Кожен запоріжець знає, що острів Хортиця – це не просто шматок землі посеред Дніпра, а справжній скарб України, який поєднує в собі величну історію, унікальну природу та дух козацької волі (принаймні, так ми всі кажемо туристам).
Між іншим, він є найбільшим островом на Дніпрі (а от це реально правда), що розтягнувся на 12,5 км у довжину та до 2,5 км у ширину. Його площа – близько 23,5 кв. км, що робить Хортицю не лише природним, а й історико-культурною дивиною. Недарма ж нас визнали одним із «Семи чудес України» у 2007 році!
Сьогодні це національний заповідник, куди щороку приїжджають тисячі туристів, щоб доторкнутися до минулого та насолодитися красою природи. На Хортиці ви можете зустріти будь-що, від карколомних скелястих берегів на півночі до затишних плавневих лісів на півдні, від цілинних широченних степів до густих дубових і хвойних гаїв, де можна ногу зламати. Острів ніби хтось посшивав із різних шматочків природи неньки-України, що робить його унікальним навіть у європейському масштабі.
Північна Хортиця – це місце, де острів показує свій суворий характер. Тут ви зможете посидіти на гранітних скелях, яким понад два мільярди років, а краєвиди змушують затамувати подих. Саме в цій частині колись вирували легендарні Дніпровські пороги, які нині затоплені через будівництво ДніпроГЕСу, але залишили по собі геологічний заказник «Дніпровські пороги».
Нажаль, зараз можна побачити і знамениті дніпровські пороги, які піднялись з води внаслідок підриву рашистами Каховської ГЕС. Тепер всі можуть побачити такі відомі за переказами скелі як-от Три Стовпи чи Крісло Катерини. Вони приваблюють туристів не лише красою, а й легендами. Кажуть, що саме тут князь Святослав Ігорович (той з черепа якого половці чашу зробили, пам’ятаєте?) загинув у бою з печенігами в 972 році, а археологи знаходили на дні Дніпра старовинну зброю, зокрема меч, який нібито належав власне князю. На ці скелі свого часу робили туристичні прогулянки ще меноніти, і залишки піщаної коси, якою вони користувались, теж зараз видно.
Одним із важливих об’єктів тут є Музей історії запорозького козацтва. Нещодавно відреставрований у рамках програми «Велика реставрація», він може похвалитись сучасними експозиціями та відомим оглядовим майданчиком на даху. У музеї можна буде оглянути цікавенні артефакти від епохи палеоліту до козацьких часів, зокрема – і той самий знайдений біля берегів острова меч. Поруч із музеєм обов’язково зазирніть в зеніт – саме тут стоїть у Запорізькій області флагшток із прапором України – символ сучасної боротьби українців за свободу. Наразі побувати в музеї ще не можна, бо через повномасштабну війну до кінця роботи завершити так і не встигли.
Також тут розташований історико-культурний комплекс «Запорозька Січ» – реконструкція козацької фортеці-поселення, яке переносить відвідувачів у колишні буремні та героїчні. Будівництво комплексу почалося у 2004 році, і сьогодні це місце, де можна відчути дух козацької вольниці. Комплекс поділений на дві зони: внутрішній Кіш із церквою Покрови Богородиці та своєрідне передмістя з шинком (де і зараз вам можуть запропонувати медовуху!) та іншими лавками. Обов’язково зайдіть сюди за нагоди, до того ж з комплексу відкривається чудовий вид на греблю ДніпроГЕСу, яка, нажаль, постраждала від російських ударів протягом повномасштабної війни.
Багато хто вважає що поряд з Січчю розташований і кінний театр, де актори в козацьких строях демонструють бойові мистецтва та трюки. Однак він знаходиться в зовсім іншому місці, доволі далеко від комплексу, ближче до центральної частини острова. Вистави зазвичай відбуваються у теплу пору року, тож якщо плануєте відвідати Хортицю влітку, уточніть розклад заздалегідь. Так само поряд з кінним театром розташований і музей судноплавства, де можна побачити легендарну запорізьку чайку, такими самими кораблями козаки колись давали жару туркам в Криму та на узбережжі власне Туреччини!
А ще в центральній частині є меморіально-туристичний комплекс «Скіфський стан» із курганами, які датуються III тисячоліттям до н.е. Хоча доступ до нього обмежений, з оглядового майданчика відкривається неймовірний вид на степову зону Хортиці і Дніпро.
Приблизно в середній частині Хортиці стоїть будівля, яка колись була осередком наукової думки, а нині виглядає як декорація до фільму про постапокаліпсис. Це колишній лабораторний корпус Центрального інституту механізації та електрифікації тваринництва (ЦИМЭЖ, якщо використовувати російську абревіатуру), який діяв тут із середини XX століття. Інститут займався розробкою новітніх технологій та різноманітних хитромудрих приладів для сільського господарства, а його комплекс на Хортиці включав не лише лабораторії, але й сади, поля та навіть експериментальні ферми, де всі ці штуки-дрюки випробовувались. Все це багатство було розташовані поряд та на інших територіях острова.
Побудована в 1940-х роках ця монументальна будівля з високими стелями та кольоровими вітражами вражала тим, як в ній воплтився улюблений тоді серед всіх сталінський ампір. У найкращі часи тут кипіла робота: вчені тестували техніку та методи вирощування, проводили досліди, а острів слугував ідеальним майданчиком для всіх цих дослідів. Проте з розпадом СРСР грошей на це відсипати перестали, інститут занепав, і до початку 2000-х його діяльність згорнулася. Будівля залишилася сиротою, яка нікому не потрібна – вікна повибивані, всередині хаос із розкиданим сміттям, поламаними меблями та залишками обладнання.
Сьогодні ЦИМЕЖ – це місце з подвійним обличчям. Ззовні він ще зберігає залишки колишньої величі, але всередині – суцільна разруха. Місцеві краєзнавці розповідають, що споруду періодично розкрадають – виносять метал, меблі, навіть фрагменти стін. Подейкують, що в одному з кабінетів колись оселився безхатько, а дехто з відвідувачів бачив у порожніх коридорах привиди колишніх співробітників (хоч тут НІБИТО ніхто і не загинув). Хоча плани з реставрації чи перепрофілювання будівлі час від часу з’являються, поки що вона стоїть покинутою, нагадуючи про злети й падіння радянської науки.
Для туристів ЦИМЕЖ цікавий як приклад того, як красиво колись будували навіть такі утилітарні споруди, а також та точка для незвичайних фото. Дістатися до нього просто – від музею козацтва йти пішки хвилин 10-15 у бік північного узбережжя. Але будьте обережні: всередину заходити не радять через аварійний стан. Також біля нього часто фотографуються молодята, тобто будівля слугує весільною локацією.
Ще одна прихована своєрідна перлина Хортиці – старовинне кладовище менонітів, розташоване в середній частині острова, відносно неподалік від ЦИМЕЖа та Наукового містечка. Меноніти – протестантська громада вихідців із Нідерландів і Пруссії – оселилися на Хортиці наприкінці XVIII століття, коли Катерина II запросила їх освоювати південні землі імперії. У 1789 році вони заснували колонію «Інзель Хортиця», і до 1916 року острів залишався їхньою домівкою, поки його не викупило місто Олександрівськ (нинішнє Запоріжжя) за 772 тисячі карбованців.
Кладовище з’явилося як місце поховання перших поселенців і проіснувало до початку XX століття. Тут ховали не лише менонітів, а й пізніше – жителів міста, адже після 1916 року острів став частиною Олександрівська. Сьогодні це невелика територія, поділена на кілька ділянок. Більшість старих менонітських могил не збереглася – надгробки або зруйнувалися від часу, або їх розікрали недобросовісні місцеві жителі в радянські часи. Але де-не-де ще можна знайти кам’яні плити з вирізьбленими німецькими написами, що розповідають про життя й смерть колоністів.
Цікаво, що кладовище довго функціонувало і вже в радянські роки. Проте саме менонітські надгробки привертають увагу істориків і туристів. У 2021 році на Хортиці відкрили «Меморіал Хортицьких менонітів» – невеликий лапідарій із 18 надгробків XIX-XX століть, знайдених під час археологічних експедицій. Цей проєкт підтримали нащадки менонітів із Канади, чиї предки колись населяли цей стародавній острів. Серед плит – надгробок Агнети Енцен (1809 рік), однієї з перших поселенок, та обеліск пастору Генріху Еппу, старшині громади.
Цяа частина острова – це царство спокою та дикої природи. Тут Дніпро розливається у численні протоки, утворюючи так звані плавні – унікальну екосистему з болотами, озерами та заростями очерету. Плавні Великого Лугу колись простягалися на сотні кілометрів уздовж річки, але після будівництва ДніпроГЕСу значна їх частина опинилася під водою. На Хортиці ж збереглася невелика, але цінна ділянка цієї природної пам’ятки.
Південна Хортиця ідеально підходить для тих, хто шукає тиші та єднання з природою. Тут можна зустріти рідкісних птахів – чапель, лелек, орланів-білохвостів, а в теплу пору року – навіть пеліканів, які залітають сюди з Дунаю. У плавнях гніздиться близько 120 видів пернатих, що робить цю зону справжнім раєм для орнітологів (це так називаються знавці птахів, якщо що). Також тут водяться качки та ондатри. Влітку плавні оживають від квакання жаб і шелесту очерету, а восени покриваються золотавим серпанком.
Одним із цікавих об’єктів південно-східної частини є Балка Совутина. Це місце, де ростуть реліктові рослини, занесені до Червоної книги України, наприклад, ковила волосиста чи сон-трава. Доступ сюди обмежений, але з дозволом працівників заповідника можна прогулятися стежками й насолодитися ароматом степових трав.
Хортиця – це не просто острів, а справжній природний музей просто неба. Тут представлені три основні типи ландшафтів: степи, ліси та скелясті ділянки. Цілинний степ в його звичному розумінні займає близько 10% території острова, переважно в центральній і північній частинах. Він зберігся ще з часів, коли тут кочували скіфи та сармати, і нині є домівкою для рідкісних видів рослин і комах. У травні степ оживає від цвітіння тюльпанів і півоній, а влітку пахне чебрецем і шавлією.
Ліси на Хортиці – це переважно дубові гаї, хоча є й соснові насадження, висаджені в XX столітті для укріплення ґрунту. У південній частині відвідувач може побачити здебільшого плавневі ліси з вербами та тополями,тому навіть в спекотні дні тут відносно прохолодно. Загалом на острові росте понад 1000 видів рослин, серед яких 40 – ендеміки, тобто такі, що зустрічаються лише тут.
Комментирование закрыто.