Уявна «відлига»: як велося стеження за українськими патріотами у Запоріжжі 1950-х

Час після смерті Сталіна та перші роки правлінняХрущова звуть одними з найліберальніших часів за весь період існування СРСР. Проте насправді репресивні органи державної безпеки ніколи не припиняли своєї роботи. Це, зокрема, виражалось у їх контролі за життям колишніх учасників українського патріотичного руху.

Літерна справа

На думку співробітників КДБ, усі колишні бійці УПА чи активісти були потенційно небезпечними, зокрема могли мати намір відновити організаційні зв’язки й продовжити діяльність у підпіллі ОУН, або ж створити нові антирадянські гуртки й організації. 27 березня 1956 р. співробітниками УКДБ Запорізької області було заведено літерну справу №102, у якій планувалося зосередити усі матеріали про осіб, засуджених за зраду, або ж антирадянську діяльність.

В даному випадку співробітників органів державної безпеки цікавили, перш за все, особи у яких вже скінчився термін покарання, або ж вони потрапили під амністію відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 17 вересня 1955 р. «Про амністію радянських громадян, які співпрацювали з окупантами під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.».

Станом на середину лютого 1956 р. на території області було зафіксовано вже 872 колишніх «контрреволюціонерів», які повернулися після ув’язнення. З них 253 були засуджені саме на території Запорізькій області. Серед цих двох з половиною сотень, десятеро характеризувалися як українські націоналісти. Ще 619 осіб були засуджені у інших областях України й співробітниками УКДБ на той час лише вивчалися.

Персоналії

Серед місцевих членів ОУН вирізнявся колиш-ній член Запорізького обласного проводу П. Мороз. Під час німецької окупації він працював бухгалтером у обласній конторі «Заготзерно». З 1942 року його квартира по вул. Броневій, 14 Першотравневого селища у обласному центрі використовувалася для конспіративних потреб. Зокрема, там зупинялися члени обласного проводу ОУН В. Пастушенко («Кальба»), Б. Крицан («Криц») та Б. Мовчан («Степан Лисавка»).

На початку весни 1943 р. П. Мороз був заарештований гестапо й 22 квітня етапований до в’язниці Мелітополя, де вже перебували оунівці з південних районів Запорізької області. Завдяки спецоперації референтури Служби безпеки Крайового проводу ОУН Південноукраїнських земель, здійсненої із залученням мелітопольських оунівців, 12 травня 1943 р. П. Мороз разом з членом Мелітопольського окружного проводу ОУН М. Сливкою («Буревієм») втік з в’язниці й був відправлений до Кривого Рогу для роботи у місцевому підпіллі.

20 червня 1944 р. в рамках реалізації агентурної справи «Земляки», заведеної за матеріалами агента «Ніколаєвої», П. Мороз був заарештований і 25 листопада засуджений до 20 років каторги. Співробітники КДБ зауважували, що перебуваючи у Воркутинському таборі, П. Мороз не від-мовився від своїх переконань, серед ув’язнених висловлював націоналістичні погляди. Повернув-шись до Запоріжжя, за даними агентів «Петрова» й «Лесі», налагоджував письмовий зв’язок з оунівцями, разом із якими був у таборах. У листах до знайомих П. Мороз різко висловлювався на адресу радянської влади. Зважаючи на такі дані агентури й перлюстраційного контролю, на нього було заведено агентурну справу.

За агентурною справою «Скорпіони», яка була розпочата 4 відділом УКДБ Запорізької області в жовтні 1957 року, розроблялися, окрім П. Мороза, уродженець Львівщини В. Мисько, засуджений у 1947 р. за «бандпособництво», та уродженець Запорізької області І. Шевченко, засуджений 1950 р. за службу в поліції під час німецької окупації. Вони разом відбували присуд у Воркутинському таборі, де входили до націоналістичної групи.

Радянські агенти та агентесси

Після звільнення усі троє оселилися у Запоріжжі. Періодично зустрічалися й, за донесеннями агентури, обговорювали питання націоналістичного характеру, висловлюючи наміри проводити й далі боротьбу за незалежність України. У розробці об’єктів справи брали участь одразу кіль-ка агентів-провокаторів.

Про дії та висловлювання П. Мороза надходили повідомлення від «Олексія» та «Лесі». У вересні 1957 р. був завербований житель Михайлівського району «Орлов», який разом з І. Шевченком відбував присуд в таборі. Його було переведено до Запоріжжя й влаштовано «випадкову» зустріч із знайомим, а вже той його ввів до середовища П. Мороза. Для розробки В. Миська з Розівського району було переведено агента «Водинського».

11 грудня 1956 р. УКДБ по Запорізькій області на адресу місцевого обкому компартії було підготовлено доповідну записку щодо проведеної роботи по боротьбі з ворожою діяльністю антирадянщиків, які повернулися після відбуття покарання. На той час на обліку перебувала вже 2591 особа. Найбільша кількість з них, 941 особа, оселилися у Запоріжжі.

Точкова робота

Загалом же, аналіз матеріалів на колишніх членів ОУН та бійців УПА, які приїхали на територію Запорізької області після звільнення з ув’язнення, здійснений співробітниками запорізького УКДБ, давав їм привід стверджувати, що «українські націоналісти, які повернулися з ув’язнення, на даний час виношують націоналістичні ідеї й очікують сприятливої ситуації для поновлення активної ворожої діяльності. Ця обставина нами враховується у повсякденній роботі з тим, щоб своєчасно попереджувати їх ворожу діяльність».

І хліб свій КДБ-шники даремно не їли. Наприклад, не маючи можливості «переконати» Мороза у хибності його поглядів, співробітники КГБ вирішили його «підставити». Для цього вирішили використати факт арешту та засудження його друзів Шевченка й Миська. У одному з планів роботи УКГБ Запорізької області зазначалося: «з метою припинення спроб нав’язання оточенню своїх ворожих поглядів, скомпрометувати Мороза, здійснюючи заходи зі створення видимості його співпраці з органами КГБ й причетності до арешту Шевченка й Миська. Ці дані повинні стати відомими дружині Шевченка й іншим його близьким. В подальшому, використовуючи агента «Орлова», добитися, щоб дружина Шевченка повідомила йому про це у Дубравлаг».

Зрештою, план цілком вдався. Органам держбезпеки вдалося ізолювати Пилипа Мороза від антисовєтського оточення Запоріжжя. Він замкнувся в собі й нові факти про його дії або висловлювання до «комітетчиків» не надходили. Подібна практика застосовувалась і в інших випадках.