Змінювати свою імена населені пункти нашої області почали задовго до декомунізації. Деякі з них змінювали комуністи, бо назви асоціювалися з царями чи релігією. Але з Бердянськом вийшла інша історія. Місто вирішили переназвати на честь загиблої відомої льотчиці Поліни Осіпенко.
Народилася 24 вересня (7 жовтня) 1905 року в селі Новоспасівка (нині носить її ім’я) Російської імперії, нині Бердянського району Запорізької області (Україна), у родині селян Дудник Дениса Омеляновича та Феодосії Федорівни. Ім’я при хрещенні – Пелагія. Була дев’ятою дитиною у сім’ї.
Якось на луг біля птахівничої ферми опустилися 2 літаки. Усі колгоспники від малого до великого прибігли до літаків. Поліна побачила серед льотчиків жінку — це була перша радянська військова льотчиця Зінаїда Кокоріна. Побачене вразило Поліну. З цього дня дівчина вирішила навчитися літати й сама.
Односелець Степан Говяз, який служив у льотних військах РККА (Робітничо-селянської Червоної армії), одного разу прилетів до рідного села на військовому літаку. Він зробив 19-річній Поліні Дудник пропозицію, і та погодилася. Весілля відбулося 1926 року. Однак до чоловіка Поліна, що служив у Качі змогла переїхати лише через кілька років — за цей час вона встигла закінчити курси птахівників і навіть попрацювати завідувачкою птахофабрики.
Отже, до Качинської школи військових пілотів у Криму Поліна приїхала з метою стати колегою чоловіка та так само підкорювати небо. Степан Говяз влаштував дружину офіціанткою в їдальні авіаційної школи, де у вільний час навчав її теорії льотної справи. За допомогою цієї підтримки Поліна змогла незабаром вступити до льотної школи, ставши однією з перших дівчат у цьому закладі. В офіційній біографії Поліна вступила до школи завдяки особистому проханню Ворошилова в ході його відвідування школи. Цілком можливо, що ці факти мали місце, проте про роль Степана не писав ніхто.
Відразу по закінченні школи супругів розділили. Степан служив в Ростовській області, а Поліну відправили до Харківського гарнізону. Що потім сталося – достеменно невідомо. Але відомий результат – Степана Говяза заарештували і відправили до таборів ГУЛАГу.
Сама ж Поліна, вочевидь, горювала недовго. Дуже скоро вона вдруге виходить заміж, за свого товариша по службі старшого лейтенанта Олександра Осипенка. Існує теорія, що нібито влада та «органи»спеціально так все підлаштували, а також вплив Осипенка, що був Героєм Радянського Союзу призвели до загибелі колишнього чоловіка Поліни. Але це нісенітниця – на час шлюбу Олександр Осипенко не був відомим льотчиком. Свою славу він здобуде пізніше, у 1938 році в боях в Іспанії, коли вже 4 роки Поліна буде його дружиною. А звання Героя він отримає 22 лютого 1939 року, саму «Золоту Зірку» вручать вже взагалі після смерті дружини, у листопаді 1939.
Поліпа Осипенко невпинно вдосконалювалася як льотчиця. Вона була напрочуд наполеглива, наполеглива, працьовита. В одному з польотів вона досягла рекордної висоти серед жінок у відкритій кабіні – 8804 метри. Славу приніс і перший в історії авіації далекий безпосадковий переліту жіночого екіпажу на гідролітаку МП-1 з Севастополя в Архангельськ (аеродром Лахта). За це весь екіпаж було нагороджено орденами Леніна.
24 — 25 вересня 1938 року, разом з Валентиною Гризодубовою та Мариною Расковою, Поліна Осипенко здійснила рекордний безпосадковий переліт на літаку «Батьківщина» за маршрутом Москва — Далекий Схід (Комсомольськ — на — Амурі). Переліт закінчився вимушеною посадкою внаслідок нестачі пального, але рекорд було поставлено. А незабаром у листопаді 1938 року всі члени екіпажу були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
У травні 1939 року майор Осипенко, працюючи тоді в льотній інспекції, мала взяти участь у зборах командирів для тренування у сліпих польотах на Курсах удосконалення начальницького складу.
Першого дня льотчики працювали у приміщенні з тренажером. Вони по черзі займали кабіну та виконували по приладах завдання інструктора. Наступного дня літали з інструкторами і лише на 3-й день перейшли до самостійних польотів.
Так виявилось, що у Осипенко не було напарника. Льотчик,який мав ним бути, не прибув на збори. «Компанію» їй вирішив скласти Анатолій Сєров,відомий льотчик-ас,який і керував курсами. У першому вильоті Осипенко керувала літаком, а Сєров був на місці інструктора. Все пройшло нормально. Потім льотчики помінялись місцями.
Перший віраж був виконаний успішно. При переході на другий пілот сильно задер носа, внаслідок чого машина втратила швидкість і впала в штопор. Через те, що ковпак кабіни Сєрова був відкинутий, а УТІ-4 увійшов у землю в початковій стадії пікірування було зрозуміло — екіпаж розумів, що відбувається, і намагався вивести літак із штопора. Обидва пілоти загинули, їм не вистачило висоти.
Було влаштовано урочисте поховання. Катафалки з урнами льотчиків несли перші особи країни, зокрема і сам Сталін. Після цього урни було урочисто поховано у Кремлівській стіні.
На честь Поліни Осипенко було перейменовано у тому ж 1939 році місто Бердянськ. Вже у 1958 році Бердянську повернули його історичне ім’я, натомість на честь льотчиці перейменували її рідне село. Назва зберігається і досі. Також ім’ям Осипенко називали вулиці, мікрорайони, авіаклуби тощо.
