У другій половині 30-х рр. ХХ ст. багато хто постраждав від дій радянських органів держбезпеки. Однією з поширених форм звинувачення підозрюваних ставало приписування останніми створення або участь у різного роду “контрреволюційних антирадянських організаціях”. Саме так трапилось із групою радянських німців, які у 30-х. роках працювали на Гіршауському маслозаводі у Рот-Фронтівському районі Дніпропетровської області (нині Чернігівського району Запорізької області).
Загальновідомим є той факт, що нацменшини в СРСР у 30-і роки ХХ століття зазнали репресій з боку радянських органів держбезпеки. Слід зазначити, що німецьке населення розглядалось радянськими органами держбезпеки як потенційний анклав для антирадянської пропаганди, направлену на задоволення інтересів Німеччини ще з середини 1920-х років.
З 5 по 11 вересня 1937 року колишнім Рот-Фронтівським РВ УНКВС було заарештовано шість осіб, німців, яких радянські органи держбезпеки звинуватили в спільній “участі у контрреволюційній німецькій організації”. Усі вони проживали на території Рот-Фронтівського району Дніпропетровської області. Дана архівно-слідча справа №22716 знаходиться в Державному архіві Запорізької області.
Масовість репресій стосовно німців по всьому СРСР була пов’язана з параноїдальністю радянської влади. Сама радянська влада робила це з розрахунку на те, що німецьке населення може перейти на бік Німеччини в разі війни між країнами, а не виходила з того, що це німці готувались до війни між Третім Рейхом та СРСР. Фабрикувати та фальсифікувати справи допомагала вже безмежна “фантазія” судової системи та засоби допитів НКВС.
Фаст Яків Якович, Фрізен Іван Іванович, Дік Гергард Гергардович та Гільдебрандт Гергард Петрович були працівниками маслозаводу у с. Гіршау Дніпропетровської області (нині с. Владівка Чернігівського району Запорізької області). Матіс Ісаак Ісаакович до арешту жив у с. Рудкорвейде та працював конюхом у колгоспі “Енгельс”. Янцен Данило Францевич проживав у с. Олександрівка того ж району, працював на маслозаводі.
Приймали постанови про запобіжні заходи та розслідування справ Начальник Рот-Фронтівскього РВ НКВС молодший лейтенант держбезпеки Фомін та прокурор Рот-Фронтівского району Пугач. Можна звернути увагу на те, що підозрюваних затримують з 4 по 11 вересня 1937 року, і вже 21 вересня по слідчій справі 22716 виноситься обвинувальний висновок, який був складений начальником районного НКВС Фоміним.
Згідно з матеріалами слідства, дана “антирадянська” організація зародилася ще навесні 1936 року. Тоді шкільний вчитель у с. Рудкорвейде Давид Давидович Ремпель, будучи знайомим з Іваном Фрізеном, підмовляє останнього на створення організації, що повинна б складатись з осіб, яким притаманні антирадянські погляди. Кінцевою метою повинен був стати перехід на бік Німеччини, яка начеб то готувалась до війни з Радянським Союзом. Так, Фрізен повинен був об’єднати для реалізації плану невдоволених радянською владою в с. Гіршау і “створити кадри для надання допомоги одній з іноземних держав”.
У обвинувальному вироку розповідається про те, що Ремпель дав завдання Фрізену отруїти на підприємстві масло, вершки та питну воду в колодязях після початку війни між Німеччиною та СРСР. Там же є пункт про те, що Фрізен, перебуваючи на посаді теххімконтролю гіршауського завода, для виконання цієї мети домовився саме з бухгалтером маслозавода Покровського району Янценим про те, щоб знайти отруту для Червоної армії. Дивний вибір кандидатури, чи не так?
Ще одним пунктом звинувачення стає те, що Фрізен “підтримував зв’язок із приватними особами, що проживали за кордоном – в Німеччині, куди відправляв письма провокативного складу”. Під час допиту сам Фрізен нібито скаже наступне: “На маслозаводі я познайомився з бухгалтером того ж заводу Гільдебрандтом й Янценим Данилом Францевичем, які, в тому числі і я, складали контрреволюційну групу, яка ставила собі за мету повалення радянської влади, надання практичної допомоги фашистській Німеччині під час її нападу на СРСР та проведення агітації серед німців на користь Німеччини проти СРСР”.
Яким чином кілька осіб, які проживають та працюють в селі Запорізької області, могли б собі навіть уявити процес “повалення радянської влади”? Який сенс вкладається у словосполучення “надання практичної допомоги фашистській Німеччині”? Це досить гучні слова, як для шести осіб, яким (цілком можливо) просто не подобалась радянська влада. Вони вочевидь просто сфальсифіковані слідчим, а Фрізен внаслідок мордувань все це підписав.
Після того, як Фрізен підтвердив наміри отруїти воду та масло, слідчий не намагається дізнатись, яким чином повинен був би проходити цей процес, а перериває допит. Цим питанням непокоїться слідчий вже наступного дня, 21 вересня.
Немов їм був потрібен час для того, щоб вигадати сценарій для правдоподібного опису процесу зіпсування та отруєння речовин. І Фрізен пояснював, що їхня група повинна була застосувати отруту для отруєння Червоної армії, що повинно було б сприяти якомусь “відновленню фашистського ладу”.
Таким чином були проведені й допити інших фігурантів справи. Янцена Данила Францевича звинуватили в тому, що він дав згоду на участь у збройному повстанні проти радянської влади, а також в тому, що домовився із Фрізеним отруювати вершки та питну воду в колодязях та поширював деяку “націоналістичну пропаганду серед навколишнього населення, оброблюючи прихильників германського фашизму”.
Примітно те, що на першому своєму допиті 10 вересня він рішуче відкидає звинувачення з боку слідчого: “ні в якій контрреволюційній групі учас-ником я не перебуваю, й будь-яких свідчень з цьо-го приводу дати не можу”, “політичні теми, у контр-революційному дусі ми ніколи не обговорювали, й антирадянську агітацію не проводили”.
Але вже наступного дня, на допиті 11 вересня, Янцен вже повністю зізнається у своїй антирадянській діяльності, про розмови присвячені поганому життю колгоспників і невідворотність війни між Німеччиною та СРСР. Згадав також, що Ісаак Матіс також критикував колгоспну систему. Інші заарештовані також визнали свою провину. На додачу до всього були ще і покази свідків, що нібито викривали шкідників та «прихильників германського фашизму».
Певний час всі підслідні сиділи в тюрмі м. Мелітополь. 18 жовтня Комісія НКВС й Прокурора СРСР засудила всю групу до розстрілу. 3 та 4 листопада 1937 вирок було виконано.
Лише 11 грудня 1959 року Гільдебрандт Анна Мартинівна направила заяву до прокуратури із вимогою надати їй інформацію про місце розташування її чоловіка. Про долю розстріляних родичі почали дізнаватись лише у березні 1960 року. Та хоч істина була відома співробітникам КДБ, вони вирішують, що кращим варіантом задоволення прохань родичів загиблих буде їм збрехати. Так, Анні Гільдебрандт було сповіщено по те, що її чоловік загинув від запалення легенів у 1942 році. Для цього у ЗАГСі оформили відповідну довідку про смерть.
Так само були підроблені документи про долю Гергарда Діка. Згідно з ними, Гергард Дік загинув у місцях відбування покарання 17 липня 1942 року від раку печінки. Матіс Ісаак, за підробленими документами, загинув 3 квітня 1944 року від склероза серця.
Цікавим джерелом є ті розпорядження, які направлялись із КДБ до ЗАГСів. Вони допомагають зрозуміти справжнє ставлення радянського режиму до людського життя. У вимозі до реєстрації смерті Матіса Ісаака зазначено, що раніше його смерть не була зареєстрована у законному порядку, адже не було необхідності. Така необхідність з’явилась лише у зв’язку з тим, що родичі загиблого хотіли дізнатись його долю.
Не всі повірили в те, яку інформацію їм подали КДБшники. І згодом таки родичам погоджуються сповістити істину. Так, у 1964 році про смерть свого чоловіка була сповіщена Фрізен Маргарита Петрівна. Під реабілітацію підслідні кримінальної справи №22716 потрапили лише у 1989 році у зв’язку з наказом Президіума Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року про додаткові міри по відновленню справедливості у відношенні жертв репресій, що мали місце у період 30-40-х. і початку 50-х років.
