До Таврійської губернії, зокрема, входили міста, нинішньої Запорізької області — Бердянськ, Мелітополь, Оріхів. Зазначені міста були центрами повітів — адміністративно-територіальних одиниць у складі губернії. Тому через зростання населення виникла необхідність будівництва тюремних замків, зокрема, для виконання функцій держави.
Під назвою тюремний замок малася на увазі капітальна в’язниця з різними відділеннями: чоловічим, жіночим, етапні відділення для пересильних каторжан, приміщення для неповнолітніх злочинців, хворих та інші.
До будівництва тюремних замків у містах Таврійської губернії влада використовувала оренду приміщень для утримання арештантів. У Бердянську приміщення в’язниці розташувалося в домоволодіннях Славської та Соколовського (сучасне місцезнаходження, нажаль, невідоме). У донесенні Таврійського губернатора (жовтень 1883 р.) говорилося: «Приміщення, яке займається острогом (стара назва в’язниці) настільки непридатне до використання, що ніяка охорона не в змозі попередити втечу… З 22 на 23 бігло 4 арештанти через пролом… з цим дозволяю збільшити варту на 1 пост до переведення в’язниці в інше місце».
У такому ж донесенні до головного тюремного управління Таврійського губернатора від 17 квітня 1885 року зазначено: «У арештантів у тюремному приміщенні Славської не було лазні, водили 2 рази на місяць у торгові лазні. Арестантів 90 осіб». Оскільки питання будівництва тюремного замку в Бердянську не було вирішено, а грошей на його будівництво не було, Таврійське губернське правління вирішує «найняти зручніші та міцніші приміщення на тривалий час… з умовою, що власник не має права виявляти будь-яких претензій на достроковий вивід».
Серед будов міста Бердянський тюремний комітет зупинив свій вибір на приміщеннях італійського підданого Миколи Деріо.
Резолюція Таврійського губернського правління гласила: «Попередні умови про наймання у італійського підданого Миколи Деріо на Садовій (сучасна вулиця Свободи) у 9 кварталі, полягає в наступних спорудах: одноповерховий будинок з особливим коридором, кам’яний флігель, двоповерховий комору з фасадом на фасад з відділеннями».
Деріо зобов’язався перебудувати будинок і віддати на 12 років в оренду, рахуючи від 15 вересня 1883 з оплатою 4 500 рублів на рік.
Був і інший претендент на здачу в оренду будинку під в’язницю — австрійський підданий купець Драшкович, який пропонував свій маєток далі від центру на Воронцовській (сучасна вулиця Консульська), але йому було відмовлено. Також пропонували свої послуги домовласники Славська та Соколовський, які здавали приміщення під «стару в’язницею».
З огляду на те, що оренда приміщень під тюремний замок виходила державі в «круглу суму», було вирішено придбати весь комплекс приміщень з подальшою перебудовою. Головне тюремне управління МВС у грудні 1883 р. повідомляло Таврійського губернатора: «Вважаю обов’язком просити… до сприяння придбання будинку у Деріо за 25 тисяч рублів». Микола Деріо погоджується на зазначену суму та дає передплату-зобов’язання про продаж будинку.
У 1884 р. у Таганрозькому нотаріальному архіві завірено договір між начальником міста і порту П. П. Шмідтом (батько керівника Севастопольського повстання матросів у 1905 році Петра Шмідта) та італійським підданим Миколою Деріо про продаж приміщень, що йому належать у Бердянську під тюремнийзамок.
У реконструйованому приміщенні «нової в’язниці» були лазня, лікарня, майстерня, контора, квартира наглядача (начальника в’язниці) та інше. У донесенні губернатора до Головного тюремного управління від 16 листопада 1885 року було сказано, що тюремний замок готовий до експлуатації.
Таким чином, у самому центрі міста з’явився новий тюремний замок, який відповідає всім правилам та умовам утримання арештантів. Весь комплекс будівель та господарських будівель тюремного замку займав цілий квартал сучасною вулицею Свободи від ринку ліворуч у бік Східного проспекту до БУМІБу (Бердянського університету менеджменту та бізнесу) з його прекрасним розарієм та садом.
З 1885 року тюремний замок у Бердянську упорядковувався, але завжди виникало питання фінансування, особливо «за чий рахунок», тобто держави чи місцеве самоврядування? З міського бюджету фінансувалося освітлення в’язниці, постачання її ліхтарями та лампами. В 1898 начальник Бердянського тюремного замку Дубський доповідав губернатору про влаштування асфальтового тротуару у порученій йому установі.
Для задоволення духовних потреб арештантів 15 лютого 1892 року з благословення єпископа Таврійського та Сімферопольського у Бердянському тюремному замку освячено церкву в ім’я святого благовірного Великого князя Олександра Невського. Приміщення церкви було облаштовано у колишній майстерні, розраховане на 200 осіб.
Ось такі дивні події траплялись колись у наших краях. Звісно, пізніше, за часів «диктатури пролетаріату» процес облаштування тюрем повністю був у веденні держави, і ничиї приватні володіння більше ніхто не орендував, і тим більше не перебудовував.
Комментирование закрыто.