Запорожці, які захищали Маріуполь: трагедія 501-батальйону морської піхоти

Серед багатьох частин, що обороняли Маріуполь навесні 2022 року, були і декілька підрозділів з Запорізької області. Це і нацгвардійці з самого обласного центру, підрозділ 55-ї артилерійської бригади, а також морпіхи з Бердянська. Саме про них і піде далі мова.

На початку конфлікту

До 24 лютого 501-й батальйон розташовувався в місті Бердянськ (це була військова одиниця під назвою А1965). Відразу після розпочатку повномасштабного вторгнення Росії, частина військового персоналу вирушила до міста Запоріжжя, а інша частина відправилася на околиці міста Маріуполь. Також якась кількість морпіхів перебувала біля Маріуполя і до того.

Коли російська авіація та артилерія розпочали обстрілювати українські позиції неподалік від Маріуполя, військовим довелося пересуватися через місто. Деякі групи військових були розкидані: одні з них залишалися в районі селища Мирне, тоді як інші створили та засіли нові позиції на території заводів ім. Ілліча та «Азовмаш».

Оборона в місті

У підземних приміщеннях двох дев’ятиповерхових будинків знаходилася частина вояків з 36-ї бригади, включаючи 501-й батальйон. Неподалік, в підземеллі п’ятиповерхового будинку, зібралось командування цього підрозділу. Також частина особового складу розмістилась на підприємствах, адже там були серйозні укриття, ще збудовані за радянських часів.

За словами морських піхотинців, з цих нових укриттів вони виходили на підприємства рідко, оскільки всю територію, де знаходилися українські війська, тісно контролювалася ворогом та постійно обстрілювалася. Принаймні, доводилося робити короткі виходи за продовольством.

Найбільше напруження настало наприкінці березня, коли відбувся бій на околицях Маріуполя, і близько 30 вояків з 501-го батальйону загинули. Вони не мали підтримки від української артилерії, а запаси боєприпасів були дуже обмежені: лише кілька «ВОГів» (гранати для гранатометів), протитанкових гранат, «Джавелінів» (але не було більше акумуляторів для них), стрілецької зброї та патронів.

Здача в полон

На початку квітня російська армія захопила центр Маріуполя і відрізала сектор оборони основних сил 36-ї бригади морської піхоти від «Азовсталі». На той момент 36-а бригада морської піхоти, складаючись з двох батальйонів та підрозділів підсилення, здійснювала оборону великого району, що охоплював заводи «Азовмаш» та Ілліча. Підтримували морських піхотинців бойова група «Азов», ДШГ «Ведмеді», окремі підрозділи прикордонників та Збройних сил України.

Після того, як позиції морських піхотинців були відрізані від основних сил «Азову», командування полку «Азов» запропонувало бригаді морської піхоти прорватися до «Азовсталі», щоб створити спільний фронт оборони. Відстань між позиціями становила лише кілька кварталів. Проте на той момент полковник Володимир Баранюк, що командував 36-ї бригади морської піхоти, розробляв свій власний план, який планував втілити пізніше.

Свідки повідомляли, що Баранюк обговорював цей план з командиром 501-го батальйону, Бірюковим. Він настоював на необхідності прориватися з оточення. Між ними тривала суперечка, і за свідченнями очевидців, Бірюков висловлював обурення проривом, вважаючи його безприкритим самогубством.

Як зрештою виявилося, Бірюков вирішив здатись в полон. Увечері 4 квітня 2022 року російські медіа опублікували відео, на якому кілька десятків українських військових ішли з піднятими руками. Спочатку повідомлялося, що в полон здалася частина бійців 503 окремого батальйону морської піхоти. Однак згодом пресслужба батальйону цю інформацію спростувала. Пізніше зʼявилися відомості, що в руках ворога опинилися 267 морських піхотинців 501 батальйону. Йшлося про ймовірну “добровільну здачу в полон”.

Хто здав батальон?

Більшість тих, хто був свідком подій, вказують на те, що домовленості про здачу в полон були результатом особистої ініціативи кількох осіб, перш за все, командира батальйону підполковника Миколи Бірюкова.

Для кращого розуміння контексту, варто зауважити, що перед початком повномасштабного вторгнення Микола Бірюков не мав підтримки в своєму батальйоні. Раніше, офіцери та сержанти підготували скаргу на його дії і передали її командиру Морської піхоти, полковнику Юрію Содолю, але останній вирішив не втручатися в цю ситуацію і залишив Бірюкова на своїй посаді.

Декілька свідків повідомляють, що кілька днів перед здачею у полон командир батальйону Микола Бірюков виглядав пригніченим. Це, можливо, було наслідком втрат в особовому складі, нестачі продуктів і боєприпасів. Тому він вирішив вибрати варіант з здачею, щоб врятувати життя.

Підступний старший лейтенант

З іншого боку, усі свідки кажуть про те, що вирішальну роль грав старший лейтенант Костянтин Безсмертний. До 24.02 він займав посаду начальника речової служби, а вже протягом бойових дій фактично став заступником Бірюкова і мав на того великий вплив.

До того ж, протягом самої здачі в полон саме Безсмертний віддавав команди — спочатку залишити зброю, потім погрузитись в бус, яким бійців фактично і «привезли» в полон. Таку операцію Безсмертний проведе як мінімум 5 разів, про що йому скаже російський пропагандист Сладков.

Говорили, що Безсмертного бачили в Бердянську. Він ніби жив звичайним життям, ходить по кафе. Бірюков і досі перебуває у полоні, як і більшість бійців 501-го батальону. Деякі з них, звісно, здогадувались і допускали думки про полон. Але багатьох банально обдурило власне командування.

Результатом став крах оборони на заводах, оскільки з її структури випав цілий вузол і його прийшлося швидко займати іншим підрозділам. Звісно, це призвело до більш швидкого припинення спротиву, і згодом — до здачі міста.

Проти військовослужбовців порушені кримінальні справи. Втім, їх рідні та близькі не вірять у свідому здачу в полон і боряться за те, щоб не судили всіх заразом, а відділяли зрадників від тих, хто нічого не знав.