Ця людина якихось 50-60 років тому була б цілком шанованою в державі. Хоча саме на його совісті масові репресії та Голодомор в Україні, зокрема і у його рідній Запорізькій області. Колись і машинобудівний інститут в Запоріжжі носив його ім’я. Втім, на щастя, це вже давно не так.
Він народився сім’ї бідного селянина, в Олександрівському повіті Катеринославської губернії у 1891 році. Закінчивши двокласну сільську школу, підліток потрапив у 1904 році на навчання до механічного училища Олександрівська (нині Запоріжжя). Переїзд у місто збігся з бурхливими подіями першої революції в імперії. Влас Чубар почав відвідувати соціал-демократичний гурток, поширював більшовицькі листівки, брав участь у революційних виступах робітників Олександрівська. Поліція бере його на замітку, йому загрожує арешт. Рятуючись від переслідувань охоронки, Чубар їде до рідного села. Але й тут він не сидить склавши руки.
У 1907 році В. Я. Чубар вступив у більшовицьку партію. Він серйозно вивчає марксистську літературу, виконує окремі завдання організації. Училище він закінчив у 1911 році. Але не так просто було революціонеру знайти роботу. Нарешті Власу Чубарю вдалося влаштуватись на Краматорський завод. І того ж 1911 року за участь у страйку його двічі заарештовували.
А після виходу на волю Чубаря чекало на звичайне життя більшовика-підпільника: кочівля, нелегальщина, випадкова важка робота на різних заводах півдня і знову арешти, в’язниці, нові поневіряння. Нарешті Він потрапляє до Москви, влаштовується на завод Барі, активно працює в нелегальному заводському більшовицькому осередку. В подальшому він продовжує працювати на заводах і вести там більшовицьку пропаганду.
Після більшовицького перевороту Петроградський ВРК спрямовує В. Я. Чубаря комісаром Головного артилерійського управління. Будучи досвідченим організатором, більшовицький комісар Влас Чубар впевнено та вміло повів справу. Під його керівництвом Головне артилерійське управління чітко виконувало завдання нової влади.
Потім Ленін направив Чубаря до ради робочого контролю; він співпрацював у Виконавчій комісії Петроградської ради профспілок; брав участь у створенні нового органу з керівництва економікою країни — Вищої Ради Народного Господарства. Взагалі, у перші роки після Жовтневої революції Чубарю пощастило працювати разом із Леніним, у близькому спілкуванні з ним. Він стає знаним господарським, державним та партійним діячем. З 1920 року він – на відновленні кам’яновугільної промисловості України.
З 1923 року – понад десять років очолює уряд Української республіки; потім, з 1934 року, В. Я. Чубар – заступник голови Раднаркому СРСР. На X з’їзді партії Чубаря обрали кандидатом у члени ЦК партії. З XI з’їзду він – член ЦК, з 1928 року – кандидат у члени Політбюро ЦК, із 1935 року – член Політбюро ЦК партії. Майбутнє здавалося безхмарним.
Прийнято вважати, що саме підписана Власом Чубарем 6 грудня 1932 року постанова РНКУ «Про боротьбу із саботажем у хлібозаготівлях» прирекла мільйони українців на горі та страждання. Давайте також вникнемо в сенс ще одного чубарівського документа, озаглавленого так: «Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі». Ось як вимагав вчинити із селами-саботажниками тодішній український прем’єр:
«Негайно припинити підвезення товарів, повністю припинити торгівлю на місці та вивезти з крамниць усі готівкові товари; повністю припинити колгоспну торгівлю як колгоспів, колгоспників, так і одноосібників; припинити всіляке кредитування, провести дострокове стягнення кредитів».
У глуху блокаду в 1932 році були взяті села, які думали не тільки про поточну хлібодачу, а й про майбутній урожай — про врожай 1933 року, і тому насіннєвий фонд. А його якраз влада й вилучала. «Вивезення хліба проводити цілодобово», – записало, наприклад, 24 грудня 1932 року у своїй постанові бюро Запорізького міськкому партії, яка відмінила тут же «всі прийняті постанови щодо залишення будь-яких фондів у колгоспах».
Дісталося, звичайно, і одноосібникам: у них не тільки запаси зерна повністю вигрібали, а й за так зване саботування хлібозаготівель відбирали присадибну землю, продаючи при цьому все майно, що їм належить.
Окрім того, В. Я. Чубар неодноразово підписував як член Політбюро так звані розстрільні списки. В них зазвичай йшлося про ліквідацію певних осіб, чи збільшення ліміту на розстріли по якомусь регіону. Таких документів за підписом Чубаря вистачає.
Останньою посадою Чубаря став пост народного комісару фінансів. На ньому він пробув з 1937 по 1938 рік. Вже у 1938 році під арешт потрапляють його колишні поплічники по злочинах на території України, зокрема і Станіслав Косіор. Також арештували і брата самого Чубаря. Всі затримані дали відповідні покази, згідно яких дуже скоро стався арешт і самого Власа Чубаря. Напевне, він думав що це була якась помилка.
Разом з В.Чубарем органами НКВС СРСР була арештована і його дружина, сталося це 4 липня 1938 року. У провину Чубарю ставилося, що він був учасником антирадянської терористичної диверсійно-шкідницької організації та був агентом німецької розвідки. 26 лютого 1939 р. Військовою Колегією Верховного суду СРСР (у складі Ульріха, Дмитрієва та Сусліна) був засуджений до розстрілу. Вирок виконано того ж дня. Дружину розстріляли ще раніше — 28 серпня 1938 року.
На честь Чубаря свого часу було названо село Федорівка, за радянських часів воно називалось Чубарівка. Винятком був лише період з 1938 по 1955 рік, коли Чубар був «ворогом народу». Так само його ім’я носив і Запорізький машинобудівний інститут, знаменита запорізька «машинка». Лише у 1994 році це «почесне» найменування прибрали з імені інституту.
Що ж щодо топонімів, то село перейменували у 2016 року в рамках декомунізації. Так само перейменували і вулицю Чубаря в Запоріжжі, це тепер вулиця Паркова. Також на честь цього партійного діяча були названі і інші об’єкти на території України, зокрема і у Києві, але і вони вже всі змінили своє ім’я.
[…] За свідченнями людей, літнього професора сильно били. Незважаючи на заборони та ризик, його відвідував та […]
bx4vyy