Нажаль, біля нашого міста у різні роки трапилось декілька авіакатастроф. Це були як військові, так і цивільні літаки. Великої кількості загиблих у цих катастрофах не було, гинули здебільшого тільки екіпажі, крім одного випадку. Втім, це аж ніяк не применшує трагізм цих ситуацій.
Четвертого квітня 1970 року на посадку в аеропорт Запоріжжя мав заходити Іл-14, що належав до Грузинського управління цивільної авіації. Усього на борту було 35 осіб: 5 членів екіпажу та 30 пасажирів, один з яких був без квитка, адже теж був льотчиком і колегою членів екіпажу. Його взяли на борт по знайомству.
Екіпаж прийняв рішення заходити на друге коло, і потім пішов на посадку. Літак у правому розвороті з креном 20-25 градусів правою площиною крила зачепив землю. Продовжуючи рухатися зораним полем протягом 145 м, літак руйнувався. Авіакатастрофа відбулася вночі за 2500 м від закінчення смуги та за 600 м зліва від продовженої осі. Пожежі, на щастя, не виникло.
У літака було зруйновано повністю носову частину, від’ємні частини лівої площини, праву площину крила. Загинули той самий безквитковий пасажир, командир екіпажу, одна дитина та 4 дорослі пасажири. Причиною катастрофи було визнано помилку екіпажа.
28 січня 1975 року Як-40 готувався виконати рейс на Тернопіль на замовлення Запорізького моторобудівного заводу (нині АТ «Мотор-Січ») із вантажем на борту. Ішов сильний сніг. Щоб він не накопичувався на крилах і не перетворювався на кригу, перед польотом машина піддавалася обробці спеціальним антиобмерзателем «Арктика». На жаль, це не допомогло. Поки літак вирулював до місця старту, маси снігу знову міцно обволокли крила.
Почався розбіг. Сильний потік повітря зірвав снігові наноси з правого крила. На лівому вони продовжували чіпко утримуватися. На момент відриву від злітно-посадкової смуги підйомна сила на правому крилі виявилася більшою, ніж на протилежному. Лайнер отримав лівий крен. Не відриваючись від злітної смуги, він зісковзнув з неї, прокотився метрів 25 по полю, зрізав крилом будку метеоролога, що опинилася на шляху.
В результаті ліве крило відламалося, було пошкоджено двигун, стабілізатор керма висоти. У цій аварії люди дивом не постраждали, проте літак відновленню не підлягав. Аналізуючи авіакатастрофу, комісія зробила висновок, що її можна було уникнути, прийми екіпаж рішення дещо подовжити дистанцію розбігу — тоді сніг, що скупчився на лівій площині, просто здуло б. Звичайно, як і будь-яку велику катастрофу в СРСР, цю подію засекретили: знало про неї лише вузьке коло осіб.
У 1976 році міністерство цивільної авіації розробило та затвердило програму тренувальних польотів на Як-40 для всіх авіазагонів. Суть її полягала в тому, що екіпаж мав зімітувати в повітрі аварійну ситуацію — відмову стабілізатора керма висоти — і вийти з неї.
16 грудня о 12:57 пасажирський літак Як-40 вилетів з аеропорту «Запоріжжя» і набрав висоту. На борту знаходилися пілот-інструктор А. Я. Кусий (командир авіаескадрильї), командир повітряного судна (КПС) А. А. Щербаков, бортмеханік-інструктор Г. А. Грицаєнко, КПС І. П. Шовковий та другий пілот В. П. Михайлов, при цьому два останні (Шовковий та Михайлов) перебували в пасажирському салоні.
Було похмуро, хмари нависали над землею на висоті 120—150 метрів, вітру майже не було, видимість становила 1700 метрів, а у хмарах спостерігалося слабке зледеніння. Як-40 летів на висоті 4000-4200 метрів зі швидкістю 360 км/год. Досягши позначки 4200 м, екіпаж розпочав виконання запланованої програми польоту.
Розігнавшись до 450 кілометрів на годину, пілоти відхилили стабілізатор керма висоти на кабрування. Машина різко злетіла вгору. Однак вивести її з такого стану льотчикам не вдалося — знизивши швидкість до 167 км, лайнер зірвався у штопор. Численні спроби екіпажу оволодіти ситуацією успіхом не увінчалися. Зісковзнувши з висоти в чотири з гаком кілометри і подолавши її з вертикальною швидкістю 60 метрів за секунду, некерована машина впала в поле всього за півкілометра від околиці села Новогупалівка Вільнянського району. П’ять льотчиків, що перебували на борту, загинули.
Як і належить, для розслідування авіакатастрофи було створено спеціальну комісію. Вона встановила таке. Оскільки у Як-40 крила розташовані в безпосередній близькості до хвостової частини, повітряний потік, що збігає при падінні машини з крил, набуває завихреної конфігурації, і в такому вигляді потрапляє на стабілізатори. Внаслідок чого і самі вони, і керма висоти виходять з-під керування.
Зазвичай, щоб вибратися зі штопора, льотчики переводять літак у режим пікірування. Екіпаж, незважаючи на високий професіоналізм, зробити цього вже ніяк не міг: машина падала хвостом униз. Передбачити такий поворот подій було складно. Навіть льотчики-випробувачі КБ імені Яковлєва ніколи не вводили Як-40 у штопор, та ще й такий! У міністерській інструкції про виникнення цієї ситуації теж не говорилося жодного слова.
Як і слід було очікувати, міністерство цивільної авіації своєї провини в цьому не визнало. Справжню причину аварії приховали. У розслідуваннях авіакатастроф є неписане правило: якщо екіпаж загинув, то провину за те, що трапилося, зазвичай покладають на льотчиків, керуючись логікою: мертвим вже все одно, а живим не варто псувати життя. Так сталося і цього разу. Проте тренувальну програму, виконуючи яку розбився літак, згорнули того ж дня, і більше ніколи не застосовували. А про трагедію сьогодні нагадує лише скромний пам’ятник із портретами пілотів за селом Новогупалівка.
3 квітня 2002 року о 12:47 під час виконання планового випробувального польоту на військовому аеродромі міста Запоріжжя сталася авіаційна катастрофа літака Су-25.
Як повідомили тоді у прес-службі Міноборони, випробувальний політ відбувався після завершення капітального ремонту літака на Запорізькому авіапідприємстві «МіГ-сервіс». Катастрофа сталася на 34 хвилині польоту, коли у повітрі знаходився лише цей літак.
Програма польоту до 34 хвилин виконувалася без зауважень та технічних збоїв. Наприкінці програми було заплановано три проходи над злітно-посадковою смугою. Два перші були виконані бездоганно. Під час третього з невідомих причин сталося зіткнення літака із землею. Літак зазнав катастрофи, під час якої загинув старший інспектор-льотчик відділу бойової підготовки 5-го авіаційного корпусу ВПС Збройних Сил України льотчик 1-го класу Юрій Гудін. Чому це сталося — було невідомо, адже 45-річний Гудін був одним з найкращих в Україні пілотів.
Для з’ясування причин авіаційної катастрофи на місце події розпочала роботу комісія на чолі з першим заступником Головнокомандувача ВПС Збройних Сил України генерал-лейтенант Леонід Фурса. Керівництво Збройних Сил України висловило співчуття рідним та близьким загиблого льотчика. А за кілька років на місці загибелі було встановлено кам’яний кенотаф.
11 листопада 2015 року поблизу села Тернівка на адміністративному кордоні Запоріжжя та Дніпропетровщини розбився літак Су-25, пілот старший лейтенант Єгор Большаков, який пілотував штурмовик, загинув на місці.
Здійснюючи тренувальний політ на наднизькій висоті, повітряний апарат допустив зіткнення з високовольтною лінією електропередач, внаслідок чого впав.
Селяни ж кажуть, що того дня над Тернівкою літала пара військових літаків. Згодом одна з машин повернулася. Штурмовик мав очевидні проблеми із двигунами, припускають свідки катастрофи. Турбіни вили з незвичним гуркотом, а хвостова частина палала. Втім, офіційно було заявлено, що технічних проблем штурмовик не мав.
7 вересня 2012 року, у Запорізькій області поблизу злітної смуги аеродрому села Широке розбився експериментальний надлегкий двомісний літак «Лелека». Двоє людей, які перебували в салоні в момент польоту, загинули.
Від удару об землю загинули 59-річний дніпропетровський льотчик-випробувач Микола Терентьєв та 49-річний борт-інженер із Запоріжжя Андрій Сусер. Обидва були професіоналами, багато років за штурвалом.
Як кажуть працівники авіацентру, двомісний літак летів на невеликій висоті, як раптом нахилився і з висоти близько 15 метрів впав на поле неподалік злітної смуги. «У нього відламалися крила та хвіст, а от кабіна практично не постраждала.
Це був передсертифікаційний виліт нового експериментального зразка літака однієї із науково-виробничих фірм Дніпропетровська. У дніпропетровської фірми був дозвіл на підльоти та пробіжки, тобто на своєму експериментальному «Лелеці-14» вони могли їздити злітною смугою і підніматися в повітря не вище ніж на метр. А апарат звалився з 15-метрової висоти, здійснюючи четвертий розворот.
Літак Ан-26 із реєстраційним номером UR-UZB української авіакомпанії «Константа» вилетів о 8:45 22 квітня 2022 року за маршрутом Запоріжжя – Ужгород. Екіпаж мав евакуювати його з району бойових дій. Через дві хвилини після зльоту машина зіткнулася з проводами високовольтної лінії електропередач (ЛЕП) та впала на землю.
Ще до початку повномасштабного вторгнення компанія-експлуатант (ПрАТ «Авіакомпанія Константа») проаналізувала можливість технічного перельоту (перегону) повітряних суден із базового аеропорту Запоріжжя до аеропортів Кропивницького, Ужгорода чи Львова. Початок евакуації було заплановано на 25 лютого 2022 року.
Проте одразу після початку повномасштабного вторгнення нацистської Росії польоти цивільних літаків над Україною заборонили.
За інформацією НБРА, 4 квітня авіакомпанія провела аналіз майбутнього перельоту маршрутом Запоріжжя — Ужгород, який передбачав попередню підготовку екіпажу.
Слід зазначити, що авіакомпанія мала певний досвід таких перельотів – у березні-квітні «Константа» перегнала із Запоріжжя три свої літаки.
З міркувань секретності перегін вирішили провести на гранично малих висотах з відключеними бортовими засобами та системами, що випромінюють радіосигнали.
За кілька днів до польоту відсторонили бортінженера, який мав російський паспорт. Натомість до Запоріжжя прибув інший працівник авіакомпанії, який загинув після зіткнення.
Вранці 22 квітня, о 08:44:15 літак відірвався від злітки запорізького аеродрому, але через одну хвилину і 41 секунду, о 08:45:56, на швидкості 421 км/год зіткнувся з проводами ЛЕП і впав на землю. Фюзеляж розламався на три частини, лівий двигун відірвався від літака, виникла пожежа. Загинув бортінженер. Командир повітряного судна (КВС) та другий пілот отримали серйозні тілесні ушкодження. Літак був повністю зруйнований та частково згорів.
[…] 12.13 Ту-134 та Ан-26 зіткнулися у хмарах на висоті 3900 м, за 61 км від Золочева. […]