хто їде на море чи з нього

Після визволення розпочалася відновлення національної економіки. Від 1945 до 1949 року відновлено колгоспне виробництво. У 1945 році Василівка отримала статус селища міського типу, а в 1957 році – міста районного значення. Вже у 1964 році завершилося будівництво взуттєвої фабрики, яка річно виробляла понад 1 мільйон пар взуття, а зооветеринарний технікум був перетворений на радгосп-технікум «Перемога». А у 1967 році бригадира колгоспу імені Ватутіна М. А. Величка було визнано Героєм Соціалістичної Праці за указом Президії Верховної Ради СРСР.

Сучасність

Сьогодні Василівка представляє собою сучасне місто з розвиненою соціальною інфраструктурою, сучасними промисловими компаніями, закладами культури та освіти, а також туристичними об’єктами. За межами міста визначаються такі відомі підприємства, як «Василівський елеватор», завод «Оліс», ВАТ «Василівський авторемонтний завод», «Василівський завод технологічного обладнання», «Міда» та інші.

У місті активно проводилася робота з просування культурної та історичної спадщини з метою збільшення туристичної популярності. Однією з найвизначніших туристичних атракцій є історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова», який знаходиться у будівлі колишнього палацо-паркового ансамблю маєтку генерала Василя Павловича Попова. Початок будівництва споруди був покладений у 1883 році, і його завершення відбулося у 1894 році. Музей представляє собою приклад видатної замкової архітектури пізнього класицизму.

У місті функціонували різноманітні культурно-мистецькі заклади, серед яких варто відзначити Будинок культури, художню галерею та народний театр. Мистецькі колективи регулярно брали участь у всіх мистецьких подіях і фестивалях, як на рівні району, так і області. З особливим захопленням василівці приймають гостей реабілітаційного центру для хижаків, де вони можуть спостерігати за тваринами, які не зустрічаються в природі цього регіону.

Наслідки бойових дій в місті


Нині Василівка – це сучасне місто, жителі якого творять нову історію. Щороку сюди приїжджали багато туристів з інших областей України та із-за кордону. Люди поверталися додому з гарними враженнями про наш чудовий край.

Нажаль, з весни 2022 року місто окуповане російськими загарбниками. Багато василівців зазнали тортур та принижень за проукраїнську позицію. Звісно, знайшлися і зрадники-колаборанти. Втім, мешканці міста і досі сподіваються, що зрештою їх місто буде визволене від загарбників.

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*