Буття запорізької провінції позаминулого століття: пияцтво, суїциди та антисемітизм

У провінціальних містечках, таких як Бердянськ, ситуація з дозвіллям у XIX столітті була занадто запущеною. Жожної організації цього самого дозвілля ніхто не робив. Саме тому найчастішим видом відпочинку місцевих тоді були або бійки, або пияцтво. Добре, що ці роки вже пройшли, але пам’ятати про них все ж треба, щоб не повторювати колишніх помилок.

Пияцтво і церква

Це ганебне явище, нажаль, в Бердянську було поширене — у місті було близько 100 шинків. Лише по лінії сучасного проспекту Азовського їх налічувалося 40. Це були розважальні заклади: трактири, ресторани, харчевні, винні льохи. Спроба православної церкви боротися з падінням моральності припинилася самою поліцією.

Ось як це було. Один із соборних священиків Іоанн Гончаров у своїй проповіді торкнувся морального занепаду Бердянська, але одному поліцейському агенту здалося, що служитель вівтаря від імені Божого говорить щось про поліцію, тому про його проповідь і було складено протокол.

Невдовзі уряд спустив на місця вказівку про скорочення питних закладів. На засіданні Бердянської міської думи міська управа запропонувала скоротити кількість питних закладів. Вищезгаданий священик Іоанн Гончаров пропонував зменшити кількість закладів до десяти. Проти скорочення було лише двоє голосних (депутатів) — Гаєвський (будинок Гаєвського Владислава Єразмовича — сучасна міська поліклініка, майбутній міський голова з 1886 по 1906) І Хардалло І. І. (він також
згодом обіймав посаду міського голови).

У сучасному розумінні вони лобіювали інтереси питного бізнесу у Бердянську та аргументували це тим, що у кожному закладі можна поїсти, тобто кожен шинок вносив свій внесок у вирішення продовольчої проблеми. Остаточно ухвалили залишити у місті 25 питних закладів. Втім, і це рішення залишилось більше на папері.

Антисемітизм і губернатор

Не обійшло Бердянськ і таке ганебне явище, як антисемітизм. Напередодні Великодня у травні 1881 року готувалися масові єврейські погроми. Найбагатші та найавторитетніші євреї Бердянська — Соколовський, Голобородько та Островський звернулися до начальника міста та порту П. П. Шмідта (батька Петра Шмідта, який згодом очолив повстання моряків у Севастополі у 1905 році) з проханням вислати полк солдатів для охорони євреїв та їх майна під час Великодня.

Багаті євреї терміново вносили до міського банку золото та коштовності, дехто виїхав з міста. На честь керівника міста П. П. Шмідта, який своєчасно доповів про це губернатору, він проводив профілактичні бесіди з жителями міста, які його запевняли, що порядок не порушуватиметься.

18 травня 1881 року до міста прибув сам губернатор і протягом чотирьох днів перевіряв особисто, чи все благополучно щодо євреїв та їхнього майна. До міста також прибув загін солдатів із 86 осіб, утримання якого поклали за рахунок бердянських євреїв. Було також проведено масові арешти за звинуваченням у участі в антиєврейському русі.

Безглузді суіциди

Це явище теж було не таким вже і нечастим. Один самогубець — юнак єврейського походження, служив прикажчиком у магазині. Виконуючи у торговому залі обов’язки касира, він передав одному з покупців зайвих п’ять карбованців, внаслідок чого господар магазину погрожував позбавити його роботи. Те, що сталося, так подіяло на молоду людину, що через кілька днів, перебуваючи у своєму будинку, він перерізав собі горло великими гострими ножицями.

Інша безглузда подія сталася в залі громадських зборів під час балу-маскараду, куди прибув замаскований гусарський поручик Решетилов, молодик 23 років. З моменту приходу до клубу він почав по-гусарськи спорожняти пляшки.

Дійшовши «до кондиції» він зазнав глумлення публіки, особливо єврейської, яка почала кепкувати з нього і мало не виштовхала із зали. І ось тоді скипіла гусарська кров: над ним, нащадковим дворянином, білою кісткою з блакитною кров’ю глумляться
якісь торгаші! Вихопивши револьвер, він пустився за синами Ізраїля, що пристали до нього, які рятувалися, як могли. Потім молодий гусар вийшов у зал і демонстративно вистрілив собі у
груди.

Таким чином, як бачите, у Бердянську тих років хоч було іноді і забавно та смішно, але все ж сумно. Ситуація тих років вражала своєю безвихіддю.