Кожен запоріжець знає, що острів Хортиця – це не просто шматок землі посеред Дніпра, а справжній скарб України, який поєднує в собі величну історію, унікальну природу та дух козацької волі (принаймні, так ми всі кажемо туристам). Між іншим, він є найбільшим островом на Дніпрі, простягаючись на 12,5 км у довжину та до 2,5 км у ширину. Його площа – близько 23,5 кв. км, що робить Хортицю не лише природним, а й історико-культурним феноменом, визнаним одним із «Семи чудес України» у 2007 році.
Сьогодні це національний заповідник, куди щороку приїжджають тисячі туристів, щоб доторкнутися до минулого та насолодитися красою природи. Тутешні ландшафти вражають різноманітністю: від скелястих урвищ на півночі до плавневих лісів на півдні, від цілинних степів до густих дубових і хвойних гаїв. Острів ніби зібраний із різних шматочків природи України, що робить його унікальним навіть у європейському масштабі.
Північна Хортиця – це місце, де острів показує свій суворий характер. Тут ви зможете посидіти на гранітних скелях, яким понад два мільярди років, а краєвиди змушують затамувати подих. Саме в цій частині колись вирували легендарні Дніпровські пороги, які нині затоплені через будівництво ДніпроГЕСу, але залишили по собі геологічний заказник «Дніпровські пороги».
Нажаль, зараз можна побачити і знамениті дніпровські пороги, які піднялись з води внаслідок підриву рашистами Каховської ГЕС. Тепер всі можуть побачити такі відомі за переказами скелі як-от Три Стовпи чи Крісло Катерини. Вони приваблюють туристів не лише красою, а й легендами. Кажуть, що саме тут князь Святослав Ігорович загинув у бою з печенігами в 972 році, а археологи знаходили на дні Дніпра старовинну зброю, яка підтверджує ці розповіді. На ці скелі свого часу робили туристичні прогулянки ще меноніти, і залишки піщаної коси, якою вони користувались, теж зараз видно.
Одним із важливих об’єктів тут є Музей історії запорозького козацтва. Нещодавно відреставрований у рамках програми «Велика реставрація», він може похвалитись сучасними експозиціями та відомим оглядовим майданчиком на даху. У музеї можна буде побачити артефакти від епохи палеоліту до козацьких часів, зокрема знаменитий меч каролінгського типу, який називають «мечем Святослава». Поруч із музеєм височить найбільший у Запорізькій області флагшток із прапором України – символ сучасної боротьби за свободу. Наразі побувати в музеї ще не можна, бо через повномасштабну війну до кінця роботи завершити так і не встигли.
Також тут розташований історико-культурний комплекс «Запорозька Січ» – реконструкція козацького поселення, яке переносить відвідувачів у XVII-XVIII століття. Будівництво комплексу почалося у 2004 році, і сьогодні це місце, де можна відчути дух козацької вольниці. Комплекс поділений на дві зони: внутрішній Кіш із церквою Покрови Богородиці та своєрідне передмістя з шинком та іншими лавками. Обов’язково зайдіть сюди за нагоди, до того ж з комплексу відкривається чудовий вид на греблю ДніпроГЕСу.
Багато хто вважає що поряд з Січчю розташований і кінний театр, де актори в козацьких строях демонструють бойові мистецтва та трюки. Однак він знаходиться в зовсім іншому місці, доволі далеко від комплексу, ближче до центральної частини острова. Вистави зазвичай відбуваються у теплу пору року, тож якщо плануєте відвідати Хортицю влітку, уточніть розклад заздалегідь. Так само поряд з кінним театром розташований і музей судноплавства, де можна побачити легендарну запорізьку чайку.
А ще в центральній частині є меморіально-туристичний комплекс «Скіфський стан» із курганами, які датуються III тисячоліттям до н.е. Хоча доступ до нього обмежений, з оглядового майданчика відкривається неймовірний вид на степ і Дніпро.
Приблизно в середній частині Хортиці стоїть будівля, яка колись була осередком наукової думки, а нині виглядає як декорація до фільму про постапокаліпсис. Це колишній лабораторний корпус Центрального інституту механізації та електрифікації тваринництва (ЦИМЭЖ, якщо використовувати російську абревіатуру), який діяв тут із середини XX століття. Інститут займався розробкою новітніх технологій для сільського господарства, а його комплекс на Хортиці включав не лише лабораторії, але й сади, поля та навіть експериментальні ферми. Всі вони були розташовані поряд та на інших територіях острова.
Побудована в 1940-х роках ця монументальна споруда з високими стелями та кольоровими вітражами вражала своєю архітектурою в стилі сталінського ампіру. У найкращі часи тут кипіла робота: вчені тестували техніку, проводили досліди, а острів слугував ідеальним майданчиком для польових випробувань. Проте з розпадом СРСР фінансування припинилося, інститут занепав, і до початку 2000-х його діяльність згорнулася. Будівля залишилася сиротою – вікна повибивані, всередині хаос із розкиданим сміттям, поламаними меблями та залишками обладнання.
Сьогодні ЦИМЕЖ – це місце з подвійним обличчям. Ззовні він ще зберігає залишки колишньої величі, але всередині – суцільна разруха. Місцеві краєзнавці розповідають, що споруду періодично розкрадають – виносять метал, меблі, навіть фрагменти стін. Подейкують, що в одному з кабінетів колись оселився безхатько, а дехто з відвідувачів бачив у порожніх коридорах тіні минувшини. Хоча плани з реставрації чи перепрофілювання будівлі час від часу з’являються, поки що вона стоїть покинутою, нагадуючи про злети й падіння радянської науки.
Для туристів ЦИМЕЖ цікавий як приклад індустріальної архітектури та точка для незвичайних фото. Дістатися до нього просто – від музею козацтва йти пішки хвилин 10-15 у бік північного узбережжя. Але будьте обережні: всередину заходити не радять через аварійний стан. Також біля нього часто фотографуються молодята, тобто будівля слугує весільною локацією.
Ще одна прихована своєрідна перлина Хортиці – старовинне кладовище менонітів, розташоване в середній частині острова, відносно неподалік від ЦИМЕЖа та Наукового містечка. Меноніти – протестантська громада вихідців із Нідерландів і Пруссії – оселилися на Хортиці наприкінці XVIII століття, коли Катерина II запросила їх освоювати південні землі імперії. У 1789 році вони заснували колонію «Інзель Хортиця», і до 1916 року острів залишався їхньою домівкою, поки його не викупило місто Олександрівськ (нинішнє Запоріжжя) за 772 тисячі карбованців.
Кладовище з’явилося як місце поховання перших поселенців і проіснувало до початку XX століття. Тут ховали не лише менонітів, а й пізніше – жителів міста, адже після 1916 року острів став частиною Олександрівська. Сьогодні це невелика територія, поділена на кілька ділянок. Більшість старих менонітських могил не збереглася – надгробки або зруйнувалися від часу, або їх розібрали в радянські часи. Але де-не-де ще можна знайти кам’яні плити з вирізьбленими німецькими написами, що розповідають про життя й смерть колоністів.
Цікаво, що кладовище довго функціонувало і вже в радянські роки. Проте саме менонітські надгробки привертають увагу істориків і туристів. У 2021 році на Хортиці відкрили «Меморіал Хортицьких менонітів» – невеликий лапідарій із 18 надгробків XIX-XX століть, знайдених під час археологічних експедицій. Цей проєкт підтримали нащадки менонітів із Канади, чиї предки колись жили тут. Серед плит – надгробок Агнети Енцен (1809 рік), однієї з перших поселенок, та обеліск пастору Генріху Еппу, старшині громади.
Цяа частина острова – це царство спокою та дикої природи. Тут Дніпро розливається у численні протоки, утворюючи так звані плавні – унікальну екосистему з болотами, озерами та заростями очерету. Плавні Великого Лугу колись простягалися на сотні кілометрів уздовж річки, але після будівництва ДніпроГЕСу значна їх частина опинилася під водою. На Хортиці ж збереглася невелика, але цінна ділянка цієї природної пам’ятки.
Південна Хортиця ідеально підходить для тих, хто шукає тиші та єднання з природою. Тут можна зустріти рідкісних птахів – чапель, лелек, орланів-білохвостів, а в теплу пору року – навіть пеліканів, які залітають сюди з Дунаю. У плавнях гніздиться близько 120 видів пернатих, що робить цю зону справжнім раєм для орнітологів. Також тут водяться качки та ондатри. Влітку плавні оживають від квакання жаб і шелесту очерету, а восени покриваються золотавим серпанком.
Одним із цікавих об’єктів південно-східної частини є Балка Совутина. Це місце, де ростуть реліктові рослини, занесені до Червоної книги України, наприклад, ковила волосиста чи сон-трава. Доступ сюди обмежений, але з дозволом працівників заповідника можна прогулятися стежками й насолодитися ароматом степових трав.
Хортиця – це не просто острів, а справжній природний музей просто неба. Тут представлені три основні типи ландшафтів: степи, ліси та скелясті ділянки. Цілинний степ займає близько 10% території острова, переважно в центральній і північній частинах. Він зберігся ще з часів, коли тут кочували скіфи та сармати, і нині є домівкою для рідкісних видів рослин і комах. У травні степ оживає від цвітіння тюльпанів і півоній, а влітку пахне чебрецем і шавлією.
Ліси на Хортиці – це переважно дубові гаї, хоча є й соснові насадження, висаджені в XX столітті для укріплення ґрунту. У південній частині переважають плавневі ліси з вербами та тополями, які створюють прохолоду в спекотні дні. Загалом на острові росте понад 1000 видів рослин, серед яких 40 – ендеміки, тобто такі, що зустрічаються лише тут
Комментирование закрыто.